Торжественне богослужіння п'ятниці п'ятого тижня Великого посту - Похвала Пресвятій Богородиці

Акафист Божій Матері показує, скільки,
яка велика незмірима кількість невимовних благ
духовних даровано Богом через Неї роду людському.
святий праведний Іоанн Кронштадський

У п'ятницю п'ятого тижня Великого посту ввечері звершується урочиста служба Похвали Пресвятої Богородиці. За нею співається Акафист Божій Матері, розділений на чотири частини. Історично свято це пов'язано із захистом Константинополя, коли греки за заступництвом Богородиці отримали перемогу над агарянами.

Про Акафист Пресвятій Богородиці

Слово "акафист" (з грецьк. "імнос акафістос" - дослівно "гімн, при виконанні якого не можна сидіти", у церк.-слов. перекладі - "несідален") має два пов'язаних одне з одним значення:

1. урочистий піснеспів "Акафист до Пресвятої Богородиці", що виконується на утрені свята Похвали Пресвятої Богородиці, що святкується Церквою в суботу 5-ї седмиці Великого посту;

2. особливий жанр церковних піснеспівів, змістом яких є прославлення Господа, Богоматері і святих, форма ж визначена "Акафистом до Пресвятої Богородиці".

Наприкінці V - у першій половині VI століття візантійська гімнографія збагачується новим церковнопоетичним жанром - кондаком, який являє собою багатострофний гімн, що містить зазвичай від 18-ти до 30-ти строф (ікосів), однакових за числом стихів і за ритмічною організацією відповідних стихів. На початку кондака вміщувалась ввідна строфа, що звалась "кукулієм", або "проімієм", відмінна від наступних ікосів своєю метричною та мелодичною структурою, але поєднана з ними однаковим рефреном. Наступні строфи кондака мають цілком однорідну в межах кожного окремого гімну структуру і однаковий рефрен, який своїм ритмічним зворотом чітко поділяв ціле на рівні відрізки. Остання строфа містить молитовне звертання до оспівуваної особи. Ікоси зазвичай пов'язуються акровіршем. Виконувався кондак таким чином, що кукулій і всі строфи співав соліст, тоді як рефрен - хор чи народ.

Поява й водночас розквіт кондаків пов'язується з іменем Романа Солодкоспівця - дуже талановитого християнського піснеспівця першої половини VI століття. Уродженець західно-сирійського міста Емеса, святий Роман зумів поєднати у зрілій і органічній формі кондака традиції еллінської ритмічно організованої гомілетичної прози, з одного боку, з традиціями старозавітної і сирійської християнської поезії, з іншого. За розповіддю Менологія імператора Василія ІІ, після чудесного поштовху до творчої діяльності під час явлення йому уві сні Пресвятої Богородиці, Солодкоспівець написав близько тисячі кондаків на всі свята і на дні пам'яті відомих святих (станом на зараз збереглись близько 85).

"Акафист до Пресвятої Богородиці" є різновидом кондака у першопочатковому значенні останнього терміну. У ньому 24 строфи (не враховуючи кукулія), що складають в акровірші грецький алфавіт. Дванадцять з них (великі) зберегли назви "ікоси", інші дванадцять (менші), почали називати "кондаками" (третє значення даного слова, або ж, у будь-якому разі, особливе всередині другого, якщо керуватись формальними ознаками). Слідом за кукулієм ці строфи послідовно чергуються, причому ікоси завершуються рефреном "Радуйся, Невісто Неневісна", а кондаки ревреном "Алилуя". В кондаках, до сьомого, переважає зміст історичний, потім - догматичний. Ікоси складаються з двох частин: розповідної і повчальної. Після першої з них, яка окреслює певний момент священної історії, догматичного віровчення або образу Пресвятої Богородиці, йдуть слідом пов'язані з цією першою частиною багатоскладові найменування Божої Матері, що вводяться вітальним зверненням "хайре" (радуйся). Число таких хайретизмів незмінне: окрім рефрена - шість пар, поєднаних ізосиллабічною тотожністю, синтаксичним паралелізмом, багатою співзвучністю і навіть регулярною віршовою римою.

Хайретизми є характерною рисою акафистного жанру, одна з функцій якого полягає саме в тому, щоби представити в ясних і піднесених образах-уподібненнях значення тих чи інших подій священної або церковної історії, зберегти догматичну правильність їх розуміння. Не варто забувати, що настільки рішуче переважаюча саме в акафисті концентрична структура уподібнень (тобто така, коли вони розташовуються довкола однієї центральної особи або поняття) сходить до Священного Писання Нового Завіту. Достатньо назвати цикл притч 13-ї глави Євангелія від Матфея , де Царство Небесне послідовно уподібнюєтьсячоловіку, що посіяв добре насіння на полі своєму; зерну гірчичному; заквасці; скарбу, схованому на полі; купцю, який шукає хороші перлини; неводу, закинутому в море ( стихи 24, 31, 33, 44, 45, 47). Також і святоотецька екзегетика, яка систематично наполягає на єдинстві смислу для величезного ряду символів (коли, наприклад, всі старозавітні образи невинної жертви прообразують хресні страждання Спасителя), стимулювала розвиток формальної структури концентричних уподібнень, яка так послідовно втілилась у Великому Акафисті, де Пресвятій Богородиці усього разом надано 145 уподібнень.

Л.К.

Переглядів: 2955

Pоздрукувати матеріал