Синаксар неділі другої Великого посту

У цей день, другу неділю Посту,
звершуємо пам’ять у святих отця нашого
Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського

Нині істинно великого мужа, проповідника світла
Світла Джерело немеркнуче до вічного світла веде.

Цей син Божественного і немеркнучого світла, істинно чоловік Божий, дивний слуга і служитель діл Божих був уродженцем Азії[1], батьків же мав відомих і шанованих. [У дітях своїх] подбали вони прикрасити доброчесністю та освіченістю не лише зовнішню плотську людину, але, і в більшій мірі, – людину внутрішню і невидиму. Після смерті батька, коли Григорій був у найбільш вразливому віці, мати годувала і виховувала його разом із іншими його братами і сестрами повчаннями і напоумленнями Господніми, також і Священним Писанням, а, оскільки вони відвідували вчителів, то вирішила навчити їх і зовнішньої мудрості[2]. Він же, поєднавши природню гостроту розуму і наполегливість, за короткий час опановує всі словесні науки, а досягнувши двадцятирічного віку і все земне для себе визнавши оманливішим сну, бажає спрямувати життя своє до Винуватця всякої премудрості Бога і через досконале життя всього себе Йому присвятити. Отже, відкриває він матері свій боголюбивий намір, давній потяг і полум’яну любов до Бога і дізнається, що здавна вона відчуває таке ж саме томління і радіє нарівні з ним. Зібравши негайно довкола себе дітей своїх і радісно вигукнувши: "Ось я і діти, яких дав мені Господь!" (Іс. 8, 18), - розпитує вона, якими є їхні міркування про благо та оголошує їм про намір старшого. Він же, вдавшись до умовлянь, ще не завершивши промови своєї, зауважив, що ті вже переконані і готові наслідувати його в такому потязі і в залишенні мирського життя. А відтак, роздавши, по-євангельськи, все майно вбогим, з легким серцем залишив царську милість, почесті та оплески, звичні при дворі, послідував за Христом. Поселивши матір із сестрами у жіночій обителі, а братів узявши зі собою, досяг він гори Афон, яка однойменна святості. Братів, щоправда, переконав перебувати у різних монастирях, а можливо і час тодішній не давав змоги тим, хто пов’язаний один із одним, життя за повеліннями Божими проживати. Сам же віддає себе на послух дивному мужові на ім’я Никодим, який у безмовстві жив лише для Бога. Смиренною душею своєю навчившись від нього всякої заповіді і доброчесності, осягнувши тут через таємне одкровення предстояння і незбориму допомогу від Всесвятої Богородиці, Григорій після відходу Никодима до Бога провів кілька років у Великій лаврі, вирізняючись найвищим старанням і зрілістю суджень. Через потяг до безмовності залишає він лавру, відходить у пустелю і там, безперестанку додаючи любов до любові і полум’яно бажаючи завжди бути з’єднаним із Богом, вдається до вкрай суворого способу життя. І ось, звідусіль утискаючи почуття свої довершеною молитвою, піднесши розум свій до Бога, весь час присвятивши молитовному діланню і роздумам про божественне, найкращим чином улаштувавши своє життя, зрештою перемагає він за сприяння Божого демонські напади, а, очистивши душу потоками сліз під час всенічних стоянь, нарікається він вибраною посудиною дарів Духа Святого і нерідко споглядає Божественні видіння. Та ще дивовижніше те, що навіть переселившись через набіги ізмаїльтян у Фессалоніку і влаштувавши скит у Верії, він, хоча й змушений був спілкуватися з деким із мешканців міста, однак життя суворого не залишав.

Таким чином, за чималий проміжок часу цілком очистивши тіло і душу, прийняв він також, за обранням Божим, велику благодать священства. І під час тайнодійств його ставав він наче нематеріальним і перебуваючим поза тілом своїм, так що одним тільким виглядом своїм приводив у розчулення душі очевидців. Був справді великим, і ті, хто жив за Богом, знали його, як духоносця. Будучи таким насправді, він став відомим також і для тих, хто зважає лише на зовнішнє, бо мав владу над демонами і тих, хто терпів напади, визволяв від їх улесливості і підступів. Дерева, що не родили, перетворював на родючі, передбачав майбутнє, був прикрашений також і іншими дарами і плодами Духа Святого.

Звичайно, звершувати справи доброчесності є у нашій владі, у спокуси ж впадати [або не впадати] не від нас залежить. Але оскільки без них не буває і самої досконалості або вияву віри в Бога (бо ж сказано, що діяння і прагнення, з’єднавшись у благому намірі, творять людину за Богом), то й цьому великому попущено було впасти у різноманітні і часті спокуси, щоби явитися воістинну досконалим у всьому. Але який розум осягне те, що відбулося опісля? Якому слову під силу сповістити про підступи лютого ворога, гіркіші від попередніх, а також і про наклепи і обмови від новоявлених богоборців і про все те, що протягом двадцяти трьох років перетерпів він, усіляко подвизаючись заради благочестя, засмучуваний і мучимий ними?

Італійський звір Варлаам-калаврієць[3], пишаючись зовнішньою мудрістю і сподіваючись через метушливі свої міркування пізнати все, розпочав велику війну проти Церкви Христової, благочестивої віри нашої і тих, хто твердо тримався її. Він безумно навчав, що загальна благодать Отця, Сина і Святого Духа і світло будучого віку, коли праведники засяють, як світила (як це наперед показав і Сам Христос, просяявши на горі), і всіляка взагалі сила і дія Триіпостасного Божества, все, що хоч трохи відмінне від божественного єства, є тварним. Тих же, хто це Божественне світло, всіляку силу і дію Божу благочестиво вважав нетварними (оскільки воістину в них немає нічого нового у порівнянні з тим, що властиве Богу за єством Його), Варлаам у своїх розлогих промовах і творах називав двоєбожниками і багатобожниками, як називають нас іудеї, та й, власне, і Савелій з Арієм. Тому то й Григорій, як поборник і відомий захисник благочестя, і як той, що перше за всіх інших змагався за нього і був обмовлений, прибуває у Константинополь посланцем Церкви. А оскільки боголюбивий цар Андронік[4] (четвертий із Палеологів) взяв Православ’я під свій захист, зібрали священний Собор. І коли з’явився Варлаам і викладено було його нечестиве вчення разом з обвинуваченнями проти благочестивих, великий Григорій, сповнений Духа Божого і наділений незборимою силою з вище, замкнув уста, відкриті проти Бога, й остаточно його посоромив, і богонатхненними промовами і творами єресь Варлаамову, немов хмиз, перетворив на попіл. І тому цей противник благочестя, не стерпівши сорому, поспіхом відійшов до латинян, звідки і прийшов. Негайно після цього Григорій викриває Багатонебезпечного[5] і своїм спросутванням руйнує його писання.



Однак ті, хто був причетний до згубних діянь цих лжевчителів, і тоді навіть не залишили нападати на Церкву Божу. І ось, з наполегливими умовляннями від священного Собору і самого царя, та найперше корячись суду Божому, Григорій возводиться на архієрейський престіл і поставляється пастирем Фессалонікійської Церкви. І відтак заради православної віри відважно і рішуче бере на себе подвиги, більші попередніх. Бо не раз, не два чи три, а багаторазово і тривало, не за одного царя і патріарха, але за трьох правителів, що один за одним скипетр приймали, і рівночисельних їм патріархів і незліченних соборів, богонатхненними промовами і творами своїми у різний спосіб відбиває й остаточно перемагає лукавих послідовників Варлаама й Акиндина, лютих і явлених у великій кількості, жахливе поріддя[6] лютих звірів разом із їхніми повчаннями і писаннями. Інші ж із них, будучи непохитними у поглядах своїх і маючи за ніщо вишній суд, такими й досі залишаються. Існують залишки також і всіх інших єресей, не відчуваючих сорому перед святими, що змусили їх до відступу, не говорячи вже про надзухвалий рід іудейський, який донині із шаленством виступає проти Христа. Ось такими є багаточисельні пам’ятники перемог Григорія над безчесними.

Невимовними шляхам Бог направляє цього наставника на Схід. Як найстарший з-поміж архієреїв був скерований він з Фессалоніки у Константинополь задля примирення ворогуючих царів[7], але, схоплений агарянами, протягом цілого року утримувався в полоні. Переходячи, як це й належить подвижнику, з місця на місце і з міста до міста, безстрашно навчав він Христовому Євангелію. Твердих у вірі ще більше утверджував, заповідаючи й надалі у ній залишатися, а тих, хто вагався і викладав йому свої сумніви та питання стосовно подій того часу, богомудро повчав і всьому, що тільки говорили йому, приділяв достатню увагу. З іншими ж із числа невірних і відпавших на своє горе християн, а також із тих, хто приєднався до них і осміював вчення про домобудівництво втіленого Господа і Бога нашого, як і наше поклоніння Чесному Хресту і шанованим образам, багаторазово вів дерзновенні бесіди. А понад це, говорив про Магомета, а також висловлювався і стосовно багатьох інших питань, які вони задавали, так що одні дивувалися йому, а інші шаленіли і простягали на нього руки і вбили б його, як мученика, якби тільки, за промислом Божим, не вважали його гідним змилування, надіючися на викуп. Коли ж, завдяки деяким христолюбцям, це звершилося, великий Григорій звільняється і до пастви своєї безкровним мучеником славно приходить. І на додачу до багатьох інших великих дарувань і достоїнств, які мав, прикрасився і сам ранами Христовими, носячи на собі, згідно Павлу, скруту Христову (пор.: Гал. 6:17).

Але задля того, щоби підкреслити особливі риси його, скажемо, що йому властиво було наступне: лагідність, що заслуговувала надмірного пошанування, і смирення (тут мова йде не про Бога і не про Божественне, бо в цьому він явив себе видатним поборником); крайні незлопам’ятливість і незлобливість; прагнення, наскільки це було можливим, відповідати добром тим, хто так чи інакше щодо нього проявив себе злим; звичка не приймати легковірно недобрих слів проти інших; у всіх тягарях, що випадали на його долю, завжди проявлялись стійкість і велич духа; вищість від усякого задоволення і марнославства; убогість незмінна й у всіх тілесних потребах простота, при тому, що за такий тривалий час він доволі ослаб; у терпінні мирність, тихість і незмінна вдячність, що зобразилися на ньому настільки бездоганно, що стали очевидними і при погляді зі сторони. Понад усе ж, повсякчасна зібраність розуму, увага нерозпорошена і через це очі його майже весь час повнилися сльозами і вони ж таки томилися за джерелами сліз.

Таким чином, подвижницьки поборовшися від початку і до кінця зі страстями і демонами, єретиків далеко від Церкви Христової відігнавши і православну віру у промовах і творах пояснивши і в них же все богонатхненне Писання немов закарбувавши, так що життя і вчення його є певною мірою заключним словом і печаттю до життя і вчення святих, – стадо своє ще протягом тринадцяти років по-апостольськи і боговгодно він пас. І прикрасивши його повчаннями про добрі звичаї і до небесної загорожі скерувавши, себе ж явивши загальним трударем для тих, що жили в той час, і всіх будучих після них православних, у році тисяча триста шістдесят другому після Різдва Христового відходить до премирного життя і дух в руки Божі віддає, а тіло, святі мощі свої, пастві залишає. Ці мощі, згодом надзвичайним чином просяявші і прославлені, зберігаються у Фессалонікійській митрополії, як певний спадок і безцінний скарб. Бо святий через чуда благодіє всім, хто приходить із вірою, і подає зцілення від усіх хвороб, через що до нас і дійшло багато переказів про нього.

За його молитвами, Боже, помилуй і спаси нас.


Примітки:

1 - Азією у римську і візантійську епохи називали здебільшого західну частину півострова Мала Азія;

2 - У другому варіанті оригіналу: "оскільки він відвідував... навчити його", тобто одного тільки св. Григорія;

3 - Варлаам калаврійський - монах із Південної Італії, невірно вчивший про Фаворське світло та засуджений на Константинопольському помісному соборі 1341 р.;

4 - Андронік ІІІ Палеолог Молодший (1325 - 1341 рр.);

5 - Натяк на згаданому далі під своїм справжнім ім'ям монаха Григорія Акиндина (учня, а потім противника св. григорія Палами) і шкідливість його вчення, що ґрунтується на грі слів: Акиндин - безпечний і Полікиндин - багатонебезпечний;

6 - Варіант оригіналу - хвилювання;

7 - Мова йде про змагання між імператорами-співправителями Іоаном V Палеологом й Іоаном VI Кантакузином, наслідком яких стала багаторічна громадянська війна (початок 1340-х - 1354 рр.) і яке закінчилося зреченням Кантакузина.

Джерело:

Синаксари Постной и Цветной Триодей. - М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2009. - 240 с.

переклад на українську мову - Лука Карпюк


Pоздрукувати матеріал