На завершення передріздвяних публікацій на нашому сайті місіонерських листів святителя Миколая Сербського, присвячених темі Христового народження, представляємо увазі читачів лист, у якому святитель у формі казки викладає події втілення Месії.
Розповім я тобі казку, яку почув від православних арабів з села Бетджала, біля Вифлеєму. У давні, давні часи, задовго до різдва Христового, жив у Вифлеємі чоловік, на ім’я Єсей, син Овіда, онук Вооза й Руфи. Мав Єсей вісім синів; наймолодшого сина звали Давид. Був він пастухом, пас віфлеємських овець. Святе Письмо говорить, що був він отроком струнким, світловолосим і гарним. Був цей молодий гарний пастух на диво сильним і хоробрим: якщо лев або ведмідь викрадали вівцю з його череди, він легко наздоганяв звіра, виривав її із кровожерливої пащі й убивав викрадача. Отже, був наш Давид воістину добрим і вірним пастирем білосніжної своєї череди. І батька свого шанував, як велить Господь.
Часто ночував він у полі, на широкій земній постелі, укритій витканим із золота покривалом зоряного неба. Але те, що розповім тобі, відбулося не в полі під зірками, а в одній кам’яній вифлеємській печері.
Видався якось дуже спекотний день (такі дні не рідкість у цій східній країні). Вівці Давида вляглися в тіні маслин. Сонце пекло немилосердно, і вівці стогнали від спраги. Мучився від спраги й Давид. Зайшов він в якусь печеру, щоб сховатися від спеки й відпочити. У цих печерах прохолодно влітку й тепло взимку. Увійшовши в печеру, молодий пастух сів на камінь, але дрімота здолала його, і він приліг і заснув. Тільки сон був недовгим: крізь сон Давид відчув на тілі щось холодне, здригнувся й прокинувся. Розплющивши очі, він побачив, що огидна змія, згорнувшись на його грудях, оповилася навколо рук! Ось підняла вона над обличчям його свою плескату голову й злобливо, не мигаючи, дивилася на отрока палаючими, як вугілля, очима. Давид здригнувся від жаху. Становище його було розпачливим, порятунку, здавалося, не було. Варто йому ворухнутися — змія вп’ється в нього й проллє йому в кров свою отруту. О, наскільки легше було йому боротися з левом, що ричить, або ревучим ведмедем, ніж із цим повзучим і чіпким гадом!
Що робити? І отут Давид згадав свого незмінного помічника в бідах, свого Господа, і звернувся всім серцем, повним болю й сліз: “Не залиш мене, Господи Боже мій, не відступи від мене! Поспіши на допомогу мені, спасителю мій у стількох бідах!”. Лише вимовив він ці слова, як незвичайне світло засвітилося в куті печери. Світло мало форму кола, висотою в людський зріст. Посередині цього сяючого кола Давид побачив прекрасну Отроковицю з ласкавим і серйозним лицем. Отроковиця сіла, голова Її ледь схилилася до Дитини, Яку Вона тримала на руках: такої прекрасної Дитини син Єсея ще ніколи не бачив. Раптом Дитина випрямилася в обіймах Матері й пильно подивилася на змію очима, подібними до двох блискавок. І перстом вказала їй на вихід з печери, немов наказуючи зникнути. Підхопився Давид і впав на коліна перед Отроковицею і сяючою Дитиною. Він хотів подякувати Їм за нежданий порятунок, але тільки було відкрив уста, глянув і — нікого не побачив. Після цього вся печера наповнилася якимись дивовижними пахощами, що нагадують аромат найдорожчого ладану або смирни.
До останнього дня свого життя Давид не міг забути це чудесне видіння. Піднятий Господом від пастухування на царський трон, він завжди пам’ятав про це чудо. Вже будучи царем, він написав дві богодухновенні пісні — одну Прекраснійшому із синів людських*, а другу — Цариці в позолочених ризах. І, граючи на арфі, співав ці пісні у високій вежі свого Єрусалимського замку.
А ти, малий, вгадай скоріше: що це за печера? Що означає жахлива змія? Хто ця Отроковиця? Хто Дитина? Я підкажу тобі радісним вітанням: Христос народився!
Статті по темі:
Святитель Миколай Сербський. Чому ми вітаємо один одного словами: “Христос народився!”
Святитель Миколай Сербський. На запитання про те, що було до Христа
Святитель Миколай Сербський. Про те, чому Христос повинен був народитися, а не просто явитися
Святитель Миколай Сербський. Про Вифлеємську печеру