Святитель Феофан Затворник. Слово на Новий рік

Що таке оновлення? Коли будуть нове небо і нова земля, які ми очікуємо? Пояснення слів Апостола «хто у Христі, той нове творіння»

«З новим роком, з новим щастям», — вітаємо ми нині один одного. Але чи піддавав хто-небудь розгляду, яким це чином наступаючий рік є новим роком? І звідки візьметься в ньому щось нове? Чим нинішній день різниться від вчорашнього або від першого дня минулого року? І попереду чи ж не та буде зміна днів і ночей, і чи не те ж саме чергування місяців і пір року, як це і було колись? А з іншого боку, хіба хід справ не буде новим?

Але і це заперечує Премудрий, кажучи: «Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говрять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас». (Еккл. 1, 9-10)

Так що ж, у наших вітаннях сенсу немає?! Бути не може, щоб такий всезагальний і освячений старовиною звичай не мав сенсу, і при тому сенсу глибокого. Як не піддаємо сумніву ми щирості добрих побажань, так не можемо викрити їх в надмірності або безпредметності. Повинно бути щось істинно нове, в яке, незважаючи на оточуючу нас ветхість, вірує душа, якого з упевненістю шукає і сподівається вона і появу якого готова вітати у всьому, що в будь-якому відношенні здається новим. Що б це могло бути?

«Буде небо нове і земля нова», — говорить Господь. Тобто всі ми, віруючі, «чекаємо нового неба і нової землі». (2Петр.3.13)

Ось перша істинна новина! Вона відкриється у всій славі вже після смерті світу, коли все очиститься вогнем; але приготування до неї розпочато вже з перших днів буття неба і землі і діється воно з того часу невидимо, звичайно, для ока чуттєвого, але зримо для ока віри. Оновлювальні сили, покладені в коло тимчасового буття творіння, настільки дієві і вірні, що Апостол при думці про них вигукнув: «Давнє минуло, тепер усе нове», (2Кор. 5, 17) — і оглянувши розумом все творіння, яке вкусило початку оновлення, чув нарікання його про те, що нескоро приходить час, коли вона скине справжній одяг вітхості і тління і зодягнеться в нове, повне світла життя. «Бо створіння з надією чекає з'явлення синів Божих. Тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління... Знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині». (Рим. 8, 19-22)

Утвердіть думку свою в цьому повчанні і побачите, що в теперішньому нашому становищі одне бачиться ззовні, а інше діє всередині, і в нас, і поза нами. Теперішній — і наш, і всього світу — стан є станом перехідним, як стан хворого, якому наклали пов’язку, або дерева, що завмерло на зиму, або дому, що відновлюється після захаращення його деревами внаслідок бурі. Прийде термін, знімуть пов’язку з хворого — і він явиться зціленим і оздоровленим в оновленому житті; скінчиться відбудова, приберуть повалені дерева — і всі побачать новий дім у всій його красі; прийде весна нового віку — і древо буття світу, тепер наге, дасть із себе листя, квіти і плоди.

Першопочатково, коли Бог оглянув щойно створений Ним Всесвіт, побачив, що усе, що створене, добре воно. (Бут. 1, 31) Після падіння людини, все впало у гіршу сторону, як падає ланцюг, коли обривається перша ланка. Тоді про землю сказано: «терня й осот буде родити»; — дружині: «У болях будеш народжувати»; — і чоловікові: «В поті лиця твого будеш їсти хліб». (Бут. 3, 16, 18-19) Таким чином все облачилося в траур, або, іншими словами, на все була накладена епітимія. Все прийняло стан дряхліючого і старіючого.

Так би це і залишилося назавжди. Але багатохудожня премудрість Божа відкрила, благість Божа обрала і сила Божа почала приводити у дію сокровенний спосіб виправлення і оновлення всього у навіть кращий колишнього і більш досконалий вигляд. Сім’я жони, сказано, зітре у порох голову змія, знищить зло, що ввійшло у людину і через неї у все творіння. Тоді ж і почала діяти ця обітниця. Але за премудрим домобудівництвом Божим воно не раптово явилось у силі. Дієву на творіння силу свою йому визначено явити через плоть; з’явлення ж плоті обмежене своїми умовами часу і місця. Але і з’явившись у плоті, спасительне сім’я, хоча й очолило в собі все: небесне і земне, минуле, сучасне і майбутнє, — і через це дало можливість проникати всюди відновлювальним силам своїм, але сокровенності дії їх не скасувало. Зовнішній стан залишився тим самим — хворобливим, невтішним, тліючим, і таким, що розкладається.

Відновлювальні та оновлювальні сили Божі діють сокровенно під цим неблаговидним покровом, через що що воістину виконуються слова Апостола: зовнішнє тліє, внутрішнє ж оновлюється по всі дні. Коли ж оновлення, що нині здійснюється невидимо, звершить своє діло, коли все здатне оновитися причаститься цього оновлення, тоді не потрібні вже будуть ці узи тління: творіння звільниться від них і явлена буде у всій красі своїй чистим і нетлінним. Як весною все вбирається в новий одяг, який кожна рослина виробляє самостійно, одначе, виробляє сама із себе, так і в кінці світу нині сокровенно діюче оновлення скине оболонку, що приховує його у тлінні, і з’явиться у всій пишності своїй. І тоді буде небо нове і земля нова.

Увійдіть, браття, розумною вірою вашою у споглядання цього порядку домобудівництва Божого щодо значення часів, утвердіться в ньому і стійте. Заради вашої віри Господь дасть вам кріпость встояти проти наклепів отця брехні, який, розтліваючи довірливі до його навіювань розуми, забирає у них здатність бачити діюче серед тління оновлення. І вони самі себе улещують та інших вводять в оману, думаючи, що те, що нас оточує і здається негараздами, є природнім (нормальним) станом речей, і дозволяють собі робити занадто сміливі висновки проти творчості Премудрого і промислу Всеблагого. Стійте твердо у вірі, браття, і утверджуйтеся в ній!

Такою є перша новина, яку можна називати вселенською. Але є така ж, подібна новина і для кожного з нас, яка входить у нас і являє у нас силу свою, коли кожен з нас стає причасником відновлювальних сил, принесених на землю. «Отже хто в Христі, той нове створіння». (2Кор. 5, 17) Відомо вам, що всі сили до нового життя довірені Святій Церкві і всі істинні сини Церкви безсумнівно наділяються ними і приймають оновлення через них. Початок цього оновлення покладається у святому хрещенні, в якому ми позбуваємось вітхої людини і облачаємося в нову, або ж іншими словами відроджуємося до нового життя. У тих, які зберігають благодать хрещення, сила внутрішнього оновлення не перестає діяти. У тих же, котрі по хрещенні впадають у смертний гріх, вона припиняється. Але знову починає діяти, коли в таїнстві покаяння вони знову долучаються до життя Божого у Христі Ісусі. Чи у хрещенні, чи у покаянні отримає хто благодать оновлення, але якщо він зберігає її і діє за її вимогам, то сім’я нового життя в ньому вже не завмирає, а все більше і більше розвивається, тому то все більше і більше росте і міцніє потаємна людина серця, сповнюючись премудрістю і розумом духовним, моральною красою і силою характеру, і внутрішньою радістю у Дусі Святому, хоча зовнішньо він буває і вбогий, і бідний, і нагий. При негарній зовнішності дозріває внутрішня краса, як красивий метелик в своєму негарному клубочку. Дозрівши, метелик розриває оболонку і починає радіти життю на світі Божому. І потаємна наша людина, дозрівши в тілі немічному, коли судить Бог, скидає цю оболонку, здіймається увись і починає жити там цілком оновленим життям поруч із самим джерелом життя.

У цьому, браття, призначення наше. Чому й образ цього оновлення зарання постає в душі і усвідомлення його виявляється в її передчуттях і таємних бажаннях, навіть і тоді, як їй чужими бувають оновлювальні сили. Ось причина того, чому ми так любимо нове і так дбайливо шукаємо його!

Самі бачите зі сказаного, як і чим має задовольнятись це прагнення. Наведу проте вам кілька повчань із послань Апостольських. «Як новонароджені немовлята, полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього вирости вам на спасіння». (1Пет.2.2) «Отже, очистіть стару закваску, щоб бути вам новим тістом» (1Кор. 5, 7). Позбувайтесь «старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях, і одягніться в нову, створену за Богом, в праведності і святості істини» (Еф. 4, 22,24). Треба стати новими у собі, і спрага нового задовольниться і буде задоволена постійно. Бо нове духовне життя у Христі Ісусі по своїй суті постійно нове! Постійно ж притаманна внутрішньому нашому світу новизна буде вгамовувати спрагу нового. Цього нехай сподобить Господь усіх вас! Кращого побажати вам не можу в нинішнє нове літо.

І готовий навіть завершити цим моє слово, але приходить на думку про всяк випадок дати вам невелике застереження. Нехай не дивує вас, що ви зустрінете осіб, котрі інакше судять про новизну, і те, що на ділі є оновленням, вважають старінням, а що є старінням — оновленням; у що Апостол заповідає облачитися, як у нове, те радять вони скинути, як старе. Зрозуміло вам, у чому тут справа. Запропоную вам в керівництво два-три речення, щоб ви могли правильно судити про це.

До пришестя Христа Спасителя в усьому світі, виключаючи народ Божий, цінувалося вітхе язичницьке життя у всіх галузях — розумовій, моральній, естетичній, сімейній та громадянській. Після Христа Спасителя разом з поширенням християнства сила слова Божого і благодать Святого Духа витіснила початки язичництва і воцарила скрізь початки християнства, також у всіх галузях— розумовій, моральній, естетичній, сімейній, політичній. Ці начала у Святій Православній Церкві діяли і діють безперервно — і на Сході, і у нас. На Заході Папа, відпавши від Церкви, перший прийняв корінь язичницького життя — гординю. Близько цього центру не забарилися згрупуватися і всі інші язичницькі стихії. До XVI століття вони досить зміцніли, піднесли голову і голосно вступили знову в змагання з християнством. Сформувалося коло людей, сповнених язичницьким духом, які завданням собі поставили знову ввести язичницькі начала, і теж у всіх галузях— розумовій, моральній, естетичній, сімейній та громадянській. Час, коли це сталося, називається західним Відродженням. Запам’ятайте собі тепер, що західне Відродження є відновленням язичництва наперекір християнству. Таке значення Відродження. Але яке насіння, такий і плід. Вся нинішня західна освіта в усіх її видах є підсумком того руху, якому поштовх дало Відродження. Вона є плід цього останнього. Чому і є і в дусі, і в тілі — і в головному, і в деталях все просякнуте язичницькими началами, ворожими християнству. Кожен, хто торкається його і скільки-небудь зріднюється з ним, стає більше або менше ворогом Христа. Так про це свідчить досвід. До Заходу нам яке діло? Нехай буде собі як знає. Ми жили просто під впливом життєдайних начал християнських і знати не знали, що робиться на Заході, і не знали б, якщо б не виникло необхідності увійти з ним у зносини. Увійшовши в зносини, стали запозичувати від нього разом з корисним і превалюючий там дух освіти язичницької, який і у нас теж саме виробляє, що й там, тобто хто тільки торкається його, негайно повстає проти Христа Спасителя і Святої Його Церкви. І у нас утворився клас людей, які стверджують, що церковне — християнське — це старий мотлох, який треба відкинути, а європейську освіту, яка є оновлення, треба засвоїти. Знаючи тепер, що означає «європейська освіта», ви самі добре зрозумієте, що це вони нам радять. Ось що! Апостол Павло говорить, що Бог послав святих апостолів, наділених благодаттю Святого Духа, у світ для того, щоб вони всіх вивели із темряви до світла, з уділа сатани до Бога; а ці нам радять зі світла знову йти до темряви, і від Бога — в область сатанинську, де царює не оновлення життя, а смерть, що вбиває всі зачатки життя істинного. Бачите, які добродійники! Щоб роз’яснити це до подробиць, треба цілі книги написати. Я ж запропонував вам ці істини в коротких положеннях, тільки на всякий випадок. «Отже, глядіть, браття, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, — щоб ми не були більше дітьми, які вагаються і захоплюються всяким вітром учення... а істинною любов’ю всі зростали у Того, Який є глава Ісус Христос». (Еф. 5, 15; 4, 14-15) Амінь.

1864 р.,
Святитель Феофан Затворник
Переклад та упорядкування Лука Карпюк





Pоздрукувати матеріал