Слово митрополита Димитрія на винесення Плащаниці у Страсну П’ятницю

Дорогі
брати й сестри!



Слово нашого Бога і Спасителя «Звершилось!» сповна
сьогодні підтверджують домобудівництво нашого спасіння.



Христос у гробі. Навколо тиша незвичайна й невимовна,
яка може статися тільки після бурхливих і жахливих подій. Ні, це не війна, не
поле битви, на якому зійшлися два непримиренних вороги. Зазвичай, після
людських криків і зойків настає тиша. Це зовсім не та картина. Люди розп’яли
Христа – подателя всіх благ і нашого визволення початок. Важко це усвідомити,
як люди розп’яли Бога, Який прийшов до них, щоб визволити і викупити їх.



Христос покладається у гріб. Проявляють нечувану
сміливість два його потаємних ученики — Йосиф Аримафейський і Никодим. Вони
приходять до Пилата правителя і просять тіла найулюбленішого Учителя. Для них
не страшне вже нічого. Помста грішників їх не лякає. Сміливими залишаються
жінки, які йшли за Спасителем в найтяжчі хвилини. Вони сидять віддаль біля
гробу, а потім йдуть купують пахощі, щоб намастити тіло Ісусове. Все завмирає у
незвичайній тиші. Залишаються позаду бичування та обплювання, розп’яття і
нестерпні страждання Христа, Який не перестає молитися за своїх мучителів і
розпинателів.



Наш розум і наше серце не може змиритися з тим, що Бог
покладається у гріб. Не може життя Податель знаходитися у гробі. Цей гріб ми тому
й називаємо Живоносним, що із нього джерелом б’є життя. З якого Гробу джерелом
може бити життя, запитаю я вас, дорогі брати й сестри? Звичайно, що тільки з
Гробу нашого Спасителя і нашого Творця. Тому цей Гріб такий відмінний від гробу
звичайного, гробівців наших рідних і близьких.



Все ще мовчить. Спокій, який панує навколо Святого
Гробу і спокій та тиша на небесах. Ще мовчить Отець Небесний. Він не відповідає
на Жертву, яку приніс Його улюблений Син на хресті, і безмовно чекають Ангели
Його благословення, щоб заспівати переможне «Алилуя». Ще зовсім мало часу
залишилося до того моменту, коли Владика неба і землі воскресне із мертвих.



У нашій українській західній іконографічній традиції Страстей
Господа і Спасителя зустрічаються зображення, коли Отець Небесний тримає на
руках Свого Сина мертвим. Немов у великому розчуленні й жалю перебуває Він,
роздумуючи над тим, що Він полюбив світ і віддав Сина Свого Єдинородного, і що
з Ним зробили ті, до кого і заради кого Він прийшов.



Нам залишається в цю мить тільки співстраждати Богові
Отцю і Його Синові, б’ючи себе в груди і взиваючи: «Ти, тихий та лагідний Ісусе
Христе, що не маєш до Себе подібних — Владика світу. Ти, Який з таким
смиренням, у спокої виконав волю Свого Отця, Який так смиренно у спокої терпів
образи, знущання та муки від ворогів Своїх, був розп’ятий на Хресті, і у спокої
царюєш у Своїй Державі, допоможи всім нам осягнути смирення — причаститися
священного спокою, щоб Ти міг діяти у нас. Пошли у наші збурені та збентежені
серця тихого та смиренного духа любові, послуху й терпіння! Допоможи нам
осягнути тут на землі все більшого і досконалого смирення, щоб там на небесах
ми змогли колись постати зі сміливістю перед очами Твоїми! Амінь!






Pоздрукувати матеріал