Розп’яття та смерть Христові

«Тіло Твоє і Кров Распинаємий о всіх положил єси, Слове:
Тіло убо, да мя обновиши, Кровь, да омиєши мя.
Дух же предал єси, да мя приведеши,
Христе, Твоєму Родителю»

(з Великого канону св. Андрія Критського)
Тілесна смерть Христа послужила нашому оновленню тим, що переможена була воскресінням Його з мертвих, а Воскресіння Христове є запорукою загального всіх воскресіння, що настане в останній день світу.
«Як в Адамi всi вмирають, так у Христi всi оживуть» (1 Кор. 15, 22). Христос воскрес у тілі нетлінному та духообразному. Подібні тіла отримають і всі, хто повинен воскреснути. Але одні воскреснуть для вічного блаженного життя, інші – для вічних мук, для другої смерті, для вічної смертної агонії.
Бійся, грішнику, вічного осуду і не лише душу, але й тіло бережи від гріховної скверни, «бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе» (2 Кор. 5, 10)
Разом з тілом Христос приніс в жертву свою Пречисту Кров, що омиває нас від гріхів (Одкр.1, 5), очищає совість нашу від мертвих діянь для служіння Богові живому та істинному (Євр. 9, 14). Це омивання та очищення передається нам Таїнствами – і благо тим, які дотримуються чистоти душі і тіла, що дарується в Таїнствах. В одязі обіленому Кров'ю Агнця, вони будуть вічно предстояти Престолу Божому та разом з ангелами славословити Його, будучи чужими всякій скорботі (Одкр. 7, 13-16). Але горе тим, що нехтують збереженням благодатної чистоти, роблячи себе подібними нечистоплотним тваринам, що омиваються водою і потім катуляються в болоті (2 Пет. 2, 22) і в цій нечистоті перебувають до самої смерті. Кров Христова, якою вони нехтують, буде взивати проти них та послужить лише для їх осудження.

Розп'яття Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
Принісши в жертву Богу Отцеві Тіло та Кров Свої, Христос вигукнув голосно: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій» (Лк. 23, 46) та, схиливши голову, віддав дух (Ін. 19, 30).
«Душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх» (Прем. 3, 1). Гонителі та мучителі можуть відняти у них лише тілесне життя, але душі безсмертної вбити не можуть (Мф. 10, 28). Душа праведника звільнившись від оков тіла, злітає, немов птах, що вирвався з сіті, в ту область буття, де в руках Отця Небесного, тобто під покровом Його, вона убезпечена від напастей ворожих, куди стріли ворожі не долетять, - вона вище понад все земне.
Для старозавітніх віруючих цією областю служила так звана долина смертної тіні, де перебували душі померлих. Душі праведних і в цій долині відчували над собою покров руки Божої, і тому старозавітні праведники не боялися смерті. «Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною» (Пс. 22, 4) говорив один із них.
Подібно цьому і людський дух Найвеличнішого Праведника Ісуса, звільнившись від розп’ятого тіла, вступив до тієї ж долини смертної тіні, але не для того, щоб залишитися там. Ні, Христос душею зійшовши до пекла, коли тіло Його було у гробі, не лише сам здійнявся з пекла до Отця Небесного для найтіснішого єднання з Ним Своєю душею, але з пекла возвів до того ж Отця і всі душі, що від віку там перебували і з вірою очікували Викупителя – з тих пір, вслід за духом Христовим здіймаються у Небо в обійми Отця Небесного всі істинно віруючі в Христа душі, що звільняються від тіла.

Сходження до пекла
Шлях на Небо прокладений для них духом Христовим. Христос віддав свій дух в руки Бога Отця для того, щоб і наші душі, споріднені з ним за духовним станом, привести до свого Батька. Як той, що володіє ключами пекла та смерті (Одкр. 1, 18), Христос виводить і тепер з пекла душі грішників, які не встигли принести плодів покаяння перед смертю, слухаючи молитви за них Церкви, при умові, що вони перебували в союзі з нею і поклали початок покаянню перед смертю.
Воздай, грішнику, славу і подяку милосердному Господеві Ісусу, який віддав дух Свій Богу Отцю для того, щоб відкрити шлях до Нього. Але знай, що шлях цей зручний лише для тих душ, які перед тим, як розлучитися з тілом, встигли розлучитися з тягарем гріховних пристрастей. Душі, обтяжені цим тягарем, і які не подбали про те, аби позбутися його завчасно, позбавляють себе свободи, що потрібна аби безперешкодно злетіти до Неба, а натомість тяжіють до пекла. Поки ще не настав час смертний, поспіши, грішнику, скинути цей пагубний тягар і моли Христа:
«Агнче Божий, що взяв на себе гріхи світу
і призиваєш до Себе всіх струджених та обтяжених ними,
зніми з мене тягар гріховний,
не допусти мене до загибелі під його тяжкістю»
.
з книги Єпископа Віссаріона (Нечаєва)
«Уроки покаяния в Великом каноне святого Андрея Критского»
1891 р.
переклад:
Андрій Бурдик
спеціально для «Град Лева»



Pоздрукувати матеріал