Проповідь Святійшого Патріарха Філарета в день свята Різдва чесного славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, пам’яті преподобних Іова і Феодосія Манявських

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри! Сьогодні Православна Церква святкує Різдво Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Манявський скит відзначає пам’ять своїх засновників - Іова і Феодосія.

Що поєднує Іоана Предтечу з преподобними Іовом і Феодосієм? Іоан Предтеча народився від неплідних первосвященика Захарії і Єлисавети і народився для того, щоби підготувати путь, тобто шлях, дорогу Христу Спасителю. І в чому полягало це приготування дороги для Христа Спасителя? Воно полягало в очищенні гріхів народу, а гріхи очищаються Богом через покаяння. Тому проповідь Іоана Предтечі зводилася до заклику до покаяння, і той, хто каявся у своїх гріхах, на ознаку очищення від гріхів хрестився від Іоана в річці Йордані. Але істинного очищення Іоан своїм хрещенням у воді не давав, а говорив що іде за ним Той, хто буде хрестить їх водою і Духом, і ось той, хто буде очищать Духом (пор. Мк. 1:8), отой і простить гріхи. Тому гріхи прощалися на ділі через пришестя Сина Божого у світ, Його втілення, Його страждання, смерть і воскресіння.

А преподобні Іов і Феодосій теж боролися з гріхом. Для чого вони прийшли на ці гори і в цей ліс? Що їх спонукало? Спонукало бажання очиститися від гріхів, які кожний із нас накопичує, живучи у гріховному світі! І ми, дорогі браття і сестри, для чого всі сюди приїхали? З цією самою метою: духовно очиститись, дивлячись, як на зразок, на преподобних, які боролися не з чужими гріхами, а зі своїми.

Бо ми часто боремось і засуджуємо чужі гріхи, а своїх не бачимо. А ось преподобні бачили свої гріхи, а чужі не бачили. Тому й очистилися. І тому Іоан Предтеча закликав: покайтеся, наблизилось бо Царство Не­бесне (Мф. 3:2). А покаятися можуть тільки ті, хто бачить свої гріхи, а хто не бачить своїх гріхів (а тим більше виправдовує їх!) покаятися не може.

Ось ви усвідомте це: якщо ви своїх гріхів не бачите, то покаятися не можете, а для того, щоби бачить свої гріхи, треба мати чисту совість, тому що тільки совість підкаже, що ось у цьому ти згрішив, а тут все зробив добре. Совість це є голос Божий в душі кожної людини. І тому ніхто з людей не може виправдаться перед Богом, що він не знав Євангелія, що його не вчили Закону Божому і тому він такий грішник. Він може і не читать Євангелія, і віри не знать, але совість однаково підказуватиме йому, коли він згрішить, коли скаже неправду, а коли зробить добру справу.

Дорогі браття і сестри! Про це треба пам’ятать кожного дня і кожного дня молиться за прощення гріхів. Зверніть увагу на молитви, які пропонує Церква, щоби ми їх читали вранці і вечері. Який їхній зміст? Про що ми там просимо, в цих молитвах? Насамперед просимо про прощення гріхів! Так і треба нам робить, тому що, якщо гріх застаріє, його тяжко викорінить. І коли ми не можемо своїми силами очиститися від гріхів на допомогу приходить благодать Святого Духа, бо благодать Святого Духа допомагає всім віруючим. Але якщо вона допомагає, то чому ми ще не очистилися від усіх гріхів?! А тому що ми відганяємо благодать Святого Духа від себе! І, коли ми відганяємо благодать Святого Духа і продовжуємо грішить, жить неправдою, жить не вірою в майбутнє наше життя, то тоді Господь Своїм промислом приходить нам на допомогу. Ось і зараз ми живемо в такий час, коли Господь прийшов нам на допомогу, щоби очистить нас від накопичених гріхів. Ви думаєте, що війна на Донбасі випадкова? Невипадкова! А чому невипадкова? А тому, що без волі Божої у світі нічого не звершується. Згадайте слова Господа Ісуса Христа: у вас же і волосся на голові все полічено (Мф. 10:30). Тобто, волосина з голови людини не падає без волі Божої. Отже волосина не падає, а що ж війна не з попущення Божого, якщо й волосина без волі Божої не падає? То війна тим більше! А для чого Господь попустив цю війну? Попустив для того, щоб утвердить нас у вірі, в любові до своєї землі, до своєї Батьківщини, в любові один до одного. Оце є мета страждання!

Бо через страждання люди стають кращими. Кращими! І це ми вже бачимо. В чому ми бачимо це краще? А в тому, що і молоді люди, і люди старшого віку ідуть добровільно захищать нашу українську землю від агресора і не бояться смерті. А чому вони смерті не бояться? А тому, що вони подолали страх смерті! Яким чином вони подолали страх смерті? Подолали вірою в Господа Ісуса Христа, Його Воскресіння, вірою у вічне життя. Бо інакше цей страх не долається. Кожен із воїнів розмірковує приблизно так: якщо я і загину, то загину за любов до своєї сім’ї, до свого народу, до своєї держави! За це я загину, але я не перестану існувати, бо Господь подолав смерть, і воскрес із мертвих, а тому і я після смерті буду жить. Таким чином через це виявляється в їхніх душах і серцях та любов, до якої закликав Господь Ісус Христос, коли Його запитали, яка найбільша заповідь у Законі: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе (Мф. 22: 37, 39). От вони і виявляють цю любов до ближнього. А ближній хто? Найперше сім’я, друзі і народ свій - оце є ближні.

Але й ті, які не воюють, теж виявляють любов. У чому їхня любов виявляється? У тому, що допомагають, чим тільки можуть, іноді допомагають останнім, але допомагають! Яка сила ними рухає? Любов! Та сама любов, що й воїнів, коли вони віддають свої життя за Батьківщину.

Тому війна для нас є випробуванням, випробуванням нашої віри і нашої любові, а крім того є випробуванням і держави нашої в цілому. Згадайте, як ми отримали незалежність, як ми отримали державу - як манну з неба! Революцій не піднімали, але в один день отримали незалежну Українську державу. І тепер Господь випрубовує нас: достойні ми мати свою незалежну державу, чи недостойні. І наш народ доводить, що ми достойні мати свою незалежну державу. Ми доводимо це: одні, захищаючи українську землю, а інші, допомагаючи їм, і таким чином усі ми разом доводимо, що достойні мати свою незалежну державу. Тепер виникає питання, а коли це випробування закінчиться? І чи закінчиться воно? Закінчиться! Закінчиться, але як закінчиться? Нашою перемогою чи нашою поразкою? Це питання стоїть так: хто переможе - агресор переможе чи жертва агресії переможе? Згадайте Другу світову війну, Гітлера, німецький фашизм - вони мали велику перевагу над жертвою своєю, велику перевагу, але чим закінчилось? Закінчилося тим, що Гітлер себе застрелив, а німецький народ, який був втягнутий німецькою пропагандою в оману, після закінчення Другої світової війни ходив з понуреними обличчями, соромився за те, що підтримував цю оману. А чому Гітлер був переможений, якщо він мав таку велику силу? А тому що правди не було з ним, бо він агресором був, а Бога нема з неправдою і агресією. Тому і ми, дивлячись на ці приклади з історії, переконані, що перемога буде нашою.

Які підстави у нас так думати? А підстави ті, що ми боголюбива держава. Україна ніколи не захоплювала чужих територій. Згадаймо Богдана Хмельницького, який визволив Україну від поляків, дійшов до Варшави, а Варшаву не захотів брать, тому що не потрібна українцям чужа земля. Згадаймо Конотопську битву 1659 року, коли козацьке військо з п’ятьма тисячами козаків перемогло російську армію, яка налічувала понад сто тисяч. П’ять тисяч перемогли стотисячну армію! І перемогли так, що під Москвою стали окопи рить, думали що українці туди прийдуть, а цар втік у Володимир на Клязьмі. Це ще один приклад того, що чужу землю ніколи ми не захоплювали і не завойовували. Крім того, будучи ядерною державою (при чому не якою-небудь, а третьою по силі серед усіх ядерних держав), Україна добровільно віддала свою ядерну зброю. Хіба це не доказ миролюбності?! Наведіть ще хоч один приклад, коли інша держава пішла на такий крок. Жодна не пішла! А Україна пішла, пішла тому, що миролюбимв, пішла тому, що не бачила навколо себе ворогів, бо на всіх сусідів дивилася, як на дружні країни. А цей сусід та ще й ґарант нашої недоторканості, цілісності нашої території, перший напав на нас. І виникає питання: з ким буде Бог? З агресором чи з жертвою агресії? Звичайно, що буде Бог з миролюбивою країною. Інакше не може бути! Не може бути тому, що Бог не може бути зі злом, а тільки з добром; не може бути з неправдою, а тільки з правдою. А правда з нами. А, якщо правда з нами, а Бог - із правдою, то значить, що і Бог з нами, а якщо Бог із нами, то хто проти нас?! Тому перемога буде нашою!

Але все це - земне, а нам усім треба думать про вічне! Бо всі ми рано чи пізно помремо і залишимо все на землі. А доказом того, що ми думаємо про це вічне, є ви, які прийшли на це святе місце. Для чого ви прийшли сюди? За багатством? Ні! За насолодою? Ні! Ви прийшли для того, щоби помолитися, очиститися від гріхів і приготувати себе до вічного блаженного життя. Ось заради чого ми сюди прийшли. Допоможе нам Бог чи ні? Допоможе! Бо Він трос­тини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить (Мф. 12:20). Такий наш Бог! І тому Він по Своїй великій милості і зі Свого чоловіколюбства за молитвами Божої Матері, святого Іоана Предтечі і преподобних Іова і Феодосія, всіх українських святих і взагалі всіх святих помилує і простить нам наші гріхи. Йому ж слава навіки віків! Амінь!

І слава Україні!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Хресто-Воздвиженському чоловічому Манявському монастирі в день свята Різдва чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана і пам’яті преподобних Іова і Феодосія Манявських - престольного свята обителі, під час Першосвятительських відвідин Івано-Франківської єпархії, 7 липня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал