Проповідь Святійшого Патріарха Філарета у неділю 14-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри! Насамперед я хочу привітать вас із завершенням будівництва й освячення цього чудового храму на честь першоверховних апостолів Петра і Павла.

Храм будується для того, щоби ввести нас у Царство Небесне, у вічне блаженне життя, і допомагать нам у земному житті обирать правильний життєвий шлях. Саме для цього існує Церква, яку заснував Господь, для цього ми й будуємо храми.

Що ж, сьогодні ви чули притчу Господа Ісуса Христа про покликаних на весільну вечерю. Що це за весільна вечеря? Ця весільна вечеря – це Царство Боже, це Царство Небесне. І це Царство Небесне, цю вечерю приготував для нас Господь наш Ісус Христос.

Яким же чином відбувалося приготування цієї весільної вечері? Господь здійснив це через народження від Пресвятої Діви Марії! Будучи Богом, Він принизив Себе до такого стану, що став людиною. І ось як людина Він і зростав, і потребував їжі, і плакав, і мужнів, і навчався ремеслу. Водночас, для того, щоби приготувать цю весільну вечерю, багато чого звершував Ісус Христос як Син Божий, а остаточно завершив всі приготування, коли був розіп’ятий на хресті, коли помер, коли витерпів до кінця всю ганьбу на Голгофі, і Воскрес із мертвих. Тоді була остаточно приготовлена ця весільна вечеря.

І коли приготував, то послав своїх слуг запросити гостей на цю вечерю. І кого запросив найперше? Найперше запросив Свій народ, богомобраний юдейський народ, тому що цей народ єдиний серед усіх народів зберігав віру в істинного Бога і чекав приходу Спасителя світу. Кого ж Бог повинен був першим покликать? Звичайно, той народ, який чекав пришестя Спасителя і який вірив в істинного Бога. І покликав! А як відреагував цей богомобраний народ? Відмовились всі! Відмовилися кожний зі своєї причини.

У іншого євангеліста ця притча розказана дещо інакше і зокрема там говориться: коли один відмовлявся, то казав, що не може прийти, бо одружується і тому не може прийти на весільну вечерю; другий, що купив поле і треба було йому піти подивитися на це поле і теж відмовився від весільної вечері, тобто від Царства Божого; третій казав, що горілку пив і треба йому протверезіти і тому він не може прийти, і таким чином також відмовився він від Царства Божого, від весільної вечері. І ось так народ, заради якого прийшов Син Божий на землю, щоб спасти його, відмовився від цього спасіння. Усі відмовилися!

Тоді розгнівався господар цієї весільної вечері, і каже своїм слугам: ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля (Мф. 22:9): і калік, і хворих, і немічних – всіх кличте. Що значить це слово – покликать на цю вечерю калік, кривих і немічних? Це означає покликать язичницькі народи, бо вони, як ті сліпці, кланялися богам, яких не існувало. І наші предки належали до тих калік, кривих і нечмічних, тому що поклонялися то Дажбогу, то сонцю поклонялися – всім кланялися, тільки одного Бога істинного забули! Але Господь покликав усіх, і немічних покликав, бо Він прийшов спасти всіх. І язичницькі народи наповнили Церкву і наповнили Царство Небесне.

Зверніть, браття і сестри, увагу на те, що один чоловік прийшов на весільну вечерю не у весільній одежі. Що означає прийти не у весільній одежі? Це значить бути грішником! І ось грішник прийшов у Царство Боже, думав, що він зможе насолоджуватися благами весільної вечері, тобто Царства Небесного, а Господь подивився на нього і каже: а чому ти не у весільній одежі прийшов? Чому?! Тебе ж покликали на весільну вечерю і тому треба було тобі відповідно одягнутись! Прийти він то прийшов, але не насолодився вечерею, бо Господь наказав слугам зв’язати його і викинуть геть. А це для нас що означає? Що грішник у Царство Боже ввійти не може!

Хто ж зображується в образі цього грішника? Ми, християни, але які християн? Ті, які не виконують Заповіді Божі, тобто не живуть праведно, а отже не мають весільної одежі. А весільний одяг – це святість, праведність, а якщо хто праведності не має, то нехай дивиться на цю людину у невесільній одежі і знає, що буде викинутий із Царства Божого і зі Святої Церкви, як отой чоловік з весільної гостини.

Тому, дорогі браття і сестри, ми не повинні думать, що якщо ми християни, то обов’язково ввійдемо в Царство Небесне, у Царство Боже. Не маючи весільної одежі, не ввійдемо! І це наводить жах. Віримо і в Бога, й у Святу Тройцю, і в Спасителя, і до храму приходимо, і молимось, а в Царство Боже можливо і не ввійдемо.

Господь Ісус Христос дав нам, грішним християнам, один засіб для входження у Царство Небесне, показав один шлях до тієї весільної вечері. Шлях цей – через покаяння. Тому покаяння має дуже велике значення, але каяться треба не перед смертю. Бо багато хто думає: поживу, як хочеться, у насолоді, в догоджанні собі, а потім перед смертю у старості покаюся. Не сподівайтесь на це! Бо старість прийде, а покаяння не прийде, і цього треба боятись. Не треба думать так: захочу і покаюсь. Ні, захочеш, але не покаєшся. Чому не покаєшся? А тому, що ти не будеш визнавать своїх гріхів, ти будеш виправдовувати себе у своїх гріхах: я зробив так не тому, що свідомо цього хотів, а тому що обставини життя були такими складними, що я не міг інакше.

Візьмемо до прикладу радянські часи, коли не дозволяли ні вірити в Бога, ні Біблію читать, ні до храму приходить. Людина того часу могла сказать: Господи, та я то вірив, але не міг виявляти своєї віри на ділі, бо обставини були такими. І отже така людина не звинувачує себе, а виправдовує свою поведінку обставинами. А якщо подивитися на мучеників, хіба обставини тоді були іншими? Тяжчими були обставини, але вони за Христа, за віру свою йшли на смерть, на муки! А ти не пішов на муки. Мало того, що ти на муки не пішов, та ще й виправдовуєш своє відречення від Бога, від Христа обставинами! І багато людей може привести на своє виправдання різні обставини. Тому треба каяться кожного дня!

Молимось ввечері. Зверніть увагу на молитви, які пропонуються нам, – вони всі покаяльні. І треба каятися. Згрішив протягом дня в чомусь, совість підказує: зробив не те, що треба, той одразу кайся перед Богом: згрішив, Господи, допоможи і прости! І Господь по Своєму чоловіколюбству простить.

Тепер про те, як повинні поводитися ми в нашому суспільному житті. До цього ми говорили про Царство Небесне, але ж живемо ми у земних умовах. І як у цих земних умовах нам треба жити? Господь чітко і зрозуміло сказав, як ми повинні жить: як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм (Лк. 6:31). Хочете, щоби вас любили – любіть, хочете, щоби вам допомагали у біді – допомагайте іншим, хочете, щоби вас не засуджували, хоча, можливо, у чомусь ви й недобрі – самі не засуджуйте! Що може бути простішим за цю заповідь?!

У земному житті треба жити за правдою, керуватись правдою. І якщо будемо правдою керуватися – не згрішимо, а якщо не будемо керуватися правдою, то буде траплятися те, що зараз відбувається на Сході. Ось давайте подивимось на населення Криму і Донбасу: чим вони керувались у своєму житті? По-перше, храмів набудували багато, але не ходять до них. Де тут правда?! Навіщо ви будували храми, до яких не хочете ходить?! Це правда? Це неправда!

По-друге, голосували за відокремлення від України жителі Криму, а жителі Донецької області – за “Донецьку народну республіку”? Голосували! Не всі, але частина населення голосувала. Що це, правда? Це неправда, бо вони хочуть українську землю відокремити від України. Яке вони мають на це право? Якщо вам подобається Росія, двері відчинені, можете їхати туди, де вам більше подобається, а голосувати за віддачу української землі іншому народові, іншій державі ви не маєте права!

То перед Божественною правдою правду вони вчинили чи кривду? Кривду! Так само і Луганська область теж голосувала за “Луганську народну республіку”, теж хотіли відокремить українську землю від України, не маючи на це права. І тому страждають за цей гріх, тому і руйнують їхні будинки, тому води нема, і електрики нема, і школи закриті, і в стражданнях помирають. І все це за те, що вчинили неправду!

А наші кращі сини, чого вони помирають? Вони ж не голосували за відокремлення, а чому страждають і помирають там? А вони страждають і помирають, виконуючи Заповідь Божу. Яку заповідь? Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13). Вони йдуть туди добровільно віддати своє життя за своїх друзів, за свою землю. За українську землю! І що дивовижно – поранені виліковуються і знову йдуть туди, у це пекло. Уявляєте?!

У них відсутній страху смерті. А чому цей солдат не боїться смерті? Хіба йому життя не дороге? Чи він не любить своїх батька і матір, чи своїх дітей? Чого він туди йде? Іде тому, що має любов, велику любов до своєї Батьківщини, до своєї землі, до своєї мови, своєї культури, своєї історії. Непереможна любов!

Чому на Голгофі був один тільки апостол Іоан Богослов та жінки-мироносиці, а всі апостоли розбіглися? Чому? А тому, що Іоан Богослов любив свого Вчителя більше, ніж той таки апостол Петро. Адже пам’ятаєте, як Христос запитав: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? (Ін. 21:15). Петро відповів: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе (Ін. 21:15). А якщо любиш, то чого ж ти втік? Один Іоан Богослов залишився під хрестом, подолавши страх перед юдеями. Так само і наші кращі сини, правдиві українці, подолали страх смерті і подолали його любов’ю. І навіть якщо вони й загинуть, а загинуло їх уже багато, то Господь їм Царство Небесне і блаженне життя вже приготував. Ми всі помремо, але чи підемо у Царство Небесне, це ще питання. А вони підуть, бо віддали свої життя за любов до своєї Батьківщини, за своїх друзів.

Господь невипадково допустив всі ті події, які ми переживали у 2013 році і переживаємо у 2014 році. Невипадково! Господь одних випробовує, випробовує їхню вірність, інших карає. Але врешті-решт дасть нам перемогу. Безумовно дасть! Чому безумовно? А тому що Україна – миролюбива країна і добровільно віддала свою ядерну зброю, будучи третьою за силою ядерною державою світу. Ніхто не віддав: ні Англія, ні Франція, ні арабські країни, ні Сполучені Штати Америки, ні Росія – ніхто, одна тільки Україна віддала свою ядерну зброю під гарантію безпеки від Америки, Великобританії і Росії.

І ось один із цих гарантів – Росія, яка повинна була захищать цілісність нашої території, не тільки не захищає, а ще й захопила Крим. І мало Криму, вона хоче ще й Донбас. І якби їй вдалося захопити Донбас, не зупинилась би, пішла би далі, бо її кремлівського керівництва апетити великі – вони хворіють хворобою величності, хочуть бути наддержавою, якою був Радянський союз.

А для того, щоби бути наддержавою треба жити за правдою. Радянський союз не за правдою жив, бо гнав Церкву, гнобив людей, не давав свободи людям, тому й не встояв і повернути його вже не можливо!

Ми миролюбива країна і водночас стали жертвою агресії. Оскільки ми стали жертвою агресії, Бог нам допоможе. У тому, що Він нам допоможе, ми не повинні мати жодного сумніву, але як допоможе і коли все це закінчиться – це в руках Божих.

Згадайте, як втік Янукович. Двадцятого лютого у нас було засідання Священного Синоду, ми постановили не молиться за таку владу, яка вбиває своїх людей. 21 лютого припинили молитися, а 22 лютого він утік. Хто думав, що він втече? Ніхто й подумати не міг такого! Так і в цьому випадку Бог дасть нам перемогу, тоді Росія і Донбас звільнить, і Крим звільнить. І ми в це віримо, і це буде, тільки не знаємо, коли і як, бо це в руках Божих!

А нам треба молиться, і ми молимось! Усі ми молимось! А окрім того подивіться, яке відкривається співстраждання і милосердя у людей до тих, хто страждає на Донбасі – віддають останнє! Наша Церква відправила туди вже понад 1000 тонн гуманітарної допомоги. Понад 1000 тонн! Це ж усе люди дають. А чому вони дають? Тому що у них є співстраждальне серце – вони не шкодують нічого.

Господь через царя Соломона каже: Сину мій! віддай серце твоє мені (Притч. 23:26). І ми наші серця через оцю допомогу віддаємо нашим ближнім і отже віддаємо Богові. І це також є підставою для нашої перемоги.

Тому будемо молитися Господу нашому Ісусу Христу, будемо молитися першоверховним апостолам Петру і Павлу і всім українським святим, щоби вони допомогли нам визволитися від цього ворога, якого ми не вважали навіть ворогом, а він сам став ним. Ми співаємо у державному гімні: душу й тіло ми положим за нашу свободу. Прийшов такий час, що доводиться ложити душу і тіло, але свободи своєї й України ми не віддамо ніколи!

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

(проповідь виголошена після Божественної Літургії у Петропавлівському храмі с. Давидів у день його освячення в рамках Першосвятительського візиту Предстоятеля Церкви до Львівської єпархії у неділю 14-ту після П’ятидесятниці, 14 вересня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал