Проповідь Святійшого Патріарха Філарета у день свята покладення чесного пояса Пресвятої Богородицi

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри! Сьогодні Православна Церква святкує покладення пояса Божої Матері, і всі ми зібралися на цій святій горі для того, щоби вшанувать Божу Матір і подякувать Їй за всі ті благодійства, які Вона звершила щодо нашого українського народу.

Божа Матір виявила милість до нашого народу насамперед через безліч чудотворних ікон. В Україні нараховується близько двохсот чудотворних ікон. Що значить “чудовторна ікона”? Це значить, що через кожну із них Божа Матір Божественною благодаттю, силою Сина Свого Ісуса Христа звершувала чудеса. І не тільки через ікони Богородиця творила чудеса, але й також звершувала Вона чудеса і через джерела, і одним із них є це джерело.

Саме тому з давнини це місце шанується як святе. Люди, які приходять сюди з вірою, отримують те, що їм потрібно – і для земного життя, і, що важливіше, для вічного життя.

Серед християн виникає питання: чи можуть через матеріальні речі – через ікони, через воду, через елементи одягу, – звершуватися чудеса? Будь які чудеса залежать не від людини, а є у владі Бога. Якщо Він хоче через омофор Божої Матері звершить чудо, хто заперечить Богові показувать силу таким чином?! У Святому Письмі написано, що рушники апостола Павла зціляли. Написано так! Що, ми будемо звинувачувать Бога, що Він через рушник апостола Павла звершив чудо?! Хіба ми можемо так сказать? Або й згадаймо про те, що навіть тінь апостола Петра звершувала чудеса, зціляла хворих. Одна тільки тінь апостола!

Господь Ісус Христос сказав: Я з вами по всі дні, до кінця віку (Мф. 28:20), а доказом того, що Він невидимо перебуває з нами є саме численні чудеса. Вони допомагають нам утверджуватися у вірі в Господа Ісуса Христа, у те, що Він завжди із нами, а не десь на небесах. Господь усюди і тому молитви Він приймає на всякому місці: і на святих місцях, й у храмах, і в лісах, і в пустелях, аби тільки людина звернулася зі щирим серцем. Як Господь говорить у Святому Письмі: Сину мій! віддай серце твоє мені (Притч. 23:26), і в іншому місці читаємо слова пророка Давида, звернені до Бога: серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш (Пс. 50:19).

Тож для чого ми прийшли на це святе місце? Прийшли для того, щоб утвердить свою віру у Господа Ісуса Христа, віру в те, що Він із нами. І ми віримо, що Бог із нами, але у багатьох християн виникає питання: якщо Господь із нами, то чому Він допустив те, що відбувається зараз на Донбасі? Чому Росія захопила Крим? Бог не бачив цього? Бачив! Без волі Божої, як сказав Господь Ісус Христос, не падає й волосина з голови людської. Якщо ж навіть волосина без волі Божої не падає, то те, що відбувається на Донбасі, діється також з волі Божої, а точніше – з допуску Божого.

І ми повинні зрозуміть, чому Господь допускає ці страждання, цю безліч смертей, зокрема смерті найкращих синів України. Чому Бог допускає це? Треба всім нам подумать, чи не прогнівили ми своїми діями милосердного Бога. І ось не “мабуть прогнівили”, а таки прогнівили ми Бога! Чим прогнівили Бога? А тим, що Господь дав нам свободу, дав нам державу, як манну з неба, а ми були не вдячними. Бо за державність України наші предки воювали, кров проливали, у Сибірі гинули, а держави так і не отримали. А нам Господь дав державу раптово, в одну мить. І замість того, щоби дякувать Богові за Його милосердя, що зробили українці? Були несвідомими і невдячними. У Криму проголосували, нехай і частина тільки населення, але проголосували за відокремлення від України, висловили таку позицію свою, що їм непотрібна Українська держава, а потрібне рабство. Гріх це чи не гріх? Якщо Бог дав дар, а людина відкидає цей дар – гріх це чи не гріх? Гріх!

Візьміть до прикладу Донбас – там також голосували за так звану “Донецьку народну республіку”, за “Луганську народну республіку”. Ось ті, які голосували за ці так звані республіки відкинули дар Божий – незалежну Українську державу. Згрішили вони чи не згрішили? Згрішили! І тому Господь карає їх за їхній гріх.

А за що нас карає? Нас за що? А нас Бог випробує, бо не завжди страждання і смерть є карою Божою. Не завжди! Згадайте багатостраждального Іова – він був праведний, а страждав. Навіть друзі сказали йому: ми думали, що ти праведний, а виявляється ти грішник, бо тебе карає Бог, отже маєш ти таємні гріхи. Але так Бог випробовував Іова. І Господь, як ми знаємо, нагородив багатостраждального Іова, повернувши йому вдвічі більше від того, що він втратив.

На жаль ми своїми стражданнями і смертями наших кращих синів доводимо, що нам потрібна незалежна Українська держава. Вона нам потрібна! І ми, дорогі браття і сестри, повинні знать, що Бог у цій боротьбі із нами, а не з агресором Росією. Чому з нами, а не з ними? А тому що ми – жертва агресії, а вони – агресори. Ми стоїмо на шляху правди.

У чому наша правда? Наша правда полягає в тому, що ми, будучи третьою за силою ядерною державою світу, добровільно відмовилися від ядерної зброї. Добровільно! Жодна держава не відмовилась від своєї ядерної зброї, а наша – відмовилася. Чому вона відмовилась? А тому що вона миролюбива, прагне миру, прагне злагоди, прагне добрих стосунків з усіма сусідами. І в цьому наша правда.

А неправда Росії полягає в тому, що вона, будучи одним із трьох гарантів нашої безпеки, сказала Богу неправду, бо перед лицем Бога підписали договір про недоторканість української території. А виконали? Ні, не виконали! Та ще й кажуть, що нічого не порушували. Так само, коли Господь запитав Каїна: де Авель, брат твій? той відповів: не знаю; хіба я сторож братові моєму? (Бут. 4:9) Богові сказав неправду! Так і Московське керівництво, яке заявляє, що вони православні християни, а Богу кажуть неправду. То хіба ж буде з ними Бог? Ніколи! Тому перемога, дорогі браття і сестри, буде за нами, тому що з нами Бог!

Не може Бог бути з неправдою, не може Бог бути з гріхом. Ми всі це добре знаємо, а якщо знаємо, то повинні бути впевненними, що перемога буде нашою. Як Господь дасть нам цю перемогу, ми не знаємо, одне тільки знаємо, що дасть перемогу, а як – це Його справа, Божа. На нашому ж боці і Європа, й Америка – увесь світ, тому що ми жертва агресії.

Ми повинні, насамперед, каяться у своїх особистих гріхах, щоби благодать Божа була з нами. Ми повинні молитися Богу. І ви знаєте, що наша Церква кожного дня, за кожним богослужінням молиться за Україну, за багатостраждальний український народ. Молиться! Але ми повинні ще більше молитись, кожний із нас, і Господь пошле нам радість.

Згадаймо Господа Ісуса Христа, коли Він висів на хресті і фізично страждав і душевно страждав, і вороги насміхалися з нього і кричали: якщо Ти Син Божий, зійди з хреста (Мф. 27:40). А Господь у цей час звертався до Бога з молитвою: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять (Лк. 23:34). От і ми повинні молиться за них, тому що вони не знають, що вони роблять –убивають своїх братів. Нехай Господь простить їм гріхи!

Ми повинні служить Богові, а не дияволу, і не радіти з того, що інша людина за свої гріхи потрапить у пекло. Не треба з цього радіти, а треба молитися за таких людей. Бо хто радіє від того, що людина потрапляє до пекла, той служить сатані, бо тільки сатана хоче, щоби побільше було у пеклі людей, а Господь прийшов спасти всіх. Тому помолимось, браття і сестри, щоби Господь Ісус Христос дарував нам перемогу. Будемо робить усе для того, щоб Україна була єдиною. Не треба підтримувати розбрат, особливо у цей тяжкий час: треба неправду викривать, а єдності триматися, тому що там, де нема єдності там нема сили. І ми, дорогі браття і сестри, повинні робить усе для того, щоби зміцнювати єдність нашого народу.

Адже ж співаємо ми в пісні, що в єдності сила народу. Співаємо! А треба не тільки співати, а треба ще й щось робити. І в гімні нашому співаємо: душу й тіло ми положим за нашу свободу. Співаємо! І наші кращі сини доводять це, віддаючи і тіло, і душу за нашу свободу. І ми повинні молитися за них, адже вони так люблять свій народ і свою землю, що відали своє життя за нас. А Христос сказав: немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13). Ось сини наші і поклали, і ми віримо, що Господь їм дарував Царство Небесне за їхню любов.

Цю любов ми повинні підігрівать у своїх серцях. Ми повинні любити один одного, любити своїх батьків, а батьки повинні любити дітей. І якщо ми матимемо цю взаємну любов, то ми будемо любить і свою Батьківщину. А якщо любитимемо свій народ, то ми будемо здатні полюбити й інші народи, а якщо не любимо свій народ, ніколи не полюбимо чужих.

І нехай любити допомагають нам благодать Святого Духа, Господь Ісус Христос, Який обіцяв бути завжди з нами, і Матір Божа, Яка є Покровителькою нашої славної України.

Слава Ісусу Христу! І Слава Україні!

(проповідь виголошена після Божественної Літургії на цілющому джерелі присілка Заглина (с. Монастирок, Жовківський р-н) в рамках Всеукраїнської Патріаршої прощі у день свята покладення чесного пояса Пресвятої Богородицi під час Першосвятительського візиту Предстоятеля Церкви до Львівської єпархії, 13 вересня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал