Проповідь протоієрея Ярослава Хомина за Пасією в п’ятницю другого тижня Великого посту

Ваше Високопреосвященство!

Всечесні отці!

Дорогі брати і сестри!

У цю вечірню пору святий євангеліст Марк у щойно прочитаному Євангелії представив нам картину страждань Господа нашого Ісуса Христа.

Чому ж нам необхідно про ці події пам’ятати і знати?

На це дає відповідь саме Святе Письмо. Християнин має проникнутись місією, стражданнями Христа Спасителя, бо Сам Він страждав, аби не страждали ми у вічності. По всій землі є людські страждання, і ми бачимо, як страждають в Україні люди нині - тортури, муки, вбивства. Це самі ми своїми гріхами доводимо до цього і, за словом благорозумного розбійника, ми засуджені спра­ведливо, бо достойне за діла наші одержали (Лк. 23:41). Але земне страждання - ніщо в порівнянні з вічною мукою. Тому святий і безгрішний Господь підноситься на хрест, щоби спасти нас від смерті, справджуючи слова пророка Ісаї: Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби… покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися (Іс. 53: 4-5).

Та перенесімося думками на хресну дорогу. Тепер нам відкривається значення слів Христових: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде (Мк. 8:34). Отже життя християнина - це хресна дорога, це шлях терпінь, але в кінці цього шляху - Воскресіння і вічне життя. І на цій дорозі терпіння ми повинні ще більше наближатися до Бога, бо Сам Христос каже: коли Я буду піднесений від зем­лі, то всіх приверну до Себе (Ін. 12:32).

Церква, що її заснував Ісус Христос, має засоби і дороговкази, як дістатися до неба, як спастися. І має розраду для кожного в особистому горі. Бо коли хрест наш стає важким для нас, то кожному нехай стане розрадою Хрест Господній, нехай він підігріває нашу вдячність і любов до Господа.

У часи Христа жив на півночі Африки у місті Киринеї селянин, батько двох синів - Олександра і Руфа, а звали його Симон. Він переселився з Єгипту, купив собі поле біля Єрусалиму, обробляв його разом із синами і годував себе і дім свій. В пам’яті церковній цей переселенець є невипадково. Сталося, що якось у четвер він пішов на своє поле, порався біля виноградної лози та рано-вранці повертався додому. Що ж бачить він? Назустріч йому йде процесія – ведуть на страту злочинців. Страшна картина, похмура і гнітюча. На кожному з трьох засуджених - хрести. Порівнявшись із ними, Симон побачив, як, знемагаючи під тягарем хреста, тричі падав один із засуджених, як били Його, а Він уже й кроку не здатний був зробити. І тут один з вояків підійшов до Симона і сказав до нього: “Ти нестимеш хрест за Цього”. Симон не перечив, поклав собі на плечі перекладину і напевно навіть і не думав, що з тієї миті стане хрестоносителем Господнім.

Що було із Симоном далі - про це ми не знаємо нічого. Про синів його згадується, що були вони у повазі серед єрусалимлян, що стали християнами. Та втім, Симон Киринеянин першим виконав завіт Христа - пішов за Христом, несучи хрест. Але Симон в ту мить ніс не свого хреста і це найбільше повинно слугувати для нас прикладом, як виконувати в житті слова апостола но­сiть тягарi один одного i так здiйсните закон Христа (Гал. 6:2).

Хрест – знаряддя страти, він же став знаряддям спасіння. Тож нехай і наші життєві хрести приведуть нас до спасіння, до невимовної милості Божої бути біля свого Творця. Амінь!

(проповідь виголошена за чином Пасії в Покровському кафедральному соборі в п’ятницю другої седмиці Великого посту, 6 березня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал