Проповідь протоієрея Ярослава Хомина за чином пасії ввечері п’ятниці другої седмиці Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Високопреосвященний Владико!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!

Трепет обіймає наші душі, адже своїм співпереживанням Христу ми наче і справді самі йдемо разом із Ним тією хресною дорогою, повною болю і страждань, якою йшов Господь наш Ісус Христос на Гослогофу задля спасіння людини.

І ось лунає наша молитва. Що це за молитва? Святий пророк Ісая каже про Христа Ісуса: “Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші” (Іс. 53, 5). Отже наша сьогоднішня молитва – це найперше молитва про прощення наших гріхів, за які й терпів стільки Син Людський і Син Божий.

Перенесімося на хвилю у Старий Завіт. Перед очами старець, зломлений роками і неміччю, переможений у часі волею Божою. Колись він боровся біля потоку Кедронського із ангелом Божим, а нині волею Божою переможений на одрі смертному і біля нього зібралися його діти, дванадцять синів, голови дванадцять великих колін єврейського народу, готові вислухати останню волю батька свого, його заповітні слова.

І що ж зробили ці діти? Чи дослухалися, чи сповнили батькову волю і батьків заповіт? Ні, вони на Голгофі розіп’яли Спасителя світу.

Сьогодні ж Христос помирає за нас на хресті. Тому, стоячи під цією Голгофою, відкриймо наші серця для розуміння і почуймо волю Господа нашого Ісуса Христа, Його останні слова з хреста.

Ми розуміємо, що людина, складаючи заповіт, найперше думає про своїх найрідніших. Зі Святого Письма ми знаємо, що навіть перед смертю Христос пам’ятає і дбає і про Матір Свою, і про учнів Своїх, особливо улюбленого – Іоана Богослова.

Але, передусім, звертають увагу на себе інші слова Спасителя, слова до Отця про тих, хто розпинає Його. Він звертається до Отця Свого Небесного: “Отче, я готовий ще більше терпіти муки, пронести всі ті страждання, але і тих мучителів віддай мені, гріхи їхні зі сіма гріхами поклади на мої рамена”. Христос просить у Бога Отця: “Отче, прости їм”, - і одразу додає – “бо не відають, що чинять” (Лк. 23, 34).

Ми міркуємо собі, хіба не розумів той воїн, котрий бив по обличчю Ісуса, що здіймає руку на Того, на Кого навіть херувими і серафими дивитись не сміють і не можуть, хіба не знав той воїн, що вбивав цвяхи у руки Ісусові, що руками цими було сотворено безліч чудес, безліч небаченого доти в народі Ізраїльському, хіба не знав той прокуратор, що вмивав руки, що всі звинувачення неправдиві і що невинну людину він віддає на смерть?

Але, чому ж не міркуємо, навіть стоячи тут, під цим хрестом, що це наші гріхи привели Христа на Голгофу, віддали на муку і смерть?

Чому не страшимось ми нерозкаяності своєї, не боїмося муки пекельної, не боїмося бути причиною страждання Господнього?!

Дорогі браття і сестри, Церква Свята закликає нас у цей святий час посту задуматися над цими та багатьма іншими питаннями, над оновленням своєї душі. Про що нам потрібно думати? Про свою гріховність, про гріхи свої і плекати в собі покаяльний настрій!

Але задумаймося також і над тим, що не матимемо прощення, коли і самі не простимо.

І нехай же у тій природній і духовній весні Бог дасть нам оновитися, очиститися і почути те, що почув за своє напоумлення і каяття благорозумний розбійник. Амінь!

(проповідь виголошена за чином пасії у Покровському кафедральному соборі ввечері п’ятниці другої седмиці Великого посту, 14 березня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал