Проповідь протоієрея Петра Політила у неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі браття і сестри! Великий Піст для кожного істинного християнина це час покути, жалю за свої гріхи, це час боротьби проти злого духа. Це час, щоб терпеливо і смиренно переносити всякі прикрощі, які зустрічаються на дорозі нашого земного життя, а головне – час навернення до Бога.

Тому Великий Піст потребує великої сили духу, щоб не втратити надії і не зневіритися.
Для цього наша Свята Мати-Церква сьогодні, коли ми знаходимося на середині великопісної дороги, приходить нам на допомогу, ставить перед нами цей Чесний Животворчий Хрест Господній, щоб ми, поклоняючись Йому, пригадали собі ті нестерпні страждання, які задля нашого спасіння перетерпів Ісус Христос, щоб ми набралися сили, відваги і мужності, щоб перенести всі наші життєві випробовування і терпіння.

Саме про це сьогодні нам виразно говорить Спаситель у Святому Євангелії, написаним святим апостолом і євангелістом Марком: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде” (Мк. 8, 34).

Але ми повинні переносити терпіння і нести свій хрест за Ісусом Христом не тільки під час посту, а протягом усього свого земного життя.

Напевно на світі немає жодної людини, яка б ніколи не зазнала терпіння і смутку. Чи можна подумати, що у багатих людей, які живуть у розкішних будинках, ніколи не буває біди, сліз і випробовувань? Правда, вони мають, що їсти, у що зодягнутися, гарні, миловидні кімнати, прислугу, достатньо грошей, але це не охороняє їх від терпіння і смутку цього світу. Хвороба, смерть, якесь нещастя приходять також і до багатих. Багато вони переносять таких терпінь, яких ми й не бачимо. Якщо ми уважніше придивимось до цих заможних, ніби щасливих людей, то побачимо, який смуток живе в їхніх серцях, яка тривога і розпач живуть у їхніх душах, тому що гроші ніколи не закриють серця від смутку, а багатсво – від страждань.

Тож, якщо навіть багаті, заможні люди не звільнені від страждань і смутку, то чи ми, звичайні люди, можемо їх не мати? Напевно і між нами не знайдеться ні одного, хто не мав би свого хреста. Хтось має важку хворобу, у когось жінку або дитину Бог покликав до себе, хтось втратив чоловіка – опору у своєму житті, комусь докучають сусіди, когось хтось обмовляє чи кривдить. Таких прикладів, хрестів можна перерахувати безліч і у кожного він є свій. У когось легший, у когось важчий.

Хтось, можливо, запитає, для чого Господь посилає нам такі хрести, такі випробовування, адже Господь Бог це наш люблячий Батько, сповнений милосердя і любові, як Він може допустити щоб людина так багато терпіла на цьому світі? Але саме тому, що Бог є нашим люблячим і милосердним Батьком, Він покладає на нас ці хрести, щоб ми у духовному лінивстві, у гріховному сні не загинули навіки.

Ми можемо побачити це і у посланні святого апостола Павла до євреїв: “Бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає” (Євр. 12, 6). І бідний той, кому Господь не посилає свого хреста, хто живе спокійніше за інших, чия совість приспана гріхами і мовчить, тому що він позбавлений тієї користі, яку приносять людям випробовування і терпіння.

А яку ж користь вони приносять?
Перш за все суть усіх страждань – це покута за наші гріхи. Господь ніколи не залишає гріха без покарання, так само, як ніколи не залишить доброго діла без нагороди. Пам’ятаємо: “Господь – справеливий Суддя, що за зло карає, а за добро нагороджує”. Ми думаємо, що суворо покутуємо, коли втримуємося від забороненого під час посту, а натомість ми не маємо міри у тому, що дозволено. Ми думаємо, що за давні гріхи аж занадто покутуємо, якщо не допускаємо нових. Але це омана. І тому для нашого спасіння дуже корисно, коли Господь посилає нам якусь покуту, якийсь хрест, якесь терпіння, яке ми не хочемо самі взяти на себе. Цю користь від терпінь посланих Богом добре розумів святий Августин, коли говорив: “О Боже мій, тут мене карай, тут мене бий, тільки щоб у вічності мене не карав!”

Хрести, які посилає Господь, приносять нам ту користь, що виганяють з нашого серця гордість, зарозумілість і навчають нас смирення, без якого ніхто не може догодити Богу і до Нього прийти.

Людина, якій завжди добре, яка здорова, сильна, яка має хіба що якісь незначні випробовування, легко впадає у гордість, сміливо грішить і забуває про Бога. Але тільки нехай Господь доторкнеться до неї якимось великим нещастям, важкою хворобою, як цей грішник починає приходити до тями, відчувши тягар свого хреста, починає шукати допомоги у Бога. Він, який ще нещодавно був щасливим, забув, що таке молитва, під час смутку і страждань найщиріше молиться до Бога і просить прощення за свої гріхи.

Прекрасний приклад цього показує нам розбійник, який був розп’ятий праворуч від Спасителя. Якщо б його не спіткала смертна кара на хресті і він далі спокійно грішив до кінця свого життя, то й загинув би навіки. Але висячи на хресті, терплячи великі страждання, він прийшов до тями, покаявся і отримав прощення: “Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю” (Лк. 23, 43).

Хрести, які посилає Господь, полегшують нам виконання заповідей Божих, заохочують нас до Царства Небесного. Кому добре живеться на цьому світі, той радий би був жити тут вічно, той не думає про небо, про Бога. Але, як тільки смуток загляне до його хати, хвороба позбавить його здоров’я, а нещастя достатку, тоді тільки він перестане вважати землю місцем щастя, і зверне свої очі до неба, як до місця, де немає ні смутку, ні печалі, ні зітхання.

Пам’ятаймо, що цю дорогу страждань і терпінь вказав нам Сам Христос Спаситель. І, чим більше ми тут, на землі терпимо, чим більше противимося злу, тим більше вподібнюємося до Христа, тим більшу нагороду здобуваємо на небі.

Отже, возлюблені у Христі браття і сестри, задумаймося сьогодні над цим. І, як подорожній, втомлений від довгої дороги, відпочиває під розлогим деревом, так і ми, православні християни, здійснюючи духовну подорож до Небесного Єрусалима, до Великодня Господнього, знаходимо на середині шляху Древо Хресне, щоб під його покровом набратися сил для наступного шляху і від щирого серця промовити: “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святе Воскресіння Твоє славим!” Амінь!

протоієрей Петро Політило,
23 березня 2014 року


Pоздрукувати матеріал