Проповідь протоієрея Петра Політила у неділю 18-ту після П’ятидесятниці (на Євангельське читання 19-ої неділі)

Дорогі у Христі браття і сестри!

Євангеліє сьогоднішньої неділі одне із найкоротших у цілому церковному році. Воно складається всього з шести стихів, але водночас містить всю суть християнського життя. Святі Отці називають ці слова Ісуса Христа – коротким шляхом до спасіння, тому що Спаситель навчає нас справжньої християнської любові, любові навіть до ворогів.

На перший погляд нам здається, що виконати цей заповіт Ісуса Христа неможливо. Бо як можна любити того, хто тебе скривдив, чи зробив якесь зло? Але Христос ніколи не навчав того, чого не могла б виконати чи перенести людина. Бо Він Сам є Богочоловіком, має дві природи – Божественну і людську, – і тому добре знає що може, а чого не може людина.

Як же Спаситель почав навчати про справжню християнську любов? Він говорить: як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм (Лк. 6:31). Це прості слова, що водночас містять у собі велику істину. Задумаймося на хвилинку над ними. Христос навчає нас любові, навчає віддавати свою любов ближнім. Якщо хочете, щоб до вас були добрими, то і ви будьте добрі до інших. Якщо хочете, щоб вас любили, то і ви любіть інших. Якщо хочете, щоби вам прощали, то і ви прощайте інших. Водночас, якщо хочете, щоби вас не кривдили, то і ви не кривдіть інших.

Кожна людина влаштована так, що бажає для себе добра. Ніхто не може сказати, що хоче для себе якоїсь кривди чи чогось поганого, тому що ми любимо себе. А якщо так, то чому деколи робимо зло іншим, кривдимо когось, зневажаємо? Адже, якби ми були на їхньому місці, то не хотіли б щоби до нас так ставилися.

І тому Христос навчає нас ту любов, яку ми маємо до себе, віддавати своєму ближньому, ділитися нею, і тоді ця любов повернеться до нас. Можна сказати, що тут Спаситель навчає нас справедливості.

Далі ми читаємо: коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить… Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись (Лк. 6: 32-35). Які це дивні сильні і страшні слова. Саме тут Христос говорить про християнську любов, яка повинна бути вищою за все, повинна бути звернена і до добрих, і до злих. Отже, у сьогоднішньому Євангелії Спаситель навчає нас про справедливість і справжню християнську любов.

Коли ми хочемо бути справедливими, то уподібнюємося людині, яка тримає у руках ваги і добирає тягарці, щоби була рівновага. Це означає, що ми хочемо мати послугу за послугу, добро за добро, милосердя за милосердя, або іншими словами сказати – око за око і зуб за зуб. Але Христос навчає нас чогось вищого за це, чогось більшого за звичайний закон справедливості. Бо ж подивімося на цей світ: чи завжди у ньому є рівновага і справедливість? Скільки кривди, страждань і болю завдають нам ближні або ті, від кого ми чекаємо добра. І тоді порушується рівновага і справедливість. Шаля зла під тягарем падає донизу, а шаля добра порожньою підноситься догори. І власне для того, щоби була рівновага, щоби була справедливість, необхідна любов, любов, яка покриває все зло, яка відповідає добром на зло, щоби вирівняти ці ваги.

Тільки уявіть, якщо б у світі не було такої християнської любові, про яку говорив Спаситель: ці ваги давно б зламалися під тягарем зла, а світ потонув би у крові і ненависті. Тому ми, християни, повинні виявляти любов до ворогів, до тих, хто кривдить і ненавидить нас.

Колись жив чоловік, який мав феноменальну пам’ять. Він пам’ятав усе досконало, до дрібниць, пам’ятав усе,що відбувалося із ним починаючи від десятирічного віку. Його запитували: напевно у вас взагалі немає друзів? Тому що ви пам’ятаєте все, що вони вам зробили поганого. Адже людина немічна і деколи робить зло. А він відповів: ну чому ж немає, є! Коли я хочу з кимось заприятелювати, то пригадую все, що ця людина вчинила мені доброго і поганого, і якщо виявляється, що більше доброго, то дружу з нею.

Але ми, християни, не повинні так чинити, тому що Христос говорить, що так роблять і грішники, язичники і невіруючі. А ми, християни, повинні забувати образи, вчинені нам ближніми, і мати любов, яка все прощає і все покриває добром.

Святий Максим Сповідник говорив: якщо хочете уподібнюватися до Бога, то чиніть так, як Він. Бо Господь однаково любить і праведників, і грішників, сонце світить усім і дощ падає і на добрих, і на злих. І ми повинні чинити так. І не для того, щоби гордитися і хвалитися: ось я такий побожний і добрий, люблю своїх ворогів. Але для того, щоби привести свого кривдника чи ворога до добра і спасіння. Адже зло породжує зло. А якщо ми будемо покривати добром і любов’ю тих, хто ворогує проти нас, то вони отримають можливість змінитися.

Пригадаймо страрозавітню історію про Саула і Давида. Давид був помазаний на царство ще за живого царя Саула. І Саул багато разів намагався убити Давида. Одного разу Бог наслав сон на царя Саула, і Давид зміг увійти до його табору. Але він не помстився Саулу, не вбив його, а лише відрізав частину його одежі. Коли Саул прокинувся, то побачив, що Давид був біля нього і міг вбити його, але не зробив цього. І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато згрішив (1 Цар. 26:21). Саул обіцяв Давиду більше не переслідувати його, але все ж не позбувся ненависті до нього, бо не просив Бога пробачити і виправити його серце. Але бачимо, що Давид ще у Старому Завіті виконав заповідь Христа – виявив любов і милосердя до свого ворога.

Так, нам через нашу гордість і гнів дуже важко виявляти любов до тих, хто кривдить нас. Але ми повинні намагатися хоча б не відповідати злом на зло: змовчати, потерпіти, помолитися Богові, щоби Він додав нам терплячості і мудрості. Святі Отці говорять, що вогонь ніколи не можна загасити вогнем, а тільки водою. Так само і зло ми можемо згасити тільки добром і любов’ю.

Тож будемо завжди у своєму житті пам’ятати цю заповідь Ісуса Христа. Наповнюймо світ добром і любов’ю, щоб і нам називатися синами Всевишнього і отримати велику нагороду Царства Небесного. Амінь!

протоієрей Петро Політило,
Pоздрукувати матеріал