Проповідь протоієрея Михаїла Сивака за Пасією в п’ятницю третього тижня Великого посту

Ваше Високопреосвященство!

Всечесні отці!

Дорогі брати і сестри!

Уже третю п’ятницю поспіль ми збираємося у цьому величному соборі для того, щоби помолитися за особливим постовим богослужінням, яке називається “Пасія”, що в перекладі означає “страждання” або “страсті”. Так це богослужіння називається тому, що його осердям є читання Євангельських уривків про страждання Ісуса Христа.

Слухаючи це страсне Євангеліє, уявляючи перед собою страшні картини побиття, наруги над Христом і Його хресної смерті, мабуть у кожного виникає питання: для чого ж Христос пішов на хрест? Навіщо була потрібна ця Жертва? І Церква відповідає: єдиною метою Жертви Христової є спасіння людства. Для того, щоб витягти людство з прірви гріха, подолати смерть, виправити наслідки всіх неправильних вчинків людини, Христос сходить на хрест. Коли ми подивимося на все, що перетерпів Христос: і побиття, і обплювання, і багато чого іншого, то зрозуміємо, що ця дорога є антиподом до того, чого прагне в житті людина.

Людство пішло неправильною дорогою, неправильним щляхом; людина, будучи недостойною, прагне шани і похвали, натомість Христос, Який є втіленням абсолютної досконалості і має повноту слави Божої, свідомо обирає зневагу і йде шляхом хреста, шляхом до Голгофи. З людством, в особі Адама і Єви, в раю через дерево звершилося гріхопадіння, і Христос підноситься на дерево, щоби виправити цю помилку. Диявол, спокусивши людину, за словами Григорія Палами, одягнув на себе вінець успіху; Христос же вдягає на себе вінець терновий. Перші люди простягнули руку, щоби зірвати плід заборонений; Христос простягає свої руки, які прицвяховуються до хреста, щоби пригорнути до Себе весь світ. І врешті, перші люди споживають плід заборонений, п’яніючи тимчасовою солодкістю гріха; Христос же споживає гірку жовч, щоби й цю людську провину згладити.

Таким чином, ми бачимо, що хресна Жертва – це Жертва для спасіння людини. Христос через любов іде на смерть. Недаремно в богослів’ї Жертва Христова називається Жертвою любові. Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного (Ін. 3:16). І те, що це була справді Жертва любові, ми бачимо у всьому, що робить для нас Спаситель. А особливо бачимо це у словах, які Він промовляє, вже будучи на хресті.

Можемо уявити, як важко людині щось сказати, коли вона прицвяхована до хреста. Така людина не може нормально дихати, адже кожний подих дається їй з великими труднощами. Подих! Не говорячи вже про те, щоби сказати слово. Але Христос промовляє ці слова! І чотири євангелісти у своїх Євангеліях зафіксували і зберегли для ці сім слів розп’ятого Христа.

Перше слово, яке промовив розп’ятий Спаситель, була молитва за розпинателів. Христос каже: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять (Лк. 23:34). Уявімо собі, дорогі брати і сестри, Христа розпинають, знущаються з нього, а Він молиться за тих, хто чинить Йому таку кривду! Так і в нашому житті дуже часто буває, що нас хтось ображає, несправедливо чинить щодо нас, робить нам кривду… Як християнин повинен поводитися у цій ситуації?! Христос показує як: молитися за кривдників, благословляти тих, хто проклинає. Ось діяльна любов до ворогів!

Друге слово слово розп’ятий Христос звертає до Своєї Матері по плоті, вказуючи при цьому на апостола Іоана Богослова: Жоно! Це – син Твій. Потім каже ученикові: це – Мати твоя! (Ін. 19: 26-27). Таким чином, Спаситель не залишає без опіки Свою Матір, піклується про Неї, проявляє ту ж таки любов, навіть перебуваючи на межі смерті.

Третє слово Ісуса Христа – слово до розбійника. Адже ми чули щойно в Євангелії від Луки, що поряд із Христом розп’яли двох розбійників: одного - праворуч, а другого - ліворуч. І ось один із них почав хулити Христа, насміхатися з Нього: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас (Лк. 23:39). Натомість другий розбійник, переживаючи момент покаяння, перебуваючи в глибокому усвідомленні своєї провини, заставляє його замовнути: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? (Лк. 19:40) І далі розвиває свою думку: ми засуджені спра­ведливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив (Лк. 19:41). І після цього благорозумний розбійник возвишується над усім натовпом роззяв, які споглядали “видовище” цих смертей. Очевидно, що розумом він поринає до до богоспоглядання, адже у цьому побитому розп’ятому чоловікові на ім’я Ісус, Який страждає, мучиться, помирає, він бачить Бога і з непохитною вірою і надією взиває до Нього: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! (Лк. 19:42) На що Христос відповідає третім словом: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю (Лк. 19:43).

Після цього святі євангелісти подають нам четверте слово Спасителя, яке звучить так: Елоі! Елоі! Лама савах­фані? – що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? (Мк. 15:34 пор. Мф. 27:46) Ці слова є, мабуть, найбільш загадковими для нас, тому що важко зрозуміти, чому Христос Спаситель каже, що Його покинув Бог. І ці слова можуть бути навіть спокусою для нашого розуму, тому що в них прослідковується певний відтінок відчаю, залишеності на призволяще. Але це не так! Тому що при більш детальному розмірковуванні і вивченні Святого Писання ми пізнаємо істиний сенс цих слів, який полягає в тому, що Христос цитує 21-ий псалом Давида. І якщо ми відкриємо книгу Псалтир і прочитаємо початкові стихи цього псалма, то знайдемо там такі слова: Боже, Боже мій! Нащо Ти покинув мене? (Пс. 21:2) Тобто Христос свідомо цитує це пророцтво, аби показати, що Він прийшов звершити весь старозавітній Закон, і що всі пророцтва, які містяться у Старому Завіті, в тому числі й у псалмах, які говорять про Месію, свідчать про Нього і в ньому звершуються. І це слово Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? як одне з пророцтв про Месію Христос говорить не від Свого імені, а від імені народу єврейського. Це люди повинні були в каятті взивати до Бога, Якого вони розп’яли і Який тепер залишає їх. Ось що ці слова означають!

Смерть Христова була страшною. Муки людей, засуджених на хресну смерть, важко описати словами. Історичні відомості свідчать нам, що засуджені могли по декілька діб висіти на хрестах, і так вони поволі у страшних муках, терплячи задуху і спрагу, вмирали. Тому зрозумілим для нас є п’яте слово Христа: пити! (Ін. 19:28) Однак, ми розуміємо ці слова буквально, та вони мають і духовне, містичне значення. Чого прагне Бог? Чого Він спраглий? Священне Писання нам відповідає на це. Господь прагне нашого спасіння, щоби ми прийшли до пізнання істини.

Христові дають губку з оцтом. Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! (Ін. 19:30) Це шосте слово Спасителя. Що звершилося? Звершилася справа спасіння, виконані всі старозавітні пророцтва, Христос узяв на себе гріх, готовий прийняти на себе смерть, щоби навіки подолати її державу. І сьоме, заключне, слово Христа на місці розп’яття звучить так: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій (Лк. 23:46) І, сказавши це, як свідчить нам євангеліст, схиливши голову, віддав дух (Лк. 23:46; пор. Ін. 19:30).

Ці слова, здавалося б, прості і описують звичайну смерть людини. Але коли ми порівняємо смерть Христову і смерть звичайної людини, то ми побачимо разючу відмінність. Тому що, коли помирає людина (з того досвіду, який дає нам Священне Писання, привідкриваючи тайну смерті), її душу забирають ангели. У притчі про нерозумного багача що каже Бог? Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе (Лк. 12:20). Тобто ангели приходять і супроводжують людську душу до Бога. Коли помирає звичайна людина, то в неї відкривається духовний зір, вона вмить бачить ангельський світ, бачить бісів, лякається… А Христос помирає по-іншому! Не ангели забирають Його душу, а каже Ісус: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. Ми бачимо смерть незвичайну, смерть Того, Хто має владу над життям і смертю, над світом матеріальним і світом духовним.

І після цього, схиливши голову, Христос віддає дух. Знову ж таки, коли помирає людина звичайна, то природньо спочатку повинна настати смерть, а тоді вже хилиться голова бездушного тіла. Але Христос спочатку схиляє голову, даючи знак смерті, що він дозволяє їй ввійти у Себе. Смерть не охоплює Христа, але Сам Він дозволяє ввійти у Себе! Однак смерть не може поглинути Джерело життя і вона руйнується.

Однак, дорогі брати і сестри, коли ми дивимося на це Розп’яття і чуємо про страшні тортури, які перетерпів Христос Спаситель, ми повинні побачити і велич того спасительного подвигу, звершеного Богом в ім’я любові до нас грішних; за ними ми повинні побачити і радість Воскресіння Христового. І в ці дні Великого посту, коли Розп’яття щоденно стоїть посеред храму, думками і всім серцем промовмо разом: Господи! Слава страстям Твоїм! Амінь!

(проповідь виголошена за чином Пасії в Покровському кафедральному соборі в п’ятницю третої седмиці Великого посту, 13 березня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал