Проповідь ієрея Артемія Бабленюка у неділю 2-гу Великого посту, день пам’яті свт. Григорія Палами, собор усіх преподобних отців Києво-Печерських

Мк., 7 зач., 2, 1 – 12
Ін., 36 зач., 10, 9 – 16
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!

Сьогодні вже друга неділя Великого посту і Церквою згадується пам'ять святителя Григорія Палами і собор усіх преподобних отців Києво-Печерських.

Щойно були прочитанні для всіх нас два Євангельські зачала. Перше розповідало про зцілення Спасителем розслабленого, а друге показувало нам усім образ істинного пастиря Христового.

Основну частину сьогоднішньої проповіді хочеться присвятити першому уривку з Євангелія від Марка, в якому ми чуємо про зцілення Ісусом Христом розслабленого.

Чому для нас ця подія є такою визначною і показовою, що аж рядове недільне Євангеліє присвячене їй? Христос дуже і дуже багато творив чудес, адже читаємо, що “якщо написати про всі докладно, то й сам світ не вмістив би написаних книг”. Але сьогодні розповідається про чудо, яке здійснюється над тією хворою людиною, яка своє бажання зцілитися не може проявити. Господь в даному випадку зцілює через віру і велику любов друзів хворого чоловіка.

Наступне, ми бачимо, що Христос говорить: “Прощаються тобі гріхи твої”, - і цим зцілює хворого. Гріх – це причина будь-якої хвороби. І тому, наше із вами звільнення від гріха є запорукою здорового життя.

Одних Христос запитував, чи бажають зцілитися, від інших прагнув доказів їхньої віри, а тут діє через віру близьких людей. Погляньмо на цю віру. Не маючи змоги зайти в будинок через двері, друзі знімають покрівлю даху і спускають звідти на мотузках на одрі свого хворого товариша.

Для сучасного світу це неприпустимо. А чи хтось із нас зміг би показати таку наївність і нерозумність у діях? Ми напевно думали б, що скаже нам господар будинку, чи де візьмемо гроші на ремонт будинку, або ж наше найпопулярніше “Що ж подумають люди?” А тут вони діють необдумано і непристойно для всіх оточуючих, але воно виявилося цінним в очах Бога і стало спасительним для недужого.

Запам’ятаймо для себе, що Господь і через нас зможе спасти оточуючий світ. Крилатий вислів, за яким жили преподобні отці: “Спасайся сам і біля тебе спасуться тисячі”.

Дуже часто ми бачимо гріховно-розслаблених наших близьких і друзів, але ми нічого не робимо доброго щоб вони змінилися. А, навпаки, осуджуємо їх, насміхаємося, або ще гірше – бачимо самих себе праведними на фоні тих чи інших людей. Це є дуже оманливо і досить небезпечно.

Все життя християнина повинне проходити із бажанням побачити справжність своєї душі. Справжнім християнином ми себе можемо назвати тоді, коли будемо бачити свої гріхи, а не тоді, коли бачитимемо свої добрі справи. Бо Христос є наш Спаситель і Він нас спасе, коли ми цього будемо прагнути.

Читаючи Євангеліє, ми бачимо, що найчастіше Христос зцілює немічних через їхню власну віру. Тому не потрібно нам попри все чекати від Бога зцілення за вірою наших друзів, бо тих друзів у нашому житті може і не стати.

Також у житті ми маємо завжди бути друзями для тих недужих, розслаблених гріхами, які не бачать своїх провин, не бачать кореня свого страждання. Яким чином же бути вірним другом? Найперше це свою любов проявляти через молитву і своїм життям свідчитити про істину – Христа.

Дорогі браття і сестри, розуміймо і те, що не завжди здоров’я тіла є даром Божим. Ось наприклад святі отці, пам'ять яких сьогодні звершує Церква, були схильні до правильного сприйняття всіх бід у житті. Вони не потребували тілесного зцілення, а навпаки просили, щоб Господь відвідав їх хворобою. Звісно, Бог хвороби не подає, але допускає їх, щоб зміцнити дух людини.

Колись ми чули такі слова: “У здоровому тілі, здоровий дух”. Але ці слова промовляли здебільшого ті люди, які не вірили у вічність людини. Тому православний християнин завжди повинен бути готовий сприйняти хвороби, як допуск Божий. Хоча й навіть за гріхи Господь не карає хворобою, а лише можати дати хворобу як ключ до початку боротьби з гріхом.

І так, якщо ми будемо за все дякувати Богові, то, відповідно, і Господь даруватиме нам сили все знести, і навіть недугу, і робитиме цю хворобу спасительною для нас.

Отже намагаймося побачити свої гріхи і не забуваймо, що без Бога, без Його Церкви цього зробити неможливо. Амінь!

священик Артемій Бабленюк,
16 березня 2014 року,



Pоздрукувати матеріал