Проповідь ієрея Артемія Бабленюка у неділю 11-ту після П’ятидесятниці

Мф., 77 зач., ХVIІІ, 23 – 35
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!

Кожного дня, постійно ми промовляємо Господню молитву “Отче наш”. У ній ми звертаємося до Бога з наступним проханням про помилування нас: прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Ми кажемо “прости”, а самі не прощаємо, хоча запевняємо Бога, що чинимо так. Через це ми стаємо неправдомовцями. На Афоні в монастирі була практика: коли монахи мали якусь образу на когось, то духівник не дозволяв їм промовляти слова про прощення із Господньої молитви. Це, мабуть, не можливо зробити у сучасному суспільстві, бо тоді б кожний із нас не промовляв би цих слів.

У прощенні провин ближніх закарбована одна із найбільших заповідей – заповідь про любов. Через прощення провин ми стаємо досконалі у любові. Господь бажає, щоби ми ставилися до ближніх з любов’ю. Потрібно завжди намагатися зрозуміти ближнього і його проблеми. Та найперше треба вміти розрізняти, що перед нами є людина – образ Божий, а окремо є гріх, який цей образ Божий затьмарив і скалічив. Якщо в наших справах буде проявлена любов до людини, тоді і любов Божу ми зможемо сприйняти.

Царство Боже всередині вас є, – навчає нас Господь. Воно дуже і дуже навіть близько. Але через свою гріховність ми його не бачимо і мусимо шукати шляхи до нього. Христос у Своїх проповідях неодноразово розповідав, якими шляхами потрібно іти до нього. І в сьогоднішній недільній день Церква подає нам такий шлях через прощення провин ближніх наших людей. Потрібно розуміти, що коли людина нам говорить “прости”, то це не означає, що вона завтра не вчинить цей гріх. Ні. Слід розуміти, що цими словами вона говорить: “Я людина, яка має таку ваду життєву і сприймай мене із нею, але з часом я постараюся змінитися”.

Дуже тяжко любити ту людину, яка нам завдає біль. Дуже тяжко змиритися з неправдою, яка постійно може на нас виливатися з боку оточуючих нас людей. Здається лишень учора ми мали прекрасних друзів, які нам допомагали і яким допомагали ми, а сьогодні вони у чомусь нам позаздрили, наприклад, не змогли змиритися з тим, що нам стало краще жити і починають всіляко протистояти цьому. Що нам робити? Невже так само йти проти них? Ні! Христос нас цьому ніколи не вчив. А християнином себе не може назвати та людина, яка йде проти волі Божої. Справжній християнин завжди знайде інший шлях подолання такої і подібних ситуацій.

Христос учить нас чинити правильно: як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм (Лк. 6:31). Це золоте правило було дієвим ще за довго до приходу у світ Спасителя і залишається актуальним і дієвим сьогодні. Багато людей, які свідомі були у житті, розуміли, що на земному шляху велику роль відіграє ставлення людини до людини. Людина – образ Божий. І тому, коли ми з повагою ставимося до цього образу нашого Творця, то водночас ми віддаємо славу й Самому Богові.

Бог бажає, щоби ми любили один одного. Найперше треба всім нам усвідомити: якщо у цьому житті ми не зможемо навчитися любити людей, то тим більше не зможемо після смерті перебувати у любові Божій. Адже рай, або Царство Боже – це найперше наша насолода в любові Божій. Вседосконала любов Божа буде нас опаляти; наше серце, яке не змогло бути добрим до людини – не зможе сприйняти і любові Божої. Бог є любов, тому перебувати у любові між людьми – це по-справжньому перебувати в Бозі.

Любов – це щастя від Бога і Божественне відчуття. Апостол Петро каже: любов покриває безліч гріхів (1Пет. 4:8). Усі ми розуміємо, що поки ми в тілі, ми підвладні гріху. Лишень після смерті звільняємося ми від схильності до гріха, або, точніше сказати, не можемо вже вчинити ту чи іншу злу дію. Але якщо будемо пам’ятати, що завдяки любові ми зможемо здобути вічні оселі, і матимемо прагнення бути досконалими в любові, то неодмінно ті гріхи, які засіли всередині нас, будуть знищенні.

Господь наш Ісус Христос запитує: Коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить (Лк. 6:32). Ось що найголовніше у справі відносин з близькими людьми – слідувати стопами Христа, Який і на Хресті молився за своїх ворогів і прощав їм, говорячи: не знають, що чинять. Велике смирення, терпіння і, найголовніше, любов, проявилися у цих словах Христа.

Здається, простити комусь якусь провину і отримати Царство Боже – все це дуже легко, але коли спробувати стати на цей шлях прощення, то виявляється, що це все таки доволі складно. Але пробачимо спочатку одну людину, потім другу і далі побачимо, що за цим слідує приємне відчуття і полегшення і наше життя почне змінюватися, ми почнемо по-іншому дивитися на світ.

Прощати і просити прощення – ось чого потрібно нам навчитися. Якщо ще простити ми десь і зможемо, то гордість життєва не дозволяє нам схилити голову перед іншою людиною. Але слід іти проти своєї гріховної волі, яка може нам говорити, що інший винен і нам не потрібно просити у нього прощення. Досвід Церкви показує нам зовсім іншу сторону та інше сприйняття у Православ’ї. Просити прощення потрібно найперше у тих, хто цього не може зробити. Якщо ми бачимо, що брат наш, щось проти нас має неправдиво, то допоможімо йому вийти з цього диявольського пута. Саме коли ми йому скажемо “прости, що я став якоюсь спокусою чи каменем спіткання на твоєму шляху”, то він може опам’ятатися і зрозуміти, що неправдиво нас у чомусь звинувачує.

Але до цього нам потрібно ще дорости і докласти багато зусиль. А поки давайте хоча б не соромитися перепрошувати у тих людей, яким ми робимо щось зле і які з нашої вини страждають.

Ніколи не впадаймо у відчай, якщо побачимо, що життя наше опановане гріхом. Пам’ятаймо, що Господь добрий і до злих, і до праведних. Він постійно чекає нашого покаяння. Подібно до сьогоднішнього євангельського правителя, Бог прощає дуже багато і наших боргів. І тільки наше серце не завжди може сприйняти та засвоїти це прощення, якщо ми, у свою чергу, не пробачимо хоча б маленьку частину провин нашим винуватцям.

Отже, будьмо милосердні, як і Отець наш милосердний. Йому ж слава навіки. Амінь!

священик Артемій Бабленюк,
Pоздрукувати матеріал