Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія за Літургією у день 1-ої річниці від дня смерті митрополита Євсевія Політила

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!
Всечесні представники кліру Рівненської єпархії!
Шановні студенти!
Дорога родино спочилого митрополита Євсевія!
Дорогі брати і сестри!

Сьогодні минає рік від дня смерті блаженної пам’яті митрополита Євсевія Політила.

Вчора ми мали прекрасний вечір пам’яті, який був організований спільними силами Львівської православної богословської академії і родини митрополита Євсевія, під час якого ми з любов’ю згадували владику і який тривав понад три години. Ми переглянули прекрасно відзнятий і змонтований фільм про митрополита Євсевія, аналогів якому у наш час, повірте, зовсім мало. Сценарій цього фільму, прекрасно укладений Василем Федоровичем Кметем, який разом із нами сьогодні присутній у цьому храмі, спонукав нас ще раз і ще раз згадувати різні епізоди з життя владики Євсевія і з любов’ю поминати його.

Звичайно про цю постать – ієрарха та одного з будівничих Української Помісної Православної Церкви, – можна говорити до безкінечності. Чому? Він прожив дуже довге, за сьогоднішніми мірками, життя і ніколи не покладав своїх рук. Він не знав що таке є спочинок. І, власне, подвиг його найбільше мабуть виражається в тому, що в такому, здавалося б, похилому віці Він мужньо зійшов на високу сходинку архієрейського служіння.

Більшість людей і навіть сановитих протоієреїв у такі літа вже відпочивають. І він міг би також сказати, що вже все сповнив у своєму житті. І це було б цілком справедливо. Життя і доля випробовувала його, він втратив любиму дружину, через деякий час – дорогу серцю доньку, справді зазнав випробувань у цьому житті і, хдавалося б, потрібно було хоч трохи спочити. Але ні! Не таким був протоієрей Віталій Політило.

Волею Божою він був покликаний на архипастирське служіння. І, зауважмо, не на якусь помітну кафедру, де царював добробут. Це була Полтавька кафедра, де архиєрей мусив багато працювати. І він працював.

Ще десять років владика Євсевій трудився для Церкви у сані єпископа, архиєпископа і митрополита. Спочатку єпископа Полтавського і Кременчуцького, а у 2005 році він очолив Рівненську кафедру. Вочевидь, саме тому ми бачимо таке чисельне представництво у цьому храмі духовенства Рівненської єпархії. Ця кафедра стала останньою для владики Євсевія, з якої за кілька місяців до смерті він був почислений на спокій за станом здоров’я.

Усюди, де митрополит Євсевій очолював місцеву, так би мовити, Церкву відбувалось велике піднесення духовенства, вірян і в загальному єпархіального життя. Це можуть засвідчити священики Полтавської єпархії. Це тим більше можуть засвідчити священики Рівненської єпархії.

Учора на вечорі пам’яті відзначалося, що владика мав великий дар проповідника. У наш час це є дар не простий. Не всі володіють словом. До того ж ним потрібно не просто володіти, але й уміти так викладати свою думку, щоби сказане торкалося глибин душі кожного зі слухачів. А владика Євсевій як раз умів це робити. Він умів не просто говорити, він умів переконувати.

Мені здається, що образ багатостраждального Іова, про який митрополит Євсевій так часто говорив, він, у певній мірі, носив на собі. Але водночас ніколи, повторюю ніколи він не показував свого смутку, горя, збентеженості, життєвої печалі, які гадаю не раз терзали його серце. Однак зовнішньо ці риси поведінки не були притаманні владиці Євсевію.

У день першої річниці смерті митроплита Євсевія ми зібралися у цьому храмі, де протягом багатьох років звучало могутнє слово істинного доброго пастиря, слово протоієрея Віталія Політила. Він не просто протягом десятка років очолював Львівську духовну академію і семінарію, був біля керма, але й був засновником і першим ректором відродженої Львівської духовної школи. Те, що виявилось не можливим для здійснення у далекому 46-му році минулого століття, те здійснилося у на зорі нашої незалежності завдяки благословенню митрополита Андрія і праці, зокрема, отця Віталія Політила.

Тому Львівська православна богословська академія, яка є спадкоємницею Львівської духовної академії і семінарії, сьогодні повинна пам’ятати, і найперше молитовно, свого духовного ктитора, свого засновника.

Для цього ми сьогодні і зібралися у цьому храмі, всечесні отці, студенти, дорогі брати і сестри, – щоби молитовно згадати митрополита Євсевія Політила.

Рік тому ми проводжали його з цього храму у вічність. Це був його заповіт і його великою мрією – бути проведеним в останню путь із цього храму, оплаканим родичами, викладачами, студентами, духовенство рідних Рівненської і Полтавської єпархій – всіма, хто прибув на цей похорон.

Я радію, що за цей рік пам’ять наша про митрополита Євсевія не згасла, що вона так само присутня у наших серцях. Ми підживили її проведеним вечором пам’яті, відкритою виставкою у музеї історії Львівської православної богословської академії, презентацією переданих у фонди бібліотеки Академії книг із особистої бібліотеки митрополита Євсевія його родиною – всього понад 200 томів, серед яких є справжні раритети.

Нехай пам’ять ця множиться і не жевріє, а палає вогнем любові у наших серцях. Бо митрополит Євсевій заслуговує на це.

Нехай Господь упокоїть його душу, а нас усіх помилує, бо Він благий і чоловіколюбець. Амінь!

(слово виголошено за поминальною Божественною Літургією в Академічному храмі святителя Іоана Золотоустого Львівської православної богословської академії у день 1-ої річниці з дня смерті митрополита Євсевія Політила 24 жовтня 2013 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


СЛОВО ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННОГО МИТРОПОЛИТА ДИМИТРІЯ >>>

Pоздрукувати матеріал