Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія в день пам’яті святителя Димитрія Туптала у відповідь на вітання з нагоди Дня Тезоіменитства

Всечесний отче Олеже!

Я щиро дякую Вам за вітання! Справді, як Ви зауважили, свій День Тезоіменитства цьогоріч я зустрічаю не в кафедрі, а приїхав святкувати до вас. І мені, зауажу, дуже приємно молитися сьогодні разом із духовенством і вірянами Перемишлянщини!

Знаєте, я завжди дивуюся, коли мене порівнюють зі святителем Димитрієм, митрополитом Ростовським. Він був українцем, який щиро любив Україну. І, як і всі українці, він, можна сказати, любив портрети, зокрема і власні. Такий висновок ми можемо зробити з огляду і збережених його портретів, і розповідей про те, що, куди б не відправився святитель, усюди його супроводжували портрети батьків. І навіть коли він опинився в Росії, в Ростові, куди на кафедру його поставив Петро І (то був час досить-таки важкий для Церкви, коли всі повинні були слухатися цього справжнього деспота), він писав у своєму діаріуші, що в келії його знаходяться портрети батьків, а москвини ходили і дивувалися, що він поруч з іконами ще й портрети своїх батьків тримає. Та він як справжній християнин і українець у всьому шанував батька та матір, як цього вимагає від нас заповідь Божа. Так ось, крім цього, він був дуже худорлявий, і мене з ним порівнювати, ви самі розумієте, нема куди: ні тілесно, ні духовно.

Але всім вам я дуже дякую! Особливу подяку складаю отцю Олегу за те, що сьогодні маємо таке гарне свято на Перемишлянській землі, яка славиться прекрасним замком. Дякую Вам, отче Олеже, за те, що Ви відгукнулися на найважливіший сьогодні заклик нашої Церкви - заклик до служби військовим священиком. Ось тут, навпроти західних дверей храму є меморіал, і я, обертаючись до народу для благословення, щоразу споглядав на цей хрест і портрети загиблих героїв на Майдані і в АТО. Насправді це є війна і ми повинні це чітко розуміти. І ось Ви там пробули цілий місяць, добровільно вирушили туди (бо це був добровільний заклик) пори те, що Синодом була надана бронь секретарям єпархіальних управлінь і районним благочинним. Та отець Олег за покликом серця поїхав у зону бойових дій і там духовно опікувався нашими воїнами.

Отці, що поверталися звідти, мені всі в один голос розповідали, наскільки воїни справді потребують цієї духовної священичої опіки. Бо їм нема, до кого піти розказати про свої внутрішні страждання і сумніви: не все розкажеш родині, не в усьому вона тебе підтримає; тим більше не можна піти до старшого офіцера і розповідати про свої душевні страждання; також є й відчуття певного сорому перед побратимами. Та, коли солдат бачить священика, він розуміє, що це та людина, якій можна довіритися і відкритися і яка має для цього належну владу, владу від Бога. І ось наші військові священики несли цю духовну службу в однакових з воїнами умовах, розділяли їхній побут, проводили з ними цілі дні, допомагаючи навіть у певних фізичних роботах. Лише в останні чотири дні перебування там отця Олега, припинилися ворожі обстріли і вкотре начебто почали діяти так звані Мінські домовленості.

Отож, отче Олеже, я Вам дякую за слова вітання, але найбільше я вдячний Вам за ваше віддане служіння Церкві і народу України! І всім Вам, дорогі отці, брати і сестри, дякую за спільну соборну молитву!

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

(слово виголошене після Божественної Літургії в Покровському деканальному храмі с. Свірж під час Архіпастирських відвідин Перемишлянського благочиння у відповідь на вітання з нагоди Дня Тезоіменитства, в неділю 18-ту після П’ятидесятниці, після Воздвиження, день пам’яті святителя Димитрія Туптала, митрополита Ростовського, 4 жовтня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал