Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія у день пам’яті святителя Димитрія Туптала, митрополита Ростовського

Ваше Високопреосвященство, Владико Несторе!
Ваше Преосвященство, Владико Матфею!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!
Студенти Львівської православної богословської академії!

Я перш за все хочу подякувати Високопреосвященому Владиці Нестору і Преосвященному Владиці Матфею за те, що сьогодні вони розділили нашу радість у святкуванні дня перенесення мощів святителя Димитрія.

Я дуже хочу назвати прізвище цього святителя: Туптало, щоби ви розуміли, що він є українського роду. А потім вже хочу додати: митрополит Ростовський, щоби ви знали, що служив він далеко у Росії на кафедрі Ростова Великого.

Дякую Вам Владики за цю спільну молитву, дякую за привітання. Дякую отцю-канцлеру за привітання від іменні всього духовенства, отцю-ректору, настоятелям Львівських храмів, всім отцям-деканам, які прибули на це святкування!

Хочу сказати Вам, що пам’ять святителя Димитрія Туптала, митрополита Ростовського, лиш від недавна так велично святкується у нас на Галичині. Коли святитель Димитрій описував житія святих, тут у Галицькому краї відбувалися зовсім інші події. Було вчинено відступ від Святого Православ’я, Україна була поборена великодержавним російським імператорським жезлом Петра I, і всі без винятку випусники Києво-Могилянської Академії, серед яких був і святитель Димитрій, були покликанні очолити кафедри у Великій Росії.

Не довго святитель Димитрій був в Ростові – всього дев’ять років. Він був настільки немічний, що не міг виїхати на своє служіння до Сибіру, куди йому було визначено їхати Петром I.

Він настільки любив Україну, що не міг довго пережити того, що сталося 1709 року. Ми називаємо це великою для нас Полтавською катастрофою після переходу великого українського гетьмана на бік Карла XII. Бачите, як цікаво, Він ще тоді зробив європейський вибір, але не поталанило Україні і українцям.

Причину такої ранньої смерті цього великого святителя треба шукати саме у цьому – він надто тужив за Україною.

І сьогодні, коли згадували окремі риси світогляду святителя Димитрія, митрополита Ростовського, я хотів би виокремити дві для мене особливо важливих. Перша – це велика любов до України і українців – спудеїв, яких біля святителя Димитрія було дуже багато. І навіть у день його смерті вони співали для нього українські канти. У далекому Ростові, де йому було надто важко посіяти зерна науки, тому що той народ, то у єресі блукав брянськими лісами, то взагалі не сприймав ніякої науки, святитель Димитрій хотів себе втішити тим, що прикликав до себе цих студентів з України, щоби виховати їх за зразком Київської Православної християнської традиції.

Отже перше – це любов до України, за якою він дуже печалився і тужив, а друге – це любов до своїх батьків. Тому що малий Данилко виріс у дуже благочестивій шанованій християнській сім'ї. Його батько Сава Туптало був козацьким сотником і великим меценатом Київського Кириліського монастиря.

Повірте, про цю постать можна говорити безкінечно. Але великий приклад справжнього християнина, українця і людини святитель Димитрій показує нам тим, що у своїх архиєрейських покоях завжди мав портрети батька і матері.

Батько його прожив 103 роки. Дві сестри його очолили українські монастирі, стали ігуменями. І взагалі це був святий і прекрасний рід, а святитель Димитрій – це наш український Золотоустий.

Він насправді зробив дуже багато для Церкви і України, і я дуже радію, що через ці святкування тут у Галицькому краї ми так багато дізнаємося про наших українців, на долю яких випало нести українську культуру, звичаї і традиції у Велику Росію.

Я вір’ю, що молитва святителя Димитрія за Україну як тоді, так і сьогодні триває, і Він стоїть у сонмі всіх українських святих, які моляться за те, щоби у нас постала єдина Помісна Українська Православна Церква.

Я вам усім, дорогі брати і сестри, щиро дякую за те, що сьогодні, не зважаючи на будній день, ви прийшли до цього кафедрального собору і вшанували пам’ять цього великого мужа віри.

Я сподобився носити це ім’я у монашестві, і його справді дав мені Святійший Патріарх Філарет, розкривши календар і сказавши такі слова: “Я, отець, не можу опустити цього святого, бо його пам’ять звершуватиметьсяу день, коли Ви будете приймати постриг.

А ще до цього отець Павло, прямуючи на викладання до Київської Академії, перестрів мене на сходах і сказав: “Я знаю, яке ти будеш носити ім’я. Не переживай, воно буде достойне тебе!” І пішов. А я зовсім не дивився у церковний календар і не міркував собі, яке ж ім’я мені буде дане. І звершено все було воістину як говорить монаший устав.

Думаю, що в цьому участь брали і Бог, і Богородиця і святитель Димитрій. Ось тільки мені ще треба багато постаратися, щоби справді насідувати цього великого святителя. Бо ззовні я на нього зовсім не схожий! Не зважаючи на всі ті слова, які звучали тут у ваших вітаннях.

Він був дуже худий і настільки немічний, що коли на нього подивився один із послів Риму у Москві, то здивувався і сказав: “Як Вас узагалі ще тіло носить?” Ось стільки в ньому було немочі! Але, водночас, той таки посол додає, що на обличчі у нього було настільки багато інтелекту, що із самої постаті його виходила наука і проповідь.

Із проповіддю, до слова, він обійшов немислиму територію: був і в Слуцьку, був навіть і у Львові, коли ще тут було Православ’я.

Тому, Владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри, можливо довго затримав я вас своїм словом, але надто хочеться мені, щоби ви не тільки читали Житія Святих, але й знали житіє їхнього великого автора святителя Димитрія Туптала, митрополита Ростовського.

Він свого житія не описав. За нього це зробили через п’ятдесят років, коли відкрили гріб його і побачили там нетлінні мощі і звершили його прославлення.

Тому то я думаю, що кожний із вас, читаючи Житія Святих, повинен знати, що їх написав саме цей великий святитель. Бо інших житій ніколи не видавалося і не перекладалося. Усе це велика праця святителя Димитрія Туптала, який народився під Києвом у Макарові, у сім’ї великого духу козака і сотника Сави Туптала!

(слово виголошено після святкової соборної Божественної Літургії у Покровському кафедральному соборі м. Львова у день пам’яті святителя Димитрія Ростовського, день тезоіменитства Високопреосвященного митрополита Димитрія, 4 жовтня 2013 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ВІДЕОРЕПОРТАЖ >>>

Pоздрукувати матеріал