Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія після Літургії у 4-ту річницю смерті преосвященного митрополита Андрія Горака

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Цього дня, 5 липня, минає рівно чотири роки, як спочив у Бозі наш Львівський архіпастир митрополит Андрій, який упродовж двадцяти років керував Львівською єпархією, керував єпархією у непростий час, коли потрібно було засвідчувати не словами, а вчинками вірність вірі православній, вірність Українському Православ’ю.

Нашу любов до митрополита Андрія засвідчує сьогоднішнє богослужіння, ваш прихід до цього храму. Я не хотів би промовляти величних, але порожніх за своїм змістом слів про те, як ми молимося, як завжди пам’ятаємо про нашого спочилого архіпастиря абощо, але хочу наголосити на тому, що справжнім виявом пам’яті і любові до митрополита Андрія є саме наша участь (у тій кількості, в якій присутнє духовенство і віряни) у цій Божественній Літургії.

Зараз ми звершимо панахиду за спокій душі приснопам’ятного митрополита Андрія. Про що повинні ми розмірковувати сьогодні? Ми як віруючі люди звичайно науперше повинні усвідомлювати, що в Бога немає мертвих, у Бога всі живі. І це не якось так уявно, але дійсно і правдиво, і душі всіх людей, які навіть і спочили і відійшли від цього земного життя, живі і предстоять перед Богом. Якщо ж ми зобв’язані постійно пам’ятати і дбати про нашу загробну участь, то тим більше з великою силою, ревністю і натхненням слід молитися за тих, хто відійшов у вічність. Тому що померлі тільки і чекають наших молитов, просять нас про цю молитву, бо це єдине, що їм потрібне, і це єдине, що для них важливо.

Якби могли ми щось вдіяти, чимось зарадати такій ранній, передчасній, як ми собі міркуємо, смерті митрополита Андрія, то, звичайно, що земне життя його було б продовжено. Я вірю, що ви щиро молилися за його одужання, за його добру земну участь, за його благоденство і многоліття, але Господь розпорядився по-іншому, і він на 63-му році життя відійшов від нас у вічність.

Сьогодні, дорогі брати і сестри, поки ми ще готувалися до звершення цієї Божественної Літургії, близько шостої годині ранку відійшов у вічність Предстоятель Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом блаженніший митрополит Володимир. Ми також підносимо свої молитви і за його спокій. Як відомо, він важко хворів протягом майже трьох років і всі православні молилися за його видужання.

Це була незвичайна людина – син Подільської землі, який народився на Летичивщині. Очоливши Церкву у час, коли відбулося протистояння, як ми дуже часто підкреслюємо, боротьба за єдину Помісну Православну Церкву, він так і не знайшов сміливості відкрито заявити свої добре відомі загалу проукраїнські позиції і відійти від Московського Патріархату. Звичайно, ми всі очікували від нього цього кроку, але Він його не зробив. Не зробив, тому що, можливо, забракло сміливості, але його мудрість, його подвиг молитви зробили все можливе для того, щоби в Україні був відносний конфесійний спокій.

Протягом останніх років ставала все більше помітною прихильна позиція митрополита Володимир до об’єднання українського Православ’я, гадаю, він хотів, щоби в Україні була єдина Помісна Українська Православна Церква. Поки він ще мав сили, наші Церкви проводили діалог і зробили кілька кроків назустріч один-одному, але коли він захворів, коли не міг вже керувати Церквою і лише символічно був її Предстоятелем, як бачите, цей відновлений діалог, задекларований у лютому-березні цього року, так і не відбувся.

Ми сьогодні також піднесемо свої молитви і за спокій душі Предстоятеля Української Православної Церкви Московського Патріархату, тому що розділяємо смуток і скорботу вірних цієї Церкви, для яких він був дійсно великим Предстоятелем і батьком, якому також і ми, православні Київського Патріархату, складаємо свої заупокійні молитви.

Нехай Господь за нашими молитвами упокоїть душу спочилого новопреставленого митрополита Володимира і приснопам’ятного митрополита Андрія. Амінь!

Pоздрукувати матеріал