Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія після Божественної Літургії у неділю 22-гу після П’ятидесятниці

Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!

У ці дні в Україні відбуваються жалобні заходи з приводу 80-ої річниці великого голоду, Голодомору-геноциду українського народу 1932-33 років.

Про цю страшну катастрофу в житті українського народу дуже багато розповідають засоби масової інформації, багато про неї говорять науковці і дослідники.

Учора біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулася заупокійна екуменічна літія і запалення свічок на підтримку Всеукраїнської акції «Запали свічу пам’яті».

Ми повинні не переставати молитися за душі тих, які страждали у цьому страшному голоді і відійшли у вічність.

Звичайно, що наша пам’ять також повинна зберігати ці страшні сторінки нашої української історії, події Голодомору, організованого комуно-більшовицькою системою, який забрав життя понад десяти мільйонів нашого українського люду.

Я у храмі щойно бачив за молитвою академіка Ігоря Рафаїловича Юхновського, який, будучи головою Національного інституту пам’яті, у всіх областях країни видав книги-синодики, книги жалоби, в яких зафіксовані усі постаті жертв.

Бог, Який промишляє над усім, говорить до нас так: “Всяке добро і всяке зло я покличу на Свій Суд”. Я впевнений, що Господь уже покликав на Свій Суд усіх тих, хто організовував цей Голодомор.

Нам потрібно пам’ятати про ці трагічні сторінки нашої історії. Пам’ятати і робити з цих уроків правильні і вчасні висновки, щоби ця трагедія і взагалі нічого подібного ніколи не повторилося у нашій країні.

Ми багато знаємо про голод від своїх дідусів і бабусь, від тих, хто переповідали нам ці сторінки нашої історії, від живих носіїв цієї історії. Звичайно, що тут у нас, у Галицькому краї, голод не вирував, як це було в Центрі чи на Сході. Але ми знаємо, що багато хто із прикордонних областей Великої України, якщо тільки була така можливість, прагнули потрапити на територію тодішньої Польщі, щоби тут обміняти різні речі одягу, побуту на хліб. А потім могли і не повернутися назад за цей буханець хліба.

Саме такою областю був край, де народився я. Тому й дуже багато чув у дитинстві від своєї бабці про Голодомор, про те, як наші люди із Хмельничини проникали на територію України, яка була під Польщею, у пошуках того хліба насущного.

Що вже говорити про такі області, як Київська, Черкаська, Вінницька тощо, які не мали такої можливості. Там вимирали цілі села, і ніхто не знав ні роду, ні племені тих, хто відходив до Бога.

Цей стан Всеукраїнської жалоби торкнувся нас особисто двояко, тому що у нас є сьогодні ще й наша приватна жалоба.

Учора, коли минала хвилина цієї пам’яті за жертвами Голодомору, відійшов у вічність наш співслужитель і собрат клірик нашого кафедрального собору протоієрей Йосиф Стегній.

Упродовж півтора року ми возносили свої молитви за його здоров’я, і він повернувся до нас, служив разом із нами. Але в остані місяці стан його здоров’я значно погіршивося і вчора на 63-му році життя він відійшов до Бога.

Зараз за цією заупокійною літією ми помолимося за душі заморених голодом і за душу новопреставленого протоієрея Йосифа.

Я хочу нагадати вам, що сьогодні після вечірні і читання акафисту Покрову Божої Матері, який розпочнеться о 17 годині, приблизно о 18 годині тіло спочилого отця Йосифа буде принесено до нашого кафедрального собору і ми розпочнемо чин похорону. А взавтра о 9 годині ранку буде звершена Божественна Літургія, а потім – завершення чину похорону.

Поховаємо отця Йосифа ми на кладовищі Білогорщі.

Вічна пам’ять усім замореним голодом та отцю Йосифу!

Pоздрукувати матеріал