Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія до пастви увечері Прощеної неділі

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Всечесні отці! Шановні студенти! Дорогі брати і сестри! Наші серця цього святого вечора переповнюють зворушливі мотиви постових піснеспівів, і, напевно, нікого не залишили байдужими євангельські слова, які ми з вами чули сьогодні під час Божественної Літургії. Мотив покаяння, очищення, посту, молитви – це все не прості слова і не простими є слова, які промовляє до нас Господь наш Ісус Христос, навчаючи прощати людям усяке зло.

Свята Церква називає цю неділю прощеною і цього вечора встановила звершувати особливий чин Прощення. Все це зроблено задля нашого усвідомлення, що в далеку дорогу Святого і Великого посту ми не можемо вирушати без прощення провин один одному, бо ж як проситимемо прощення у Бога, коли не простимо ближньому? Нині це більше схоже на гарну традицію, яка однак дійшла до нас із давніх часів, перших віків християнства. Сьогодні так символічно ми звершуємо пам’ять преподобного Герасима, що на Йордані. Символічно, бо саме в його житії, а жив він наприкінці IV століття, знаходимо згадку аґіографів про цей особливий день прощення. У ті часи пустинножителі, які збиралися в громади чорноризців, цього вечора, що передує Великому посту, просили один в одного прощення і, залишаючи монастир, ішли в пустелю, у відлюдні місця, щоби провести там на самоті увесь час посту аж до Вербної неділі. Дуже часто бувало так, що ці чорноризці, зазнаючи нападів розбійників, тілесних недругів, хижих звірів, несприятливих погодних умов, не поверталися назад, гинучи у місцях своїх подвигів. Таким чином цей день прощення для них мав велике значення, вони просили прощення наче востаннє перед смертю.

Ми з вами, дорогі брати і сестри, цього вечора, звершуючи цей чин Прощення, можливо, більше як данину традиції, повинні все ж усвідомити і хоча б на мить пережити усю глибину цього дійства. Нам слід задуматись над тим, як колись монахи з миром і спокоєм на серці, а найголовніше щиро просили прощення і лише так розпочинали свій піст.

Христос сьогодні промовляє до нас: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний». (Мф. 6, 14-15) Ці слова нашого Господа не є буденними, ми не можемо ними злегковажити, бо це є особлива заповідь Божа, і вона стосується кожного із нас так само, як і заповідь про піст. Піст до нас дійшов із сивої давнини, від початку людської історії. Цей початок людської історії був плачевним і навіть катастрофічним. Ми згадуємо сьогодні вигнання Адама із раю. Ми говоримо про цю подію не просто, як про Біблійну розповідь, нам слід розуміти, що з цього епізоду розпочалась перша і найбільша катастрофа людської історії – людина позбулась безперервного спілкування зі своїм Творцем. Хто з вас відкривав Біблію хоча б раз, не міг не дочитати до цієї події, не міг не здивуватись через те, що Адама з Євою за простий непослух, за порушення заборони не їсти з дерева пізнання добра і зла, було так суворо покарано вигнанням із раю. Перша людина, Адам, була досконалою і вільною у своїх діях, окрім однієї заборони. Ми сьогодні також прагнемо свободи для себе, але зовсім іншої, не тієї, яку мав Адам, а гріховно зміненої. Адама носив на собі печать Божественної любові. Ми з вами також сьогодні багато говоримо про любов, ми шукаємо її, отримуємо, даруємо. Але це не Божественна любов, вона також гріховно змінена. Гріх перших людей впав на плечі усіх прийдешніх поколінь. Для цього і прийшов новий Адама, Христос Бог, щоби визволити нас з-під ярма цього тягаря.

Нам легко відрізняти правду від очевидної брехні. Навіть перебуваючи у стані гріхопадіння і маючи затуманений гріхом розум, ми все ж у більшості випадків спроможні провести чітку межу між одним і другим. Тому інший шлях обирає диявол. Постаючи проти людської душі, він підносить їй напівправду. І в цьому випадку ми виявляємось безпомічними. Що говорить диявол, змій, у раю: «будете, ЯК боги»! Придивіться уважно, відчуваєте, що тут щось не доказано? Якось не зовсім переконливо звучить оце «ЯК боги». Людина з’їла заборонений плід, перейшла у інший стан, богом не стала. Подібна напівправда сьогодні панує у світі у різних варіантах і спокушає людину йти проти волі Божої і Його заповідей.

Нам притаманно не помічати власних гріхів, але добре бачити кожну помилку інших. Адам з Євою, вчинивши переступ, на жаль, не пізнали спасительної сили покаяння, вони не розкаялись у вчиненому, тому і не були прощені. Адам сказав Богові: «Жінка, яку Ти дав мені, вона дала мені від дерева, і я їв», а Єва у свою чергу сказала: «Змій спокусив мене, і я їла», і так і не визнали своєї провини. (Бут. 3, 11-13) Покаяння могло залишити їх у раю, подібно як сьогодні воно може нас у цей рай повернути.

Сьогодні, дорогі брати і сестри, нам дуже важливо вірити у нового Адама, Господа нашого Ісуса Христа, для того, щоб перемогти усякий гріх. Вступаючи в цю дорогу Великого і Святого посту, думаймо найперше про його духовні аспекти, бо лише істинний духовний піст здатний нас перетворити і наблизити до Бога, бо сам піст - це наше спілкування з Творцем. Піст же тілесний є лише засобом для досягнення необхідного налаштування на духовний подвиг. Можна недоїдати, можна і зовсім не їсти нічого, але духовно і морально поїдати ближнього. Піст потрібно з умінням накладати на себе. Люди дуже часто, накладаючи на себе піст, хизуються перед іншими і так, буває, хитро запитують: «А ви поститесь? Дотримуєтесь посту чи так собі?» І, якщо у відповідь чують: «Не зовсім…», одразу шквал гордині і осудження відвідує душу таких людей. Ми не можемо судити про міру праведності кожного з нас, ми не можемо так бачити і оцінювати, як може це Бог. Тому і не слід нам робити цього, і Господь недаремно сьогодні закликає нас найперше до прощення провин і образ один одному

Нам не слід показувати перед всіма, що ми постимо, накладати на себе печать смутку тощо. Святитель Іоан Золотоустий каже: «Нехай буде піст для вас святом, веселістю, радістю». Дуже важливо, дорогі брати і сестри, мати у всьому добре налаштування і розважання. У цьому нам може допомогти і посприяти лише Свята Церква. Тому і необхідно особливо в часі посту частіше бувати у храмі, брати участь у богослужіннях, залишаючи все менше часу і сил цьогосвітнім принадам. У цьому нам допомагає і вільний стан нашої душі і спокій совісті, яких не можемо придбати інакше, як тільки через щире взаємне прощення, через звичайне прощення найбанальніших образ. Тому, перш за все, я хочу попросити у вас прощення як ваш Архіпастир! Свої провини перед вами я чітко усвідомлюю і знаю. Обов’язок, який покладається на Архипастиря, полягає в тому, щоб Вас навчати, наставляти, гуртувати за богослужіннями. Можливо, не завжди я робити це у повну міру моїх сил, тому що, як і кожну людину, архиєрея відвідує лінь. В цьому я щиро каюся перед вами. З кожним днем, наближаючись до вічного життя, людині слід примножувати у собі усвідомлення свого духовного стану і що сил працювати над удосконаленням і якісним перетворенням. Принаймні, особисто для мене це дуже важливо. Тому я прошу прощення у всіх вас: чим згрішив перед вами словом, ділом, думкою, всіма моїми почуттями, простіть мене всечесні отці, браття і сестри! Бог благодаттю Свого чоловіколюбства нехай помилує і благословить усіх нас. Амінь!

(слово виголошено за чином Прощення у кафедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова у неділю сиропусну 17 березня 2013 року Божого)




Pоздрукувати матеріал