Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія за Службою Страстям Христовим увечері неділі 2-ої Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Всечесні отці!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Перенесімося своїми думками до Гефсиманського саду. Ісус вийшов з учени­ками Своїми на той бік потоку Кед­ро­ну, де був сад (Лк. 18:1). Христос добровільно йдучи на страждання і Гологофські муки, взяв своїх учеників, а серед них вибрав Петра, Іоана та Якова і, стоячи на Елеонській горі, сказав до них: сумна душа Моя смер­тельно; побудьте тут і пильнуйте (Мк. 14:34), і ще: моліться, щоб не впасти в спокусу (Лк. 22:40). Сам же, ставши на коліна, молився, і був піт Його як краплі крови (Лк. 22: 41,44). Він просив Отця, щоби минула Його чаша страждань, а втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде (Лк. 22:42), - промовив Христос.

Цей Гефсиманський подвиг Христа Спасителя не може нас не вражати. Сумна душа Моя смер­тельно. Він відчував і навіть знав, що наближаються останні хвилини Його земного шляху, ті хвилини, коли Йому безгрішному потрібно буде взяти на Свої рамена гріхи всього світу. Ми ніколи не зможемо до кінця зрозуміти чи уявити, наскільки це були великі психологічні муки і боріння, в якому жасі перебувала людська природа Спасителя. Але якщо хтось думає, що Христос як Бог боявся смерті – він є безумець! Бог не міг боятися смерті, інакше вищим за Нього виявився би Стефан, першомученик, якого навіть перед лицем смерті сміливо свідчив про Істину; тоді вищим за Нього були б інші мученики, які з піснею ішли на смерть.

Ні, Христос відчував велику відповідальність! Недаремно “Гефсиманія” в перекладі означає “точило, камінь, за допомогою якого добували оливкову олію”. І ось у пророка Ісаї є такі слова: Хто це йде від Едома, у червлених ризах від Восора, на­стіль­ки величний у Своєму одязі, Який виступає у повноті сили Своєї? “Я – Який проголошує правду, сильний, щоб спасати”. Від чого ж одіяння Твоє червоне, і ризи у Тебе, як у того, хто топтав у точилі?“Я топтав точило один, і з народів нікого не було зі Мною… кров їх бриз­кала на ризи Мої, і Я заплямував усе одіяння Своє; бо… рік Моїх відкуплених настав. Я дивився, і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує (Іс. 63: 1-5). Ці слова чи не найкраще підходять до опису подій і душевного стану Христа в Гефсиманському саду.

Отже, тепрплячи сильні душевні боріння, Господь припиняв кілька разів молитву і повертався до найближчих на той час людей. Що ж бачить Христос? Ті, кого просив Він попильнувати годину-другу, бути з Ним, не лишати на самоті, сплять. Він шукав заспокоєння в їхній підтримці, але її не було.

У Старому Завіті Гедеон, будучи наставлений Богом, промовляв до своїх воїнів: дивіться на мене і робіть те саме (Суд. 7:17). Можливо і Христос хотів би сказати ученикам Своїм: “Дивіться на Мене і робіть, як Я! Навчіться від Мене молитви і віри! Моліться до кривавого поту!” Але повер­нувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли (Мк. 14:40).

Христос, дорогі брати і сестри, і повертається до нас і що побачить Господь: чи пильнуємо ми із Ним, чи і в нас очі обважніли і душі сплять у гріховному сні? Із хреста Христос промовляє до нас: “Ось дивіться, якою була Моя молитва, Моя жертва за вас - Я взяв ваші гріхи!” І якщо навіть в цьому житті ми переживатимемо тяжкі хвилини, звертаймося завжди до Бога, Який дасть нам дуже просто відповідь: “Робіть так, як Я, моліться і віруйте і подолаєте гріх і всяку печаль. Амінь!

(проповідь виголошена за Службою Страстям Христовим у Покровському кафедральному соборі ввечері неділі 2-ої Великого посту, 8 березня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал