Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія за Службою Страстям Христовим увечері неділі 4-ої Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Всечесні отці!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов напевно найкраще і найповніше зображує картину суду над Ісусом Христом Понтієм Пилатом.

Коли Ісуса привели в преторію, то натовп, який зібрався, щоби побачити це судище і навіть безпосередньо взяти в ньому участь, раптово замовк. Ця хвилина мовчання бентежила всіх, хто стояв там і бачив перед собою скривавленого вдягненого в багряницю Ісуса Христа. Напевно це мовчання породжувалося певним нерозумінням ситуації. Адже самі юдеї ще кілька днів тому кричали Цьому Ісусу, якого тепер хочуть убити: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Гос­под­нє, Цар Ізраїлів! (Ін. 12:13).

Їм були добре відомі Його чудеса, вони чули про численні зцілення і знамення, явлені Ісусом, самі свідчили, що ніколи нічого подібного не бачили і ні про що таке не чули (пор. Мф. 9:33). І ось первосвященики знову завели цей натовп і він заволав, але вже геть протилежне: розіпни, розіпни Його! (Ін. 19:6)

Коли Понтій Пилат вивів Ісуса Христа з преторії і поставив Його перед народом, то народ продовжував вимагати віддаати Христа на смерть, звинувачуючи Його в тому, що зробив Себе Сином Божим (Ін. 19:7). Пилат не на жарт злякався; вочевидь, вперше в житті він зіштовхнувся з чимось подібним. І тоді так знаково Пилат запитує у Христа: звідки Ти? (Ін. 19:9) Запитує з острахом, тому що не може зрозуміти, що це за звинувачення таке. Таким чином, бачимо, спершу Пилат так рішуче стверджує це – Чоловік! (Ін. 19:5), а тепер уже запитує: звідки Ти? Але Христос йому відповіді не дає.

У ту мить Христос вирішив мовчати, тому що Господь, зауважте, ніде і ніколи під час земної проповіді не говорив зайвих слів, не пустомовствував. Він знав і бачив перед собою ту святу справу і велику обітницю, яку Йому належало виконати: взяти гріхи всього людства, принести в жертву Свою плоть, щоби визволити душі людей. І, як би не намагався Пилат спровокувати Христа на бодай би якісь пояснення, Господь зберігав дивовижний спокій, при тому, що бачив перед Собою і сходження на Голгофу, і добровільні страждання. Збентежений кесар, який добре розумів, що повинен був прийняти політично правильне рішення, наполягав на своєму: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе? (Ін. 19:10). Але Ісус незворушно відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище (Ін. 19:11). І додав ще: тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі (Ін. 19:11). Багато хто думає, що Ісус у цьому місці вказує на Іуду, але, насправді, він вказує на Каяфу.

Таким чином Пилат якось осібно стоїть у загально взятому процесі суду над Христом. Хоча вина Пилата у несправедливому вироці є неспростовна. У чому ж провина Пилата? Нерішучість і до певної міри боягузтво не дають Пилатові рішуче виступити на стороні здорового глузду й об’єктивної правди. Він переймається не захистом істини, а непохитністю свого владного становища. Ось він із насмішкою виводить Ісуса Христа до юдеїв і запитує: чи Царя вашого розіпну? (Ін. 19:15). Первосвященики ж, забувши про своє вороже ставлення до римської влади, з холодним лицемірством відповідають: немає в нас царя, крім кесаря (Ін. 19:15). І на всі намагання Пилата винести виправдальний вирок була тільки хитра відповь: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві (Ін. 19:12).

Що ж це за історична постать така, що це за кесар, до якого так апелювали юдеї? Мова йде про Римського імператора Тиберія - дуже підступна і недовірливої людини, яка над усе боялася зради і тому бачила її на кожному кроці. Пилат знав, що якщо на нього донесуть, якщо скажуть перед Тиберієм, що він йому не друг, то підсумок для Пилата буде плачевний. І Пилат, у страху перед юдеями, а точніше, турбуючись про своє становище, видав Ісуса Христа на розп’яття.

Ось цей момент суду заставляє нас, дорогі брати і сестри, над постаттю Пилата, якого, між іншим, ми щоразу згадуємо в Символі віри і розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті. Дивно, що Церква вклала в Символ віри це ім’я. Але, подумаймо, для чого? Щоби воно нагадувало нам про трагічну нерішучість і неготовність людини виступити проти неправди і гріха, що призвела до засудження на смерть безгрішного Месії.

Отже, збентежений Пилат і крики роздратованого натовпу виводять Ісуса Христа на Голгофу. А ми йдемо поруч із цим великим Чоловіком і водночас Богом. І дуже важливо зрозуміти тут сенс нашої віри, зрозуміти, що так, як не можна напитися доброї води з брудного джерела, так не спасе нас звичайна людина, тим більше людина горда, несправедлива, неправедна - така людина нас не може спасти. А наше спасіння - лише в Господі Ісусі Христі. І намагаймося зрозумти, наскільки великою є ця Жертва любові заради нашого спасіння.

Отож, так само, як Ісус Христос, Який вирішив мовчати, і ми в мовчанні, дорогі брати і сестри, станьмо під цією Голгофою і спробуймо своїм розумом і серцем наблизитися до розуміння того, що здійснив Христос, щоби ми могли осягнути вічне життя, відчуймо благодать цієї великої любові ще в нашому земному житті і маймо тверду віру визнати Господа Ісуса Христа Сином Божим. Амінь!

(проповідь виголошена за Службою Страстям Христовим у Покровському кафедральному соборі ввечері неділі 4-ої Великого посту, 22 березня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал