Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 6-ту Великого посту, день свята Входу Господнього в Єрусалим

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Всіх вас щиро вітаю із святом Входу Господнього в Єрусалим. Це свято є одним із найбільших у нашому церковному календарі, воно передує Страсній седмиці і Святій Пасці.

Щойно ми чули, з якої причини зустріч Христа в Єрусалимі була такою велелюдною: Він сотворив чудо воскрешення чотириденного Лазаря. Якщо ми уважно вдумаємось у цю Євангельську подію, то відкриємо для себе багато цікавого, змістовного і такого, що духовною радістю і світлом наповнює нашу душу і серце. У цьому Євангельську епізоді воскрешення Лазаря ми бачимо, що Христос як Бог мав владу підняти із мертвих будь-яку людину. Власне, Він це і зробив, але цій події передували слова Господні: ко­жен, хто живе і вірує в Мене, не пом­ре повік (Ін. 11:26). Також і в іншому місці Писання наведені слова Христові про те, що в останній день Він воскресить усіх Своїх істинних послідовників. (пор. Ін. 6:54) Багато й інших слів говорив Ісус, щоби пояснити юдеям, що Бог не є Бог мертвих, а живих (Лк. 20:38). Ці слова багато хто чув, але, як бачимо, не розуміли їх.

Прийшовши у Вифанію, до дому Марфи та Марії, Христос знаходить їх сумними. Чому? Тому що Лазар, їхній брат, який протягом певного часу хворів, помер, і сестри зі сльозами припали до Господа: якби Ти був тут, не помер би брат мій… Вже чотири дні, як він у гробі. (Ін. 11: 21, 39) І сказано в Євангелії: заплакав Ісус (Ін. 11:35). Що це були за сльози? Чому Господь заплакав? Чому Він пролив цю сльозу? Адже Він знав Свою силу, Він просто пішов до гробу разом із сестрами Лазаря та іншими людьми, наказав відкрити гріб і словами Лазарю! Ви­йди геть (Ін. 11:43) підняв померлого з одра з смерті. Але чому ж тоді Господь плакав? Через те, що бачив людську природу, яку Він витворював так тонко і досконало і в яку ввійшла руйнівна сила, ім’я якій смерть. І ця смерть забрала у свій полон Його близького друга. Водночас Спаситель усвідомлював, що і Йому належить вкусити цієї смерті, зустрітися з нею обличчям до обличчя, вступити з нею в двобій і перемогти її. Але перед тим Він співчував Марфі з Марією та всім, хто плакав за Лазарем, бо знав що це справжнє всесвітнє людське горе - проливати сльози за мертвими, за найдорожчими, які нас покидають.

Саме ця подія, воскрешення Лазаря, спонукала жителів Єрусалиму так масово вийти на вулиці міста і вітати Ісуса з Назарету, вітати як свого Царя. Зовсім різні думки в цю мить відвідували єрусалимлян і Христа, Який розумів, що цей славний вхід у місто - початок кінця Його земного шляху, дороги на добровільні страждання, смерть, розп’яття і погребіння.

Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Гос­под­нє, Цар Ізраїлів! (Ін. 12:13) - вигукувало все місто. Люди високо здіймали зрізане пальмове віття, а дорогу вистеляли власним одягом. На згадку про це сьогодні і ми приносимо до храму галуззя верби і засвідчуємо свою віру в Господа Ісуса Христа як істинного Царя - Царя життя, Який назавжди переміг смерть і тління. Скільки було в історії людства і цартсв і царів, та всі вони і слава їхня відійшли в небуття. Господь же, щоби вкотре підкреслити, що Царство Його не від світу цього (Ін. 18:36), не одягає пишних шат, не обирає найкращого скакуна, але сідає на осля, показуючи приклад істинного смирення.

Наш подвиг посту, наша дорога Святою Чотиридесятницею закінчилася вечером п’ятниці, а тепер ми разом із Христом входимо в Єрусалим, щоби з Ним піднятися на Голгофу. Тож, високо піднімаючи це галуззя, зі словами Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! зустрічаймо Царя Слави, Який добровільно гряде на побиття, бичування, хрест, смерть і погребіння заради нашого спасіння. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в неділю 6-ту Великого посту день свята Входу Господнього в Єрусалим, 24 квітня 2016 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал