Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 5-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Перш за все я хотів би всіх вас привітати зі святим недільним днем - п’ятою неділею після Святої П’ятидесятниці.

Сьогоднішня Євангельська наука є, мабуть, усіма нами добре знана, тому що кожний із вас, сподіваюся, чув це Євангельське читання протягом богослужбового року. Це читання про гадаринських біснуватих нам являється двічі. І кожний із нас, слухаючи цей Євангельський уривок, не раз, вочевидь, задумувався над тим, чому люди, побачивши чудо Боже і те, як біси ввійшли в стадо свиней і те кинулося в озеро, сказали Господу: відійди від нас! (пор. Мф. 8:24)

І справді, дуже дивний факт. Ми ж пам’ятаємо, як багато людей ходило за Ісусом Христом, слухали Його проповіді, дивувалися Його чудесам, захоплювалися Його словами, і раптом жителі Гадаринського краю, яких ці двоє біснуватих вже протягом довшого часу тримали у страху, відганяють від себе свого визволителя і Господа. Ви, напевно, звернули увагу, що біси підкорилися Ісусу Христу, попросивши тільки: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней (Мф. 8:31). І Він послав їх у це стадо свиней. Пізніше на тому місці, де це все відбулося, благовірна княгиня Єлена, мати Константина Великого, поставила храм. І коли буває розширена програма відвідин Святої Землі, обов’язково паломники потрапляють на це місце.

Це якщо говорити безпосередньо про саме Євангельське читання. Але й у побуті ми часом говоримо, характеризуючи нечестивий спосіб життя: живе чи поводиться, як свиня. Цей вираз, напевно, якраз ввійшов у нашу мову з одного боку через спостереження за природою цієї тварини, а з іншого - саме з цього Євангельського епізоду. Так ось, ми самі обираємо, чи бути з Богом і зберігати людське обличчя, чи бути з бісами і символічно вподібнюватися гадаринським свиням. Тільки через нашу віру і нашу свобідну волю Господь входить у нас і ми стаємо храмом Духа Святого. Але, коли живемо у гріху, свідомо обираємо інше життя і не каємося, Господь залишає нас, бо, що спiльного у свiтла з темрявою? Яка згода мiж Христом i Велiаром? (2Кор. 6:14) Можливо ви маєте її вдома, а можливо бачили у храмі ікону, де зображений Христос, Який стукає у двері оселі. Ця оселя – це наші серця. Христос стукає у двері нашого серця, і тільки ми вирішуємо відкрити його для Бога чи ні. І коли ми своє серце закриваємо для Бога, тоді живемо, можливо, не так аж яскраво, як гадаринські біснуваті, які рвали на собі ланцюги, а живемо тихо, але з мамоною. І ця тиха дорога є шляхом загибелі.

У нашому житті відбувається дуже багато такого, з точки зору духовності, чого ми не можемо навіть пояснити собі. Ось зверніть увагу, як в цілому нашому народі існує, я так би його назвав, певний синдром другого дня, хворобливе уявлення про те, що добробут і має приходити одразу. Усе повинно наче саме собою відбутися і явитися нам. Скільки разів уже наш народ страждав від цієї надмірної віри в князів віку цього?! А чому страждає? Чому всім незадоволений? Тому, що немає віри в Бога! А Господь каже: не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння (Пс. 145:3).

Ми завжди чимось незадоволені, і надію, яку перед нами сіють, ми сприймаємо, як якесь дорогоцінне золото, яке можна позбирати не працюючи, не докладаючи особливих зусиль і нам вистачить. І тому дуже часто і в соц-мережах, і на інтернет-сторінках, і по телевізору, і по радіо, і в газетах -усюди одне й теже: не так, не так, не так! Поглянувши на історію нашого багатостраждального українського народу, побачимо, що він ще й у гірших умовах перебував, але віра яку мав! А зараз ми настільки звикли до всіляких благ цивілізації, що коли настає якась скрута, ми не готові терпіти. Ми не можемо ні дня, ні години пробути без цих благ. А колись було більше любові, більше віри і надія ніколи не вмирала. Це не означає, що ми повинні жити, пробачте за таке порівняння, наче свині, про яких ми сьогодні читали в Євангелії. Ні! Усі здобутки цивілізації відбуваються не без волі Божої. Але це лишень означає, що небесне має стояти в нас вище за земне, і від цього земного, хай яке воно не було би приємне, ми не повинні залежати.

Бог не творив для нас ні держав, ні імперій. У раю Адамі і Єві Він заповів жити благочестиво і створив єдиний лишень інститут - сім’ю, яку ми в суспільстві при теперішніх благах цивілізації поставили на останнє місце. Цей інститут зруйновано, а він насправді мав би бутиє опорою будь-якого людського суспільства. Сім’я - це воістину має бути щось святе, але сьогодні на жаль ми бачимо лишень велику руїну. Скльки небажання потерпіти, яка пустка у серцях, і як наслідок - одні розлучення, так що здається для людей немає нічого святого: чи вони стають на рушник і під вінець, чи не стають, чи отримують благословення від Бога, чи не отримують. Кількість розлучень наздоганяє кількість зареєсторованих шлюбів. Уявіть тільки собі, як це одне дорівнює другому! І це такий стан нашого людського суспільства.

Ми не там, не в тому і не так шукаємо свободи для себе. Господь, дорогі брати і сестри, створив нас вільними, зі свобідною волею. Тільки ми, не маючи твердої віри, ніколи не відчували цієї свободи. Самі йдемо в полон гріха і пристрастей, а потім шукаємо свободу. А Господь каже: пізнаєте істину, і істина визволить вас (Ін. 8:32). Ми її в житті до кінця ніколи не розуміли і ніколи не пізнали, тому що намагаємося жити так, як всі. Не пішов знайомий до храму і я не піду. А це велика проблема особливо зараз, коли Христа звідусіль виганяють. Звідусіль! Суспільство наше поволі стає дуже подібним до тих жителів Гадарину, які вийшли і сказали до Господа: іди від нас! Господь вчинив таке чудо, вони це все побачили, про все це почули, прийшли і сказали: забирайся звідси, ми налякані твоїми діями! Бог прийшов, а люди злякалися. Так може бути під час Другого Пришестя Господнього: прийде Господь, а ми злякаємося, тому що будемо до того часу підкорені антихристові і його вважатимемо за бога. А це хто прийшов? Хто це такий?!

Ось вчора я йшов вулицями Львова, назустріч мені - крішнаїти. Я би сказав що назустріч мені йшли індуси, але ж тільки які вони індуси?! Усі вони львів’яни! Ідуть, співають свої пісні і прикликають ідолів своїх. Вм мабуть доводилося їх зустрічати. Так ось ще роки три тому їх було, напевно, п’ятеро, не було кому й барабана тримати, а вчора їх було понад п’ятдесят! А позаду йшли ще інші, які усім на проспекті Шевченка проповідували це своє “вчення”. Люди зупинялися, цікавилися… Так, нікому не заборониш. Але ж люди! Ми ж християни! Львів же християнський. Чи вже ні?

Я пам’ятаю як із цього вчення у Києві на початку 90-х народилася особа, я би сказав сатаністка, що називала себе “деві христос”. Усе розпочалося саме з цього вчення, я пам’ятаю, як вони розповсюджували ці самі книги. І ось в один момент вона пішла в собор Святої Софії, сіла на престолі і проголосила, що в неї вселилася Божа Матір. Ці слова навіть повторювати страшно! Але суспільство байдуже. Звичайно, ми цівілізовані люди і не будемо на вулиці вступати в якісь суперечки чи ще й битися. Цього й не треба робити. Наше протистояння всьому цьому має бути зовсім іншим. Наш обов’язок - активно свідчити про Христа своїм життям, знати Святе Євангеліє, бути гарячими серцем, а не літеплими. Потрібно вивчати Святе Писання. Не просто так, що свині впали в озеро, і на цьому вся Євангельська наука закінчилася. Чому так сталося? Який висновок із цього всього? Хіба ми не схожі до цього стада, яке вже на півшляху до прірви?!

Я вірю що ви, парафіяни цього невеличкого храму на честь Іоана Хрестителя, свято Різдва якого ми святкуватимемо за кілька днів, приходите сюди зовсім не для того, щоби тільки постояти, послухати гарні молитви і слова проповідей і піти, як і прийшли - ні з чим. Але для того, сподіваюся, ви приходите сюди, щоби перетворитися, щоби не бути схожими на тих жителів, які від себе Христа відігнали, не бути схожими на тих, які виходять за двері храму і забувають, де вони були і що слухали. Будьмо гідними звання християнина! Християнин - це воїн, а ще християнин - це оптиміст. І не слухайте того, що говорять якісь там безумці, що наче інша якась релігія сильніша чи дієвіша, чи, що десь є щось краще. Краще - тільки в істинного Бога! А християнство перемогло імперії і перемогло світ. І від нас це зло також відійде, якщо всі ми перетворимося благодаттю Духа Святого. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Університетському Різдво-Предтеченському храмі ЛНМУ ім. Данила Галицького під час Архіпастирських відвідин парафії, в неділю 5-ту після П’ятидесятниці, 5 липня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал