Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 5-ту після Пасхи, день вшанування Львівської ікони Пресвятої Богородиці

Христос Воскрес!
Всечесні отці!
Шановний голово обласної державної адміністрації Олеже Михайловичу!
Шановний голово обласної ради Петре Несторовичу!

Шановний голово департаменту у справах релігій і національностей Андрію Васильовичу!

Шановні представники міської влади!

Дорогі струмківчани!

Улюблені у Христі брати і сестри!

Я перш за все хотів би привітати вас із цією неділею, яка в церковному календарі названа неділею про самарянку. І, власне, у щойно прочитаному Євангелії ви чули розповідь про зустріч однієї самарянки із Господом Ісусом Христом біля криниці патріарха Якова.

Також я вітаю вас із днем особливого шанування Львівської ікони Божої Матері "Одигитрія", або "Прповідниці", встановленим Священним Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату на черговому засіданні 21 жовтня 2010 року. Саме тоді святкування на честь Львівської ікони Богородиці визначено було звершувати в першу неділю після дня пам’яті святого великомученика Юрія Переможця. Як ви знаєте, цього тижня, в середу, в день свято переполовення П’ятидесятниці, як раз був день пам'яті святого Юрія Переможця і тому саме сьогодні, згідно з громадським і церковним календарями, ми звершуємо святкування і віддаємо особливу шану Пресвятій Богородиці, прославленій в Її Львівській иконі.

Окрім того, я також вітаю всіх наших дорогих жінок із Днем матері. Цей день по-особливому тепло святкується в нашому галицькому краю, а початки цього святкування сягають ще 1914 року. Я щиро вас усіх вітаю і вважаю знаковою ту обставину, що День матері співпадає цьогоріч із днем прославлення нашої небесної Матері – Пресвятої Діви Марії.

Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже, - каже псалмоспівець Давид, - прагне душа моя до Бога сильного й живого (Пс. 41: 2-3). Ці слова могли б слугувати лейтмотивом до сьогоднішнього Євангельського читання. Перед нами змальовується прекрасна мальовнича сцена, і, до речі, світові художники не одноразово зображали, як біля криниці Якова стоїть Христос, а біля Нього стоїть жінка з черпалом і посудиною для води і вони розмовляють про вічне і водночас насушне для кожної людини.

Незвичайною була ця зустріч з усіх точок зору і ще більш незвичайною виявилася сама бесіда. Для самарянки взагалі ця розмова стала переломним моментом у житті. Хоч вона і мала гріх і цей гріх був викритий Господом, але душа її була відкрита для зустрічі з Богом і саме через це вона, врешті-решт, зуміла пізнати в юдеєві Ісусі Христа.

Звичайно, наше тіло потребує їжі, і ми, щоби підтримувати в собі життя, повинні насичувати себе їжею. Душа наша також потребує їжі, але зовсім іншого характеру. Якщо уявити собі на якомусь прикладі, то порівняємо це з довгою-довгою дорогою: ми все йдемо і йдемо, спека, палить сонце, а ми все йдемо у пошуках питва, яке би втамувало нашу спрагу і не знаходимо його. Так є в житті з людьми, які прагнуть знайти якесь вигадане щастя на землі, які пробують наситити і задовольнити свої душі земними матеріальними благами. У них нічого не вийде! Бо таке питво, така жива вода є в одного тільки Бога і тільки Бог може втамувати спрагу наших втомлених душ. Ось таку воду запропонував Христос самарянці.

Сьогодні ви чули в апостольському читання про те, що в Антіохії вперше послідовники Христа почали називатися християнами. Власне, сама Христова проповідь, зокрема самарянам, уже слугувала фундаментом для цього, вже засновувала майбутню християнську Церкву. Незабаром прийде П’ятидесятниця, ми святкуватимемо сходження Святого Духа на апостолів і, як ми його називаємо, день народження Церкви Христової, християнської Церкви. Сподіваюся, кожний із нас знає Христа, а тому ми вже випереджаємо самарянку, бо маємо живу воду, яка напоює наші душі і тече в нас, як сказав Христос, у життя вічне (пор. Ін. 4:14).

Утім, на цьому шляху, на шляху до вічного життя, ми маємо багато провідників. І серед них - наша Львівська ікона Божої Матері "Одигитрія-Провідниця". Каже Христос: вода, яку дам йому Я, стане в ньому дже­релом води, що тече в життя вічне (Ін. 4:14). Ось мені здається що одним зі струмочків цієї води є наша львівська святиня. Узагалі, у Львові, в нашому славному місті, було дуже багато ікон Божої Матері, вони знаходилися в різних храмах: греко-католицьких, католицьких, православних. Усі вони свято шанувалися, але доля їхня подібна до долі нашого Галицького краю: весь час переходили з рук у руки при змінах влади, радянською владою просто нищилися, і врешті-решт багато було втрачено, а деякі - вивезено до Польщі.

Але одна ікона все-таки збереглася: її зберегли для нас побожні львів’яни. І особливо я хотів би відзначити Бориса Григоровича Возницького! Сьогодні тут із нами присутня його донька Лариса Борисівна, і я хотів би в особливий спосіб відзначити його заслугу в збереженні цієї святині. Коли я вступив на Львівську кафедру у 2010 році, першим, що мені було запропоновано зробити, це прославити Львівську ікону Божої Матері “Одигитрію”. Мені наголошувала на виключній необхідності і важливості цього. Я мав кілька зустрічей з Борисом Возницьким, під час яких він представив мені оригінал цієї ікони, що знаходиться тепер у Львівській національній галереї мистецтв, і ми міркували з ним, як нам правильно все це зробити.

Ікона ця є дуже давньою, датою її написання вважається 1534 рік. Написана вона була візантійськими художниками, принаймні, належить до візантійської техніки іконопису. Свого часу зберігалася в Латинській катедрі, у вірменських єпископів, у домі побожної родини Станкевич. У радянський час ікона вважалася втраченою назавжди, але була віднайдена видатним рятівником культурної спадщини України - героєм України Борисом Возницьким.

Коли ж я прибув з цим питанням до Святійшого Патріарха, було однозначно вирішено на Священному Синоді розглянути справу прославлення Львівської ікони, а на самому засіданні Синод одноголосно підтримав цю благу справу. І, як ви знаєте, у 2010 році, в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, 4 грудня, Святіший Патріарх Філарет стояв на цій кафедрі, читав молитву на освячення чотирьох списків, а посередині храму на тетраподі знаходився Оригінал - давня ікона Божої Матері Львівської.

І, можливо, за ці п’ять років уже й забувся цей світлий для нас день - день прославлення Львівської ікони Божої Матері, день відновлення її шанування, але львів’яни навчилися і звикли прибігати під заступництво Пресвятої Богородиці, молячись перед цієї Її іконою . Багато дуже людей приходить до цієї ікони, тут постійно лунає молитва, один за одним приходять львів’яни, стають на коліна і щиро моляться. Про що вони просять сьогодні, зрозуміло.

До речі, Борис Григорович, коли писав статтю про цю ікону, надзвичайно мило описав зображений на ній лик Божої Матері, зауваживши її скорботність і погляд в далечінь, ніби Пресвята Богородиці за чимось сумує. Але, звичайно, ми віримо і знаємо, що Вона кожного дня, кожної години, кожної хвилини молиться за український народ і особливо - за галичан.

Ось цими днями я давав інтерв’ю для інтернет-сайту “Духовна велич Львова” і, власне, розповідав про свідчення чудес, звершених за молитвами перед цією іконою. Нам відомо, що перед Львівською іконою Божої Матері молилися двадцять айдарівців, які вийшли неушкодженими з поля бою; молилася мама, просячи про зцілення пораненого сина; вже традицією стали молитви перед цією іконою бездітних сімей: мами просили, щоби Божа Матір дарувала їм дитятко, і це відбувалося - вони невдовзі вагітніли і народжували здорових красивих дітей. Ми про це не говоримо так голосно, але в смиренні серця прославляємо і дякуємо Божій Матері за явлену милість. Чому? Тому що хочемо, щоби всі твердо розуміли, що ми славимо не ікону і чудеса являє не ікона, але Сама Матір Божа.

Ми віримо, що Божа Матір для нас є одна. Але Вона приходить до нас у чудотворних іконах, зображеннях і давніх, і новітніх. Та всюди Вона одна й та ж сама і той самий тримає омофор над нашою багатостраждальною Україною. Я вам уже говорив, що якби уявити карту України і зобразити на ній чудотворні ікони Божої Матері, яких налічується понад три сотні, в місцях їхнього явлення, то ми би побачили, як насправді цей покров простягається від Заходу до Сходу і з Півночі на Південь. Адже повсюдно є особливо шановані та чудотворні ікони: і в Одесі, і в Охтирці, і в Сумах, і в Харкові, і в Києві, і в Тернополі, і у Львові, і в Івано-Франківську, і в Почаєві. І ми маємо знати, що покровителем Львова є не великомученик Юрій Переможець (він є покровителем єпископства Львівського, кафедри Львівської), а покровителькою Львова є саме Богородиця, бо від самого початку нашими князями, будівничими Львова Данилом і Левом, наш край вручено заступництву Божої Матері. Саме тому я на початку говорив вам про велику кількість ікон Божої Матері в наших львівських храмах.

Я прошу вас про особливу увагу і шанування цієї ікони. Закінчується укладення акафісту, який буде затверджено нашою церковною владою, і ми постійно читатимемо його та відповідні молитви перед цією іконою. А кожного року збиратимемося всі тут, щоби по-особливому вшанувати нашу Львівську Богоматір, нашу львівську похвалу, нашу Львівську Провідницю, Яка, подаючи живу воду, веде нас до вічного життя в Царстві Її Сина. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в неділю 5-ту після Пасхи, про самарянку, день вшанування Львівської ікони Пресвятої Богородиці, 10 травня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал