Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 1-шу після П’ятидесятниці, день пам’яті всіх святих від віку прославлених

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя - перша після Святої П’ятидесятниці, - є особливою і має назву неділі всіх святих. Сьогодні згадуємо і вшановуємо всіх святих, яких Церква знає, і тих також, яких не знає, тому що не думайте, що ті лишень святі, хто внесений у церковний календар. Відкривши цей календар, побачимо, що щодня припадає пам’ять кількох (а деколи навіть і кількох десятків) святих. І цих святих Церква знає поіменно. У різні часи вони прославлялися Церквою входили до складу цього собору всіх святих Вселенської Христової Церкви. Але багато святих, які за життя були дійсно святими перед Богом, нам невідомі, ми не знаємо їхніх імен, але всі вони із тими святими, яких ми знаємо, складають торжествуючу небесну Церкву.

Це означає, що ми сьогодні з вами святкуємо загальний день пам’яті всіх святих, а одночасно і свої іменини, тому що кожний із нас носить ім’я того чи іншого святого. Дуже часто в Церкві, під час поминання померлих, ми закінчуємо богослужіння співом “Вічної пам’яті”. Звичайно, що проголошуємо ми цю вічну пам’ять нашим померлим, молимося за їхні душі, але їхня небесна загробна доля нам невідома. Тому то ми і молимося за них і просимо Бога простити їм гріхи. Безперечно, серед усіх померлих наших близьких і далеких родичів, кількості яких ми й злічити не можемо, є також святі люди. Ті, які осягнули Царство вічної Христової слави. І, коли ми собі думаємо, що цієї вічної пам’яті ми просимо в людей, то неправильно думаємо, але вічної пам’яті про душі наших рідних ми найперше просимо в Самого Бога, щоби в Бога була ця вічна пам’ять про цих людей і щоби душі їхні не були відкинуті від лиця Божого.

Ось ми щойно чули з вами прокимен: дивний Бог у святих Своїх (Пс. 67:36). А в іншому місці Священного Писання говориться: Господь дасть силу народу Своєму, Господь миром благословить людей Своїх (Пс. 28:11). Хто ці люди Божі? Це ті святі, які осягнули царство вічності. Тому недаремно Церква встановлює особливий день після періоду Святого і Великого посту, Пасхи, Святої П’ятидесятниці, коли ми під час особливих богослужінь роздумували про великі і дивні промислительні Божі діла, для вшанування святих, які стали вінцем цих діл. Адже воля Божа - це спасіння людини і повернення її до свого Творця. І ось вінцем усіх діл Його: творення світу, промислительного піклування над ізраїльським народом, пришестя у світ, проповіді, добровільного розп’яття, страждань, Воскресіння, Вознесіння і зіслання від Отця Святого Духа на апостолів, - вінцем цієї Божої справи є ті святі праотці і пророки, святі апостоли і пеші мученики, святі преподобні і богоносні отці і великі святителі, пустельники і самітники, а також усі ті, які до цього часу подвизаються у святій православній Христовій вірі, які дійсно стали людьми Божими і явили приклад спасительної віри. Подвизаючись у вірі, вони дійсно стали таким, яким Бог дає силу і яких благословляє істинним духовним миром.

Сьогоднішнє Євангеліє наводить нам такі слова Христа Спасителя: кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним (Мф. 10:32). Що це за слова? Чи правильно ми їх розуміємо, коли чуємо? Кого вони стосуються? Нас із вами! Зараз не час переслідувань за віру, тому легше нам, ніж навіть нашим батькам і дідам. Але й секулярність сучасного світу теж намагається показати Бога, віру і Церкву, як щось непотрібне. Тому ці слова актуальні і сьогодні, і те, що ми присутні сьогодні на молитві у храмі, є елементом цього сповідування Христа. Але в багатьох удома, переконаний, залишилися чоловіки, дружини, діти. Звісно, бувають різні обставини, але багато хто свідомо не йде до церкви на молитву і до Бога не йде у своєму житті. І про це є правдиве, на жаль, інше слово: хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недос­тойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недос­тойний Мене; і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене (Мф. 10: 37-38). Отже зверніть увагу на ці слова, бо всі ми соборно берем участь у Святій Євхаристії, за якою у віки вічні Христос роздається кожному, як подавався і тим, які осягнули царство вічності.

Отже недаремно святі отці Церкви Божественну Літургію називали іконою вічного царства. Тому що все те, що відбувається тут із нами за Літургією символізує наше майбутнє. Господь приходить до нас із вічності на цей Божественний престол, біля якого ми всі разом стоїмо: хтось ближче як священнослужитель, хтось трошки далі, але всі ми стоїмо тут і разом ми складаємо Церкву Христову земну, яка поєднується з торжествуючою небесною Церквою - Церквою всіх святих. І ось це є шлях до осягнення вічності - вічного блаженства через єдність землі і неба у Святій Церкві.

Дуже часто ми знаходимо в людях геть неправильне розуміння природи Церкви. Церква - це не якась земна інституція, Церква - це інституція вічного царства, Царем якого є Сам Господь Ісус Христос, тому що Він є і Главою Церкви, а ми - не раби, але діти Його, коли, звісно, творимо волю Божу. Тому пам’ятайте ці слова Господа, бо є й інші: хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним (Мф. 10:33). Завжди пам’ятаймо ці слова, тому що вони є так само вічними.

Богові нашому, Який втілився, постраждав і воскрес, вознісся у славі на небеса і послав Духа Утішителя, і дав нам таку велику кількість святих, на яких ми споглядаємо, на яких рівняємося, незай буде слава, честь і поклоніння на віки віків, бо з Його благості і сьогодні ми осягаємо Царство Небесне через Святу Євхаристію, яку в черговий раз звершуємо, щоби наслідувати святих Церкви небесної торжествуючої. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в неділю 1-шу після П’ятидесятниці, Всіх святих, 7 червня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал