Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю про блудного сина

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Щойно ми з вами чули Євангельську притчу про блудного сина.

Церква, яка готує нас до Великого посту, подає нам у притчах, що читаються у підготовчі неділі перед постом, покаянні образи. Минулої неділі ми з вами чули притчу про митаря і фарисея, а сьогодні вже чуємо притчу про блудного сина, в якій ще більш чітко перед нами постає приклад усвідомлення неправедності свого життя і покаяння.

Кожного разу, коли ми читаємо чи слухаємо цю притчу, коли уявляємо собі всі ці поневіряння блудного сина, які порівнюються зі смертю, у нас, звичайно, виникає співстраждання до нього. Але сказано також, що, як помер він, так і ожив. Що значить ожив? Значить повернувся до правильного душевного стану, повернувся до свого батька і розкаявся.

Але не досить тільки, дорогі брати і сестри, співстраждати блудному синові, тому що й розповідь ця називається притчою, щоби ми зробили з неї для себе певні висновки і застосували ці висновки для зміни свого особистого життя. Для того подана нам ця притча, щоби ми задумалися, чи не були самі блудними синами і доньками щодо Бога, до того Бога, у Якого ми віруємо і Якого сповідуємо, а разом із цим і до своїх земних батьків.

Святі отці і тлумачі Священного Писання чітко вказують нам на зображеного у притчі батька, як на Бога, Який приймає у Свої обійми блудного сина, людину, яка тяжко згрішила, вчинивши непослух, але прийшла до розуму і покаялася.

Цю притча можна окремо у земному сенсі віднести і до молодих людей, які стають на стежку самостійного життя, чинять певний вибір. Часто так буває, що сучасна молодь є дуже нетерплячою, не має терпіння до своїх старіючих батьків, не має поваги і стримання, хоче в одну мить швидко і легко отримати від життя все. Такі молоді люди ультимативно вимагають від батьків якоїсь “своєї частки” і просто йдуть з дому і починають жити так, наче ніякої сім’ї і ніяких батьків у них ніколи й не було, жити лише для себе. У такі моменти у сім’ї відбувається велика трагедія, важко собі навіть уявити горе і розпач батьків.

І ось я сказав, що така людина починає жити так, наче батьків у неї нема. Власне у цій площині і лежить зміст сьогоднішньо притчі.

Подивімося на цей образ блудного сина з самого початку уважно: що він вчинив такого особливого? Він мав заможного батько, мав старшого брата, всі вони спільно трудилися. І ось молодший син каже до батька: “Віддай мені те, що мені належить! Я хоч і молодший, але також трудився, хай навіть і менше, тож моя частка повинна бути присутньою і вона повинна бути моєю по факту”.

З точки зору матеріальної, законодавчої, можна так сказати, то певна логіка у словах цього молодшого сина є: дійсно відповідна частка спадку повинна належати йому. Але спадку! Тобто син цей насправді каже до батька: “Батьку! Віддай мені моє. Я собі хочу жити для себе, ти мені заваджаєш, ти мені більше не потрібний і я не хочу, щоб ти був присутній у моєму житті”.

І ось він смисл цієї притчі! Грішник, коли схиляється до гріха, також відкидає Бога, він хоче чинити, як заманеться, Бог, Заповіді Божі, Євангельська істина йому у цьому заваджають, і, як син іде з дому, так грішник виривається з люблячих батьківських обійм Бога.

І що сталося із сином? Серед усіх поневірянь він зрештою згадує про свого батька і вирішує повернутися. Так само, коли грішник знову згадує про Бога, прагне повернутися в лоно Церкви, в обійми Божі, Бог розкриває Свої обійми і приймає його покаяння.

Звісно, всі ми люди розумні і мислячі, і, я думаю, що кожний із нас здатний правильно сприйняти почуті притчі, через які повчає нас Христос.

Ось минулої неділі ми чули притчу про митаря і фарисея. Звичайно, ми сприйняли образ смирення в особі митаря, він був нам ближчий, аніж постать пихатого і гордого фарисея. Усвідомлення митарем своєї недостойності і проста молитва: “Боже, милостивий будь до мене грішного”, - все це припадає нам до душі і сприймається як правильне.

Однак на жаль, маючи таку тверезість у міркуваннях, все оцінюючи правильно, ми не завжди здатні правильно оцінити своє життя і свої вчинки, часто в житті своєму ми є фарисеями. І так само, сприймаючи повчання на прикладі розповіді про блудного сина, ми дуже часто в своєму житті залишаємося блудними синами щодо Бога. Ми є маловірними, ми є суєвірними, ми мало віримо в Бога і в Його промисел над нами. Ми легко запалюємось увагою до усіляких зайвих мирських речей, навіть до відвертої маячні, але при цьому не палаємо любов’ю до Бога.

Ми віримо почутому по телебаченню, прочитаному у газетах, віримо гороскопам, а Священне Писання часто сприймаємо на рівні із художньою літературою. Чому так? Тому що життя, правдиве життя у Бозі вимагає великих зусиль і постійної праці над собою. Бо завжди було, є і буде важче уподібнюватися до митаря, аніж “сповідувати” фарисейську гординю, важче жити із батьком, із Богом, аніж бути блудним сином і йти за своїми бажаннями, і водночас легше, як старший син, не зрозуміти до кінця свого ближнього, не виявити до нього любові і співстраждання, аніж порадіти щиро за якийсь успіх ближнього – чи то матеріальний, чи то духовний.

Дуже важливим є також такий філологічний момент, що, при скурпульозному перекладі, ми прочитаємо, що батько при поверненні сина одягає на нього не новий одяг, а попередній, той, у якому він ходив раніше, живучи із батьком і братом. Тобто Бог після щиро покаяння повністю реабілітує грішника, Бог повертає душу його у початковий чистий стан.

Однин пасторолога слушно зауважує, що немає безнадійних грішників, бо кожний може покаятися, прийти у стан святості і спастися, і так само немає безумовних святих, бо кожна людина може впасти у спокусу.

Не дивуйтеся, дорогі брати і сестри, що з року в рік ми звершуємо ті ж самі богослужіння, читаємо одні й ті ж самі Євангельські уривки і притчі, промовляємо схожі слова повчання – все це має на меті, щоби зрештою кожний зрозумів суть нашої віри, суть того спасіння душі, про яке ми просимо Бога у молитвах, суть покаяння, а також і те, що навіть за крок до вічного життя, до нашої кончини, ми можемо покаятися і в одну мить повернутися в обійми люблячого Батька, Христа Спасителя, Який для нас є Путь, Істинна і Життя. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю про блудного сина, 16 лютого 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал