Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 6-ту Великого посту, Вербну, свято Входу Господнього в Єрусалим

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Перш за все, я хотів би привітати усіх вас зі святом Входу Господнього в Єрусалим.

Щойно зі Святого Євангелія ви чули про чудо, яке звершив Господь із померлим Лазарем, який уже чотири дні знаходився у гробі. Власне, саме воскресіння праведного Лазаря передувало події входу Господнього в Єрусалим. Воскресіння померлого вже від сьогодні, з цього дня, думки наші наближує до Воскресіння Христового, воскресінням Господа з мертвих і перемоги Його над смертю і пеклом. Хоча й, звісно, попереду нас ще чекає Страсна седмиця, страсний тиждень, протягом якого ми бачитимемо як крок за кроком Христос підніматиметься на Голгофу, щоби принести себе у Жертву за увесь світ: як Його зрадить ученик, як Він встановить Таїнство Євхаристії, як до кривавого поту молитиметься в Гефсиманії, як перетерпить усі насмішки і наруги, найстрашніші муки і, зрештою, помре за нас на хресті. Усе це ми проживатимемо протягом цього тижня, однак вже сьогодні ми у міркуємо, що Господь, піднявши з мертвих Лазаря чотириденного, здатний зробити і зробить це з кожним із нас у житті «будучого віку».

Господь входить у Єрусалим, місто, яке до Христа і після Христа не знало царя. Саме тому так часто ми говоримо про Небесний град Єрусалим. Це місто лиш одного разу вітало царя, і Ним був Цар Небесний. Господь не сідає на елітного жеребця, але на осля, і сповнений смирення з миром входить в Єрусалим. Господь входить зі славою в Єрусалим, із рук людських Йому до ніг кидають пальмове віття, дорогу встеляють одягом. Як страшно нам бачити цю картину, коли знаємо, що попереду з уст, які викрикують сьогодні «Осанна!», за кілька днів лунатиме «Розіпни Його!», коли руки, що зараз встеляють дорогу віттям, за кілька днів битимуть і нівечитимуть святе лице Боголюдини, коли сьогодні й одяг свій стелять під ноги, а за кілька днів роздягненого Ісуса припнуть до хреста, а одяг Його розірвуть і розділять між собою.

Протягом свого життя, дорогі брати і сестри, ми не одного разу входимо в Єрусалим. Як часто доводиться нам проходити через різноманітні випробування, навіть, подекуди, втрати і трагедії, аж поки не отримаємо бажане, бажаний результат, не втілимо своїх планів у життя. Можу тематично навести вам літературний приклад. Дон Кіхот, герой твору письменника Мігеля Де Сервантеса Сааведра, говорить такі слова: «Ти знаєш, як у наш час небезпечно бути лицарем? Він завжди подорожує і його чекають великі небезпеки, але так само цьому лицарю буває випадає стати королем або імператором». Усе життя наше просякнуте небезпеками, диявол підстерігає наші душі на кожному кроці, але якщо все гідно подолаємо, чекає нас велика винагорода від Творця – Царство Небесне. Ісус знає, що чекає на Нього попереду, однак Він зберігає спокій, Він як завжди лагідний і смиренний. Це, дорогі брати і сестри, риси великої благородності – навіть у найскрутніший час бути величним у своєму спокої, стриманості і лагідності. Чи ж так ми зустрічаємо випробування? Це той ідеал, до якого нам слід прагнути.

Ми тримаємо сьогодні у руках прекрасні букети з лози і весняних квітів і трав. Вони гарні і милі нашим очам. Але нам потрібно задуматись, чи такі ж милі ми в очах Божих? Чи такі ж гарні і світлі наші душі, як ці букети? Для того, щоби стали вони такими і дарований нам цей час посту, час молитви і покаяння, час очищення. Христос входить в Єрусалим і всім нам відкриває двері до Небесного Єрусалиму. Однак, для того, щоби увійти туди з Христом, потрібно, перш за все, покірно взяти хрест свій і піднятись зі Спасителем на Голгофу, потрібно тілесно померти в Ісусі, щоби у Ньому ж духовно воскреснути. Цього я бажаю усім вам і нехай допоможе нам у цьому Бог. Амінь.

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі м. Львова у неділю 6-ту Великого посту, Вербну, свято Входу Господнього в Єрусалим)
Pоздрукувати матеріал