Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 4-ту Великого посту, пам’ять прп. Іоана Ліствичника

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання ще більше наближає нас до Святої Пасхи, світлого Воскресіння Христового. Про день славного торжества перемоги життя над смертю свідчить Сам Господь наш Ісус Христос, про що чуємо ми наприкінці прочитаного Євангельського уривку.

Нічого не говориться у Святому Писанні і ми не знаємо, як сприйняли слова Христа Спасителя про те, що Його «видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне», Його учні. (Мк. 9, 31) Сказано лише, що вони «не розуміли цих слів». (Мк. 9, 32) Очевидно, що ученики значно більше були збентежені чудом, яке звершив Ісус, вигнавши бісів і врятувавши цим від постійної муки біснуватого юнака. Однак не лише учням, але й нам звіщає Христос про Свої майбутні страждання, смерть і славне Воскресіння.

Ми з вами зараз проживаємо особливий період Великого Посту. Ми постимося, багато молимося, відвідуємо довготривалі великопісні богослужіння. Для чого ми це робимо? Частково зміст посту розкриває Спаситель кажучи про бісів, що «цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту». (Мк. 9, 29) Звісно перед нами не стоїть завдання видимо виганяти бісів. Наші шкідливі звички, наші пристрасті, наші погані схильності, наші лінощі і гнівливість – усе це і складає сучасний «рід бісівський».

Сьогодні Свята Церква вшановує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника. Преподобного і святого, який подав нам правила поведінки і християнську модель життя, показав шлях і засоби самовдосконалення. Він залишив для нас у спадок книгу під назвою «Ліствиця», в якій описується увесь його життєвий подвиг, увесь його досвід у протистоянні злим схильностям своїм. Книга ця дуже корисна і християнам обов’язково слід її прочитати хоча б одного разу, але мало одного лише прочитання, її ще й треба пережити в собі і відтворити у своєму житті. «Ліствицю» здебільшого рекомендують читати чорноризцям, монахам, і, власне, преподобний Іоан писав її саме для того, щоби найбільше слугувала вона співбратам за подвигом. Однак Церква, звершуючи сьогодні пам’ять і присвячуючи цю неділю великому мужу і славному подвижнику преподобному Іоану, нагадує також і всім нам про цю книгу. На жаль, кажучи по правді, я ще не зустрічав перекладу цієї книги українською мовою, але навіть існуючий російський переклад, гадаю, кожному з вас буде до снаги прочитати і зрозуміти. І читати потрібно. У Великий піст «вилазять на поверхню» всі наші пристрасті, вони повстають проти наших спроб нести подвиг істинного посту, ми себе вгамовуємо, намагаємось стримати від багатьох непотрібних діянь, але ж далеко не завжди людині вдається перемогти усі свої духовні недуги. Саме тут на допомогу нам може прийти «Ліствиця», на сторінках якої преподобний Іоан розповідає, як крок за кроком підніматись сходинками духовного сходження, перемагаючи пристрасть за пристрастю.

Святий апостол Павло, каже до нас: «Випробовуйте, що є угодне Богові», - і продовжує - «пізнавайте, що є воля Божа». (Еф. 5, 10; 5, 17) Як же можемо знати ми волю Божу? Тільки через знання того, що є угодне Богові, тобто через знання Закону і Святого Писання, а також і співвідносячи свою волю з волею Божественною, що полягає у внутрішньому нашому відчутті, у голосі нашої совісті, який підказує нам, чи є той чи інший вчинок угодний Богові. Для того щоб це розуміти потрібно не просто багато читати духовної, аскетичної літератури, не тільки гортати сторінки книг, мати їх у своїх домашніх бібліотеках, але прочитавши винести з них щось для себе і спробувати втілити це у своєму житті.

Преподобний Іоан Ліствичник пропонує нам зійти по тридцяти сходинках, набувши досвіду в одному подвигу, підніматись далі, беручи на себе наступний подвиг, і так поступово зростаючи духовно, зрештою осягнути Царство Боже. Вражають його повчання, вражають його настанови, які дає він людині, що хоче подолати той чи інший гріх. Він повчає впиватись викриттям цих гріхів, тобто радіти, коли хтось помічатиме і вказуватиме нам чи іншим людям на наші недоліки і хиби. Преподобний повчає, що без цього зовнішнього викриття не можливо себе самого викрити духовно, а відтак не можливо і подолати свій духовний недуг.

Нам слід боятись зупинитись у своєму духовному зростанні, у своєму сходженні цими сходинками, чи, що ще гірше, впасти з них і опинитись знову на самому початку шляху. З кожним нашим новим підйомом, з кожною подоланою сходинкою нам буде все повніше і повніше відкриватись волю Божа, у нас зростатиме відчуття, що усе наше єство і життя співвіднесене з волею Божественною. Це буде для нас одночасно і джерелом духовної радості і духовного підкріплення на цьому нелегкому шляху, адже ми знатимемо, що на все, що помишляємо ми у своїх серцях, є Боже благословення. А, щоби було так, то своїм розумом і своїм серцем ми повинні завжди бути з Богом.

Це завдання, завжди бути з Богом, не з легких і часто нам це не вдаватиметься. Однак, як чули ви у Євангелії, що юнак лежав, «наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер». (Мк. 9, 26) Однак, сказано, «Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той встав». (Мк. 9, 27) Тож, дорогі брати і сестри, якщо навіть ми будемо, наче мертві, якщо потопатимемо у своїх гріхах і вже не бачитимемо нізвідки порятунку, Господь і нас також візьме за руку, якщо ми схочемо цього, якщо ми бажатимемо цього, і поставить нас, і утвердить і підтримає нас на дорозі духовного ділання. Нехай же приклад великого аскетичного подвигу і мудрі спасительні повчання преподобного Іоана Ліствичника допоможуть нам на шляху Великого Посту і на шляху нашому до Царства Божого. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі м. Львова у неділю 4-ту Великого посту, пам’ять преподобного Іоана Ліствичника, 14 квітня 2013 року Божого)
Pоздрукувати матеріал