Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 31-шу після П’ятидесятниці, після Богоявлення

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! В сьогоднішньому Євангелії, неділі після богоявлення ми чули такі слова: “Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм” (Мф. 4, 16).

У цей день я не буду говорити на тему Євангельської оповіді, тому що сьогоднішні події в Україні змушує нас волати, волати до небес і благати, щоби настав спокій і перемир’я. Однак водночас, згадані мною слова зі Святого Євангелія, які ви й самі чули щойно за богослужінням, дуже влучними є для відображення тієї боротьби, що її веде наш народ, і залишається лише вірити і сподіватись ми таки побачимо це світло, що це світло яскраво засяє нам. Яке світло? Світло правди, справедливості і миру.

Сьогодні ми вкотре переконуємося, що на це є воля Божа. Тому що зло і гріх є противні Богу, а ми бачимо, що народ повстав саме проти цього. Але знаймо, що злодії і крадії завжди отримують відповідну відплату, якщо не тут, не від людей, то від Бога неодмінно.

Ми неодноразово бачили і наша душа бентежилася від тієї несправедливості, яка існувала в нашій державі, особливо в соціальному питанні, та й у духовному, властиво, також. І ось тепер народ повстав проти цієї неправди. Не дивуймося цьому. А оскільки Бог є правда й істинна, то звичайно, що Він є на боці тих, хто бореться проти цього зла.

Я на жаль не можу вам, дорогі брати і сестри, сказати, що буде завтра, післязавтра, не можу вас ні в чому запевнити, але ми віримо, очі наші бачать і серце відчуває, що народ здобуде перемогу. Чому кажу, що здобуде її? Тому що все, що відбувається в Києві, в інших містах українських, особливо в обласних центрах, є проявом праведного народного гніву, так не може бути і терпіти цього вже не можна.

Ось бійці “Беркуту”, вони могли познущатись над будь-ким із затриманих, але, гадаю, за промислом Своїм чинив Бог так, що вони роздягнули і знущатися надумали саме над козаком. Минули козацькі часи, але слава козацька і пам’ять народна не минула, є в Україні люди, які зберігають ці традиції і треба ж було, щоби ці нелюди натрапили саме на такого чоловіка.

Співаємо ж, що ми є козацького роду. Так ось цей козак, над яким знущались за барикадами, уособлює собою весь український народ. Знущаються, насміхаються, але як гордо і виважено він тримається, лагідно і водночас мужньо, але найперше – достойно.

Я вважаю, що своєю мужністю цей козак переміг своїх насмішників, і народ український переможе.

Тільки позавчора я повернувся з Києва. У столиці все просякнуто, у повітрі витає дух боротьби за правду. На засіданні Священного Синоду ми прийняли рішення посилено молитися за Україну, за спокій і мир, і ми це сьогодні, дорогі брати і сестри, будемо з вами робити. Після закінчення Літургії ми відслужимо молебень і прочитаємо молитву за Україну, яку особисто склав наш Патріарх, який цими днями святкував своє 85-ліття.

85 років. Поважний вік? Поважний, заслуговує уваги, але хочу, щоби ви знали, що Патріарх відмовився від тих нагород, якими відзначив його Президент, тому що вважає не потрібними і недоцільними усілякі відзнаки у час, коли народ стоїть на майданах і вимагає справедливості і правди і гине за ці свої природні і святі прагнення.

Тому ми сьогодні будемо молитися щоби Господь послав нам мир і спокій і також послав нам вирішення цієї скрутної ситуації. Молитва наша є сильною, повірте! Боротися треба. І хтось скаже, що треба йти туди, до людей, підтримувати їх. Це правильно. Ми це робимо. Але й молитва є дуже сильною, дієвою і важливою, особливо, коли вона є соборною, коли лунає і на майданах, і в храмах.

Молитва ця скосить наших ворогів. Тому що головний наш ворог – це є сатана, а неправда, злодійство, корупція, і ще безліч тих обставин, які слугували причинами до народного повстання в Україні, є лише проявами його дії.

У Євангелії сьогодні сказано, що Господь вийшов на проповідь з такими словами: “Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне” (Мф. 4, 17). Всі ми повинні каятися у своїх гріхах, але взиваймо і до тих, хто сьогодні застосовує зброю, хто дає такі накази, хто не чує голосу народу і голосу Бога: “Покайтеся, бо все одно настане час відповіді! Не знаємо, чи відповідь ця дана буде перед земним судом, але перед Божим точно настане!”

У мене одні тільки асоціації із вчинками наших так званих правоохоронцямів. Я не хочу сказати, що там якісь інші люди. Ні, вони є українцями, але те, якщо поставити поруч світлину з часів війни, коли німці роздягали полонених, знущались і влаштовували на них полювання, і світлину із зображенням дій бійців у столиці, то важко знайти, як кажуть, десять відмінностей.

Чому так є? А тому, що система виховання таких правоохоронців дуже схожа і походить звідти, з минулого, з часів тоталітарних та інших режимів, з тої “радянщини”. Тому Україна стоїть на майданах не тільки за те, щоб запанувала правда, але й щоби ще раз струсити себе від тої “радянщини”, і правильно, що скидають пам’ятники, які уособлюють собою той час, щоби нікому не кортіло більше туди зазирати.

Отже, дорогі брати і сестри, будемо молитися і надіятися тільки на Бога і на Божу Матір, і правда запанує, і світло велике засяє для нашого народу. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 31-шу після П’ятидесятниці, після Богоявлення, 26 січня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал