Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну, свято Благовіщення Пресвятої Богородиці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Перш за все, вітаю усіх вас із Благовіщеням Пресвятої Богородиці і Хрестопоклонною неділею! Нічого дивного немає в тому, що це велике Богородичне свято цього року припало на Хрестопоклонну неділю. У цьому немає ані чогось дивного, ані прикметного. Для того ж, щоби ми уважно, усім єством своїм - душею і розумом, провели це свято, Свята Церква поєднала в піснеспівах поклоніння Чесному Древу Господньому і прославлення Пресвятої Богородиці. І поєднала аж настільки, що ми відчуваємо спільне торжество Хреста Господнього і Божої Матері у своїх серцях і душах.

Церква усіх нас настільки любить, що ніколи не перестає опікуватися нами. Ми дійшли з вами до середини Великого посту і логічною є певна втома, яку так чи інакше ми відчуваємо. Адже ми споживаємо менше їжі, часто відвідуємо храм, перебуваємо на довготривалих богослужіннях, займаємось самодисципліною, що, зрештою, дається в знаки. І ось для підкріплення наших сил, тілесних і духовних, Церква, як дбайлива Мати, виносить на середину храму Чесне і Животворче Древо Христа Господнього. Робиться це для того, щоби підкріпити і з новою силою запалити у душах наших покаянний настрій.

Сьогодні з особливим трепетом ми стоїмо перед цим Животворчим Древом, поклоняємось йому, згадуючи Страсті Христові. Разом з тим у наші серця нині вселяється особлива радість від свята Благовіщеня Божої Матері, початку нашого спасіння. Уважно слухаючи Євангельське читання, звертаємо увагу, в якому глибокому смиренні перебуває Діва Марія. Ми бачимо це з Її відповіді Архангелу Гавриїлу: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм». (Лк. 1, 38) Одночасно Богородиця стоїть під Хрестом і чує такі останні слова Свого Сина про святого апостола Іоана, звернені до Неї: «Жоно! Це – син твій». (Ін. 19, 26) Ісус Христос і Діва Марія, наче перестають бути Сином і Матір’ю один для одного, але Христос помирає за всіх, спасаючи усіх і пригортаючи розпростертими на хресті руками увесь світ, а Богородиця вже не Матір лише Ісуса, але усього роду християнського.

Дуже важливо чути ці слова, брати і сестри, не плоттю, а духом. Усі ми всиновлені Господом Богородиці, а разом із тим усі ми діти Божі, усі ми християни, а отже усі ми також і брати і сестри. Це надто важливо в наші дні, коли процвітає егоїзм і меркантилізм, а найбільше індивідуалізм. Чи часто згадуємо ми у змаганнях, суперечках, сварках тощо, що перед нами стоїть наш брат чи наша сестра? А нам належить про це завжди пам’ятати, якщо хочемо називати себе християнами справедливо.

Важливо, дуже важливо бути істинним християнином. Багато для цього потрібно виконати і дотримати умов, щоби заслужено носили ми це високе ім’я. Одна з таких умов, це завжди у житті своєму бути смиренним хрестоносцем. Усі ми знаємо слова Христові про зречення самого себе, взяття Хреста і слідування за Христом. Дуже часто буває так, що людина не розуміє цих слів до кінця, або неправильно проектує їх на своє особисте життя, виводячи хибні судження. Нести хрест, означає приймати усе, що трапляється з нами кожного дня: радості і нещастя, перемоги і поразки, подарунки і втрати; приймати усе це, дякуючи Богові за кожен день, не пишаючись своїми успіхами і не нарікаючи у випадках скрутних становищ, життєвих проблем і негараздів тощо. Тут є тонка межа: є обставини, дійсно послані нам за промислом Божим, а є проблеми надумані, створені нами самими, через своє таки «неправильне» життя, які, до того ж, часто живуть лише в нашій голові. Так ось приймання останнього не є хрестоношенням, бо ми не від Бога випробування приймаємо, але фактично самі себе мучимо і випробовуємо. Тож розважаймо, дорогі брати і сестри, і розрізняймо ці дві принципово різні речі.

Важливо також пронести свій хрест до кінця, через усе життя. Бо, коли одного разу відречемось від нього, можемо перекреслити увесь пройдений шлях до цього моменту. Також не має жодного змісту намагатись порівняти наш хрест із хрестом ближнього, так би мовити, подивитись, кому важче живеться. Адже нам не відомі і не можуть бути відомими усі обставини, зовнішні і внутрішні, життя нашого брата чи нашої сестри у Христі. Слід твердо вірити, що Бог кожному дає відповідно до його можливостей і ніколи не покладе Господь на людину більше, аніж їй до снаги пронести. Ці мої слова яскраво відображені у притчі, герой якої ніс свого хреста разом з іншими людьми, аж раптом вирішив він, що цей хрест для нього є надто важким і відсік від нього частину. Так він робив ще кілька разів, і ось усі люди підійшли до прірви. Усім легко було дістатись до другого краю прірви – вони просто поклали свої хрести поперек провалля і по них перейшли його, але чоловік, який раз за разом відсікав частину свого хреста, не зміг зробити так само, його хрест був надто коротким. Це вчить нас жавжди вірити у промислительну дію Божу і в Його дбайливу любов до усіх нас.

Тому сьогодні, прославляючи Божу Матір, яка показала для нас приклад найбільшого смирення і терпіння, оспівуймо і Чесне Древо Господнє, на якому була принесена найбільша з Жертв і через яке усіх нас викуплено з рабства гріха і смерті, урочистими словами піснеспіву: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо!» Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну, свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7 квітня 2013 року Божого)
Pоздрукувати матеріал