Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня неділя, як і весь наступний тиждень, називається Христопоклонною, до п’ятниці насередині храму буде лежати чесний Хрест, який був винесений із вівтаря вчора за вечірнім богослужінням.

Перед нами дуже швидко промайнуть наступній “названі” неділі і тижні Великого Посту: Хрестопоклонна, Поклонна, Вербна і Страсний тиждень. І ми неодмінно прийдемо до самого очікуваного нами свята Пасхи, Великодня, Воскресіння Христового.

Цього року Пасху будуть відзначати одночасно і православні, і католики, тобто весь світ християнський буде разом святкувати Воскресіння Христове.

Всі ми сьогодні творили поклони і співали: “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славим”. Отже, як бачите, поклонившись Хресту, ми славимо Воскресіння, тому що неодмінно за Голгофою і Хрестом приходить Воскресіння із мертвих Того, Хто добровільно вознісся на цей Хрест, помер за нас, переміг смерть і Воскрес із мертвих – Христа Бога.

Щоразу, коли священнослужителі, чи навіть вірні, звертаються одні до одних “Брат!” чи “Сестра!”, ми вдаємося до якоїсь наче сентиментальної абстракції, тому що до кінця не можемо зрозуміти, чому чужі люди, які не є родичами, називають один одного братом і сестрою. Ми не відчуваємо цьгго братерства, ми нещирі у цих словах. Якби ж ми були духовними людьми, глибоко духовними, ми б зрозуміли це, зрозуміли б, що всі ми є брати і сестри, і сприймали це без сумнівів і промовляли б це звертання щиро.

Але сьогодні, у день торжественного прославляння чесного Хреста, є нагода всіх нас, один одного, назвати хрестоносцями, бо Христос каже: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде” (Мк. 8, 34).

Невіруючі люди можуть говорити, що їм ніякого хреста в житті не потрібно. Але, знайте, що це безумна людина, тому що, все одно, кожна людина по життю несе свій хрест, хотіла вона цього чи не хотіла, але хрест вона несе. Інше питання, чи слідує вона за Христом, така людина.

Чому це важливо? Бо, як ви чули, придбати і спасти душу можна тільки з Христом Богом, слідуючи за Ним, інакше її можна загубити.

Коли ми говоримо про свій хрест і про те, що ми повинні і готові взяти цей хрест, багатьох людей це страшить. У якому розумінні? У тому, що нам лячно брати на себе хрест, тому що ми усвідомлюємо, що хрест – це страждання, це скорботи, це поневіряння, це терпіння, це випробовування.

Однак, нам слід споглядати на Самого Бога, на Христа, на Його чесні страждання. Чи можимо ми помислити, що хоча б на один відсоток ми здатні пронести схожого хреста? Ні! Хрест Христовий незміримо важчий, бо пронесений він був за весь світ. Тому й Господь каже нам: “Візьміть хрест свій, не бійтеся, ви в силі знести його тягар і ви придбаєте таким чином душу свою і вічне життя”.

Тому ми під цим Хрестом Господнім, який знаходиться насередині храму, несучи свій хрест, зокрема і подвигу посту, спочиваємо, немов у спекотну погоду в затінку ряснолистого дерева. Повірте, під Хрестом Господнім нам було б дуже затишно, ми знайшли б там не тільки прохолоду і затінок, спасаючись від спеки гріхів, ми знайшли б там справжній затишок для наших душ.

Нам воістину залишається промовити лише одне: Господи, якщо Ти такий хрест виніс і був розп’ятий за всіх нас, то що там наш хрест, що там наш хрест у порівнянні з Твоїм хрестом, що там наш хрест у порівнянні з тими благами, які ми придбаємо у вічному житті. Ми повинні бути готовими нести цей хрест і нам нічого думати навіть про придбання цього світу, хоча б якоїсь частки його, бо це шлях до того, щоб занапастити душу свою.

Але ж, хіба ми не бачимо таких людей, які в безумстві своєму, називаючи навіть себе християнами, хочуть придбати весь світ?! Вони є, в прямому розумінні цього слова, душевнохворими людьми. Не духовно, а саме душевно хворими людьми! Це є безумці, бо ж їм відкрито кажуть: “Ви ж безумці! Ви взяли в полон розуми багатьох людей, зробили з них зомбі”. Але вони не сприймають цих слів.

Знаєте, подібні речі можна назвати терміном “етнопараноя”. Це коли хворіють цілі суспільства і народи. Психіатри змушені давати цьому оцінку і утворили такий термін – “етнопараноя”.

Так було з німецьким народом, так було і з радянським народом (бо ж знаємо ми про всі ті марші за Сталіна, про всі ті колективні зібрання, про те, як втрачалась особистість і на зміну їй приходив народ, цілком позбавлений здорового розуму, здорової оцінки ситуації і того, що відбувається довкола), і так є сьогодні, не скажу, що з усім, але з частиною російського народу, який ми називали братнім, називали, але це була вигидка і зараз назвати так вже не можемо.

Хіба можуть не лякати нас дані соціологічних опитувань серед росіян, які повідомляють про те, що шістдесят два відсотки, я наголошую, шістдесят два відсотки російського народу кажуть, що готові стріляти в українців? Це, звичайно, соціологія, ми не можемо довіряти цілком цим опитуванням, вони мають свою похибку, але однозначно видно, що більшість їх підтримує військові дії і це у двадцять першому столітті!

Це насторожує і лякає. Але найголовніше, що це йде цілком у розріз із Христовою наукою, з Євангелієм. Там лунають ідеї мало не всесвітнього панування, а ми сьогодні чули Христа: “Яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?” (Мк. 8, 36). І, повірте, так і буде, бо це є слова Христа Бога, які відкарбувалися чесною кров’ю Його на хресті.

Ми, дорогі брати і сестри, неповинні нічого боятися, бо якщо ми несемо свій хрест, ідемо за Христом, то хто проти нас?! І тому в цей день, коли ми поклоняємося Чесному і Животворчому Хресту, ми віримо у те, що з ім’ям Божим і знаменням Чесного Хреста ми переможемо і правда запанує. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну, 23 березня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал