Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Для того, щоби підтримати нас із вами у подвизі посту Свята Церква виносить на середину храму Святий Хрест – знамення, на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос і яким було переможене пекло. Таким чином Церква хоче привести нас до глибокого розуміння Хреста, розуміння Жертви Господньої і величини любові Божої, виявленої до кожного у ділі нашого спасіння.

Уявімо собі пустелю і себе у ній. Надзвичайно неприємна ця місцина, якщо там знаходитися постійно; не так, щоби просто приїхати, подивитися на пустелю і поїхати собі, як це дуже часто буває з паломниками, які з Єрусалиму переїжджають до Єрихону чи Мертвого моря: вони зупиняються в пустелі бедуїнів, оглядаючи її красу. Але уявімо собі, що ми поставлені посеред цієї пустелі і не просто на якусь мить, а можливо навіть на все життя. Ось ви йдете по ній - вдень вона надзвичайно спекотна, а вночі надзвичайно холодна. Серед спеки, задухи і спраги за щастя буде всяке дерево, що подарує затінок, усякий оазис із джерелом води. Так само і в нашому житті - житті християнина в сучасному світі, який дуже схожий на пустелю, з його різними випробовуваннями, цим оазисом для нас має стати Голгофа – Хрест Христовий, через який ми звільнилися від осудження, страждань і смерті. Під Хрестом ми подібно, як у затінку під широколистим деревом, можемо знайти спокій для наших душ.

Що сьогодні каже нам Христос? Хто хоче йти за Мною (Мк. 8:34). Отже Господь залишає вибір за нами: можемо йти за Богом, а можемо обрати й іншу дорогу. Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде (Мк. 8:34). Але Христос не приховує: шлях християнина - це хресний шлях, - пояснює Господь.

І що це означає - зректися себе? Це забути, що ти є на цьому світі? Не пам’ятати, може, імені свого? Може, вибачте за банальність, викинути паспорт і сказати, що віднині тебе такого не існує? Абсолютно ні! Зректися себе - це не означає вдавати щось, а означає відкинути, цілковито зректися свої пристрастей і гріховних схильностей і звичок, яким б солодкими вони не були; це означає зректися свого его, свого великого “я” і поставити замість себе на перші місця Бога і ближніх. Адже, по-перше, не можна йти за Христом, нести свій хрест, маючи ще й багаж своїх гріхів, бо яке спiлкування праведности з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? Яка згода мiж Христом i Велiа­ром? (2Кор. 6: 14-15) А, по-друге, як можемо ми пройти хресним шляхом, не вміючи служити і в покорі серця терпіти? Це неодмінно приведе до того, що ви скинете зі себе хрест випробувань. Бо тільки, хто витерпить до кінця, той спасенний буде (Мф. 10:22).

Ось, коли людина хворіє тілом, вона здатна на будь-який вчинок: іде на хірургічну операцію, приймає найгіркіші ліки, найболючіше лікування - і все це здається їй солодким у той час, коли важка хвороба поставляє перед очима цієї людини смерть. На все здатна людина, лишень би вилікувати своє тіло. А що ми скажемо про свою душу? Як безумно ми хочемо статками і статусами спасти душу свою і не думаємо, що цим самим занапащаємо і губимо її (пор. Мк. 8: 35-36). А, якщо ж хочемо воістину спасти душу свою з Христом, то знаймо, що для цього потрібно випити гіркі ліки страждання і терпіння. І символом цієї нашої життєвої гіркоти є та жовч і оцет, які скоштував Христос на Хресті. Уявіть собі лишень цей смак! Так і нам належить терпіти заради Христа і, як сказано, Євангелія (пор. Мк. 8:35).

Сьогодні особливий день, коли ми звершуємо це поклоніння Хресту. І я хочу застерегти вас від дуже страшних за своєю сутністю думок. Бо дуже часто наше життя християнське, “духовне" життя, виглядає так, що ми робимо послугу для Бога. Підемо сьогодні у храм? Я не проти. Приступимо до Сповіді? Я не проти. Причастимося Святих Христових Тайн? Та не проти я, скоро ж Пасха! Вдумайтеся! Ви для кого робите таку послугу? Для Бога?! Знайте, він цієї послуги, як і будь-яких інших, від вас не потребує! І Сам каже про це: хто хоче йти за Мною. Ми стоїмо перед вибором, але вибір наш повинен бути свідомим і твердим, а не просто якесь “не проти”.

У Старому Завіті Мойсей, за словом Божим, воздвиг мідного змія в пустелі для порятунку богомвибраного народу, враженого зміями: ізраїльтяни дивлячись на нього, миттєво зцілялися від зміїних ран. Це був праобраз того, як був піднесений на Хресті Господь наш Ісус Христос і ранами Його ми зцілилися (Іс. 53:5). І сьогодні в пустелі нашого життя Хрест слугує для нас дороговказом і спасає нас від багатьох небезпек.

Хрестоношення має, як я вже казав, глибокий моральний сенс. Мало цих модних сьогодні театральних носінь хрестів вулицями, мало носити хресне знамення на грудях. Хрестоношення повинно здійснюватися найперше в наших серцях.

І до нині здійснюються слова апостола: слово хрес­не для загиб­лих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа (1Кор. 1:18). Багато є таких людей сьогодні, які не хочуть знати і чути про Христа, не хочуть ніде бачити хресного знамення: ні в школі, ні на роботі, ні на своїх грудях, а для інших - це велика знахідка, дороговках, що спрямовує нас до вічного блаженного життя.

Отже, взираючи на Чесне і Животворче Древо, пам’ятаймо, дорогі брати і сестри, якою великою ціною ми викуплені від гріха і смерті! Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну, 15 березня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал