Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 3-тю після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання для нас є начебто настільки зрозумілим, що, здається, непотрібно виголошувати ніякої проповіді, ніякого пояснювального до нього слова.

Це Євангеліє воістину є Євангелієм свободи, тому що Ісус Христос говорить нам, що не можна узалежнювати себе матеріальними благами і побутовими потребами, і пояснює, якими повинні бути ми для того, щоби визволитися від обставин, що оточують нас у житті.

Всі ми чудово розуміємо, що залежимо від цих обставин і їх, таких обставин, є дуже багато. Ми маємо відповідальність перед рідними, перед сім’ями і родинами, перед суспільством і державою зрештою. Здавалося б так просто виконати все те, що каже Господь наш Ісус Христос, повчаючи нас через ці Євангельські розповіді, але водночас бачимо, що це не так: для цього потрібно докласти чимало зусиль. Дуже важко насправді людині, і осоливо сучасній, бути людиною свободи. Адже вільною є не та людина, яка зовнішньо звільнилася від певних виключно суспільних обставин, але яка духовно, внутрішньо, вільна від усього земного, приймаючи та прощаючись з усім зі спокійною душею. Зовнішня свобода, окрім частої своєї гріховності, навіть якщо й добра вона – нетривка, не має підґрунтя, і тому часто буває, що людина звільняється від одних речей, але потрапляє в іншу залежність.

Ми можемо сьогодні сказати, що ми є люди вільні. Українці є вільними і зараз, борючися за своє право на свободу, лише доводять це. Отже, ми вільні як народ і вільним є кожний із нас, оскільки давно вже нема панщини чи якогось рабства. Це правда, але по-справжньому людина є вільною тоді, коли вона є звільнена від гріха. І ось якщо кожний із нас буде так робити, як навчає Христос, то тоді ми дійсно будемо вільними людьми.

Починається сьогоднішня Євангельська розповідь з такого органу нашого тіла як око. Ідучи вулицею, чи багато ви зустрічаєте вільних очей? А вільні очі – це радісні очі, це очі любові, це спокійні очі. Не часто ми зустрічаємо людей з такими очима. Про що говорю я? Зараз поясню. Очі виявляють внутрішню суть людини, внутрішній її стан з одного боку, і беруть участь у формуванні цього стану з іншого. Очі видають наш сум чи радість і водночас через побачене дають нам змогу відчути власне ці сум і радість. І тому Христос каже, що світильником тіла є око (Мф. 6:22).

Наше око дивиться на все, що є довкола, є основним джерелом інформації про світ довкола нас, і добро помічає, і зло помічає, і веде нас або до добра, або до зла. І благо людині, коли око її дійсно є світильником, але якщо воно нечисте, темне, то, каже Христос, і все тіло темним буде (Мф. 6:23).

Також Христос закликає нас не намагатися служити двом господарям. І цей момент для нас також є цілком зрозумілим, адже це очевидно, що не можна водночас працювати на двох роботах, обіймати дві посади і однаково якісно виконувати свої обов’язки. Особливо це було б неможливо, коли з одного боку був би кращий господар, кращий керівник, який би давав більшу платню, більше приділяв би уваги до підлеглих, а з іншого – придирливий і скупий. Хіба однаково ми ставилися би до цих робіт? Аж ніяк!

Так само і в духовному житті: ми мусимо обрати, кому служимо – Богові чи цьогосвітнім ідолам, якими є слава, визнання, багатство тощо. Саме це і має на увазі Христос, коли говорить, що не можете служити Богові й мамоні (Мф. 6:24). Тобто не можете одночасно називати себе християнами і цілком залежати від усього того матеріального, що оточує нас у житті. Добре, якщо ми беремо від цього матеріального тільки те і в такій кількості, скільки потрібно нам для прожиття.

Недаремно святі отці-пустинножителі, говорили навіть щодо їжі: споживаю стільки, щоби підтримати життя. А ми не тільки не знаємо в цьому міри і не маємо духовної культури споживання їжі, але й в усьому іншому часто міри не знаємо. Здавалося б, хіба не вистачить нам однієї одежини, другої, третьої? Але в нас одягу по дві-три шафи і все одно, відкриваючи їх, кажемо, що нема нам, що вдягнути.

Ці і подібні до них дрібні життєві обставини нас заводять на зовсім іншу стежку: замість того, щоби йти до храму, поспішаємо у неділю на ринки, бо треба купити те, те і те. Тому Христос бачачи і знаючи такі наші слабинки, знаючи які важливі для нас всі ці аспекти земного життя, промишляє над людством і повчає: не можете, не можете так чинити, не можете одночасно служити і Богові, і мамоні.

Водночас Господь додає до цього повчання дуже прості істини, які для кожного є зрозумілими, ставлячи у приклад турботу Творця про увесь живий світ. Хіба ж ви ніколи, споглядаючи на зовнішній цей світ, не задумувались над тим, що Господь промишляє над нами, над тваринами й іншими істотами, над рослинами? Я можу від себе навести такий наприклад. Щодня я проїжджаю повз кілька гнізд лелеки, зауважую як ті лелеченята зростають. Міркую про це так: очевидно, що цьогорічне літо не є для них дуже сприятливим, не так тепло, дощі, ночами холодно, а вони ж ростуть з дня у день. Як ви думаєте, хто тими дорослими лелеками так керує, що вони потомство своє так леліють – удень закривають від сонця, вночі ховають під крилами від холоду, носять їм їжу? А хіба ви не бачили домашніх звірів, домашніх птахів, худоби, хіба не знаєте як витончено сформовані у них інстинкти для догляду за потомством і захисту його! Ці прості й аж надто життєві приклади яскарво засвідчують відвічне піклування Творця про Своє творіння.

Господь наводить у Євангелії приклади Свого піклування про увесь створений Ним світ і водночас засвідчує, що ми, люди, стоїмо над усім іншим творінням. Але це зовсім не означає, що людина все може у цьому житті, що вона всемогутня. І Христос про також говорить. Бо не можемо ми собі ні волосся додати на голові, якщо полисіємо, хіба що щось собі вживлятимемо, ні росту додати не можемо, бо якщо не росте людина, то не росте. Ми стоїмо над іншим творінням тільки тому, що поставлені на цьому місці Самим Богом, і тому над природою і її законами влади не маємо.

Ми, українці, хотіли би, щоби мир був у нашій державі, і молимось про це. А з іншого боку чуємо новини і десь всередині протестуємо проти цього перемир’я, бо хочемо, щоби цих ворогів ниших винищили. І в чому ж тут правда? А правда в тому, що не все ми можемо: по-перше зрозуміти, а по-друге втілити у життя. І тому потрібно твердо надіятися на Бога, молитися і погляд свій звертати до вічного життя, шукаючи Царства Небесного і правди його. А тоді, за словом Христовим, все інше додасться нам (пор. Мф. 6:33). Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 3-тю після П’ятидесятниці, 29 червня 2014 року)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал