Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 24-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Мені здається, що все те, що сьогодні коїться в нас в Україні є наслідком відсутності любові. Адже, що таке любов? Чи розуміємо ми це? Та любов, яка проповідується Самим Христом Богом, є вічною жертовною досконалою любов’ю, зовсім не такою, як ми це сприймаємо, не такою приземленою.

Любити людина повинна розумом, чуттям і волею. Ось розумом і волею у своїй більшості люди люблять, мають таку любов. Будучи створеними Богом, всі люди покликані любити, і ми, розуміючи це, як стан природній, любимо, але – розумом любимо і волею. А ось чуттям, серцем, любити дуже важко! Дуже важко до глибини просяктися цим почуттям і його саме зрозуміти до глибини сутності. Це потрібно виховувати в собі; у любові треба подвизатися, а це – не так просто.

Ось коли ми один одного вітаємо, то згадуємо про цю християнську чесноту – любов, бажаємо любові. Але, чи можемо ми чекати на любов, коли самі не плакаємо її у своїх серцях? Любити щирим і чистим серцем означає розуміти покликанння людини у цьому земному житті.

Коли міркувати про Пресвяту Трійцю, вчення про Яку є найбільшим християнським догматом, то першим спадає на думку твердження: Бог є Любов. Іпостасі Пресвятої Трійці – Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, – перебувають в абсолютній любові між Собою, але ця любов є дієвою любов’ю, яка виливається від Бога на все творіння і найперше – на людину, створену за образом і подобою Божою. Найбільше ця любов проявилась у спасительній хресній Жертві Сина Божого.

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов багато у своїх посланнях говорить про любов. Зокрема ми зустрічаємо такі слова: хто любить брата свого, той перебуває у світлі, i немає в ньому спокуси. А хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві, i в темряві ходить, i не знає, куди йде, бо темрява засліпила очі йому (1 Ін. 1: 10, 11). Водночас той самий апостол далі говорить: все, що в світі: похіть плотська, похіть очима i гордість житейська, не від Отця, а від світу цього (1 Ін. 1:16). Саме гордість і бажання володіти, а не жертвувати, не дають нам любити по-справжньому, любити серцем, тією любов’ю, якої нас навчає Спаситель.

Якби вміли ми любити, то, переконаний, у нас не відбувалося би всіх тих жахливих подій, які ми переживаємо сьогодні. Десь втратили ми з вами, та й не тільки ми, а все людство, справжній зв’язок із Богом, який, перш за все, полягає у виконанні заповіді любові.

Церква постійно проповідує любов: любов до Бога і любов до ближнього. Треба любити всіх, як самі себе любимо, а це дуже важко. Але знаймо, що коли у Таїнстві Хрещення зодягаємося ми у Христа, стаємо членами Церкви, то беремо на себе обов’язок любити: любити Бога більше, ніж свої гріховні бажання і прагнення, і ближнього – більше, ніж навіть себе. Кожний наш гріх і кожне зло чи байдужість, виявлені до ближнього, є нашим відступленням від цієї заповіді любові. Тут на допомогу нам приходить Таїнство Покаяння, після якого ми отримуємо можливість знову з’єднатися з Христом у Таїнстві Причастя. Входячи у нас Своїми Тілом і Кров’ю, Спаситель сподвигає нас умиротворитися і віднайти у собі втрачену любов.

У Святій Церкві існують два інших прекрасних Таїнства, в яких видимо засвідчується наша любов – Шлюб і Священство. Тільки у сім’ї може сповна проявитися любов один до одного жінки і чоловіка, а в Таїнстві Священства священнослужитель отримує можливість виявити пастирську любов і турботу.

У ці дні ми по-особливому згадуємо про страшні сторінки нашої історії: Голодомори 1921-23, 1932-33, 1946-47 років. На жаль історія нашої України сповнена багатьма терпіннями, але радує серце те, що навіть у часи найбільших лихоліть наш народ завжди проявляв жертовність, жертовну любов до своєї держави, до своїх побратимів. Так було часи Голодоморів (звісно, по-всякому було), коли у сім’ях віддавали один одному останні кріхти, так є сьогодні коли всім народом ми підтримуємо, хто чим може, наше військо. Люди, що володіють такою любов’ю, є благословенні Богом.

Тому, дорогі брати і сестри, треба любити і любити по-справжньому. Так, як вчить нас небо, до якого ми прагнемо і до якого всі ми покликанні. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 24-ту після П’ятидесятниці, 23 листопада 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал