Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 18-ту після П’ятидесятниці, день пам’яті святих Отців VII Вселенського собору

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Я щиро вітаю вас із 25-річчям відродження церковно-парафіяльного життя у вашому селі Мшана і радію, що сьогодні, цього осіннього дня, у цю неділю 18-ту після П’ятидесятниці, ми разом святкуємо цей перший ювілей для вашої парафії.

Звичайно що церковне життя у вашому селі і раніше існувало. Але, з відомих для кожного із нас причин, воно припинялось на різні проміжки часу у багатьох селах, селищах, містах і навіть у великих обласних центрах. Лише вже згадувана сьогодні подія 1000-ліття Хрещення Руси дала можливість вперше у значній мірі відродити церковно-парафіяльне життя у багатьох кутках України і, зокрема, у вашому селі Мшана.

Цього року ми святкуємо 1025-річчя Хрещення Руси-України. За цих двадцять п’ять років багато що змінилося у державі і в Церкві. Ми були і є свідками подій, про які, можливо, двадцять п’ять років тому ніхто й не думав, і не мріяв, і на серце нікому не спадало.

Розпалась як глиняний ідол наддержава, яка, здавалося, тримала у страху не тільки ті народи, і наш зокрема, над якими панувала, але й увесь світ. Україна здобула незалежність. Все це призвело до суттєвих змін у церковно-релігійному житті народу на всій території України, і особливо це проявилось у нас на Галичині. По-різному можна трактувати ці зміни, але істина є одна: ми сьогодні вільно сповідуємо Христа, і це є беззаперечно велике благо і милість Бога до нас.

Усе це – і скрута, і щастя, – промайнуло перед нами, як одна мить. Те, що відбувались масові сутички на релігійному ґрунті, це незаперечний історичний факт. Але і храми будувалися внаслідок цього ж таки.

І вартує зараз добре подумати, нехай кожний із вас, уже свідомих православних християн, задумається зараз, чи над цим не було у певній мірі промислу Божого?! Адже конфлікти призводили до підвищення релігійної свідомості серед населення, змушували народ релігійно і конфесійно самоідентифікуватись.

Саме ці процеси були рушійною силою будівництва нових храмів. Ми прикрашали ці храми, ставали свідками їхнього освячення, дбали про їх оздоблення, розписи. Всі ці роки ми будували церкви і будували Церкву.

У вашій парафії була явлена особлиа милість Божої Матері через чудо мироточення Її ікони, яке я сам засвідчував, відвідуючи ваш храм дещо раніше цього ж року. І ось сьогоднішній день також увінчаний особливою присутністю Богородиці і милості Її через перебування у храмі списку чудотворної ікони Діви Марії “Всецариця”, принесеного до нас з далекого Афону – справжньої монашої Республіки, де є дуже багато святинь і ченці, творячи списки святих ікон, діляться з усім світом цими святинями.

Отже подякуймо, дорогі брати і сестри, Божій Матері за те, що Вона ніколи не згортала Свого чесного омофору, не відвертала Своєї милості від нас і явила особливу милість для кожного із нас.

Явила і буде являти, якщо тільки ми будемо подібними до того доброго ґрунту, падаючи на який зерно Слова Божого буде давати плоди у стократ.

Господь у сьогоднішній притчі ставить перед нами образи сіяча, зерна і ґрунту. Одне зерно падає при дорозі, інше на кам’янистий ґрунт, інше у терня, а інше у добру землю. Всі ці образи існують у духовному житті людей. І навіть у житті однієї людини вони можуть чергуватись у залежності від її духовного стану у кожний окремо взятий момент життя.

Ґрунтом є наші серця, наша душа, яка створена Богом приготовленою слухати, сприймати і творити за Словом Його. Але стан нашої душі змінений пристрастями і гріхом, які часто роблять її ні на що непридатною.

Великий українець святитель Димитрій, митрополит Ростовського, ще у далекі Петровські часи, у далекій від нас і такій трагічній для себе та інших українців Росії промовляв до Ростовської пастви: “Усе збідніло сьогодні: немає ані добрих проповідників, ані добрих сердець, до яких би падало зерно доброго сіяча”.

Украй мало і сьогодні сердець, звідки зерно Слова Божого проростає у Царство Небесне. Наш час, хоч і відкритий, дорогі брати і сестри, для цієї проповіді, але зустрічаємо ми у своєму житті і недбалих священиків, і, ще більше, серця наші до кінця не відриті, щоби сприймати Слово Боже.

Ми, які так часто присутні у храмі і є людьми воцерковленими, звісно мабуть не схожі на придорожню землю чи на кам’янистий ґрунт. Ні! Ми любимо Христа, ми йдемо до Христа. Але наша проблема є іншого характеру – це терня. Терня цього світу глушить у серцях наших голос Христовий і ми вже йдемо за зовсім іншими голосами.

Світ, у якому ми із вами живемо, зовсім не схожий на приготовлене поле, на добре рілля, на якому можна би було засіяти добрі зерна і де б вони дали якийсь плід. Сіяч не полишає своєї праці, Він виходить сіяти. Бо Сіяч – це є добрий пастир, це є Господь Бог. Він так чекає нас усіх, щоби кожного прийняти у Свої обійми, але не завжди ми йдемо до цих обійм.

Хочеться, дорогі брати і сестри, щоби цей храм завжди наповнявся вами так само, як і цього дня. І не лише, щоби ви наповнювали церкву, приходили до неї, але й щоби ваші душі тут перемінювалися і ставали добрим ґрунтом.

Адже я засвідчую вам, що ви маєте доброго сіяча, який здатний засіяти у кожному серці зерна спасительного Слова Божого.

Але окрім зерна і ґрунту потрібна ще одна обставина – повинна діяти у нас благодать Божа, щоби ми розуміли і сприймали ці спасительні слова. Адже каже Христос сьогодні у Євангелії: “Вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли” (Лк. 8, 10). І тому потрібно молити Господа, щоби Він дарував нам Свою благодать, щоби ми були причислені до тих, яким дано розуміти.

Я соь дивлюся на ваш храм і дуже впадає в око те, як зі стін його на усіх нас дивляться десятки святих, до яких кожний із нас звертається щодня у своїх молитвах. На стінах також зображені і наші земляки, які у духовному сенсі прославили свою Батьківщину, свій народ і свою Церкву.

Бо ж про що нам іще говорити у рік 1025-річчя Хрещення Київської Руси-України, як не про той сонм святих українців, які утверджували українське Православ’я та Українську Православну Церкву.

Сьогодні ми також змагаємося за те, щоби у нас була єдина Церква, за те, щоби ми не були внутрішньо поділені, щоби у всіх храмах від Донбасу до Галичини звучала українська мова і в них правильно славили Бога. Зрозумійте, тільки існування єдиної Церкви здатне надійно зцементувати єдність нашої нації і нашого народу.

Для реалізації цієї мети усім нам потрібно спільно працювати. Як же можуть працювати для цього прості миряни? Вірою і молитвою своєю. Бо ж яка користь буде, коли Церква єдина буде, а віри серед народу не буде? Потрібно мати тверду віру за прикладом преподобного Антонія Києво-Печерського, який постійно просив Бога, щоби Він поставив на камені віри його ноги.

Повертаючись знову до особливої присутності у вашому храмі Матері Божої, Її Покрова і заступництва, я закликаю усіх вас, дорогі брати і сестри, молити неустанно Пресвяту Богородицю про те, щоби дарувала нам віру і явила нас перед Христом, Сином Своїм, як ґрунт добрий і готовий даватий добрий плід.

Не забуваймо, що Пресвята Діва і на нашій землі знайшла Собі уділ, знайшла Собі дом на наших землях. Адже краї наші багаті монастирями, святими лаврами, великою кількістю чудовторних ікон Пресвятої Богородиці. і все це є через те, що наші предки – діди, прадіди, – вміли молитися до Божої Матері і вимолили у Неї особливу милість.

Припадаймо, дорогі брати і сестри, і в цей святковий день ще раз і ще раз до Божої Матері і просімо, щоби Вона покривала нас від усякого зла чесним Своїм омофором. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Введенському храмі с. Мшана у день 25-річчя відновлення церковно-парафіяльного життя громади під час Архипастирського візиту до Городоцького благочиння у неділю 18-ту після П’ятидесятниці 27 жовтня 2013 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал