Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 12-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!

Найперше вітаю вас з освяченням цього храму на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Менше року минуло з того часу, коли ми освячували фігуру Божої Матері, яка сьогодні стоїть поруч із храмом, на церковному подвір’ї. Пам’ятаємо, що це скульптурне зображення Богородиці було назване найбільшим в Україні. Мабуть, і на думку не спадало, що мине зовсім мало часу, й у дні, коли звершуємо святкування Успіння Божої Матері, ми будемо освячувати цей храм на честь славного Її Благовіщення.

У тропарі свята Успіння ми співаємо: в Успінні світу не залишила Ти. Так, справді, Пресвята Богородиця не залишила і не залишає нас і навіть більше – постійно подає нам утіху, як наприклад в отаких от святкуваннях. У час, коли наш народ переживає великі випробовування, Божа Матір благословляє нас такими радісними подіями.

Можливо, хтось із присутніх може перейматися питанням, чи варто було зводити храм, вкладаючи сотні тисяч гривень, коли наше українське військо та й уцілому люди в Україні страждають від війни на Сході держави? Відповідь буде дуже простою і піднесеною: варто було! Якщо наш народ у ці дні випробовування будує й освячує храми, це означає, що він непереможний! Цю непереможність ми засвідчуємо сьогодні.

Непереможний наш народ, тому що ця війна є не нашою війною, а війною Божою. Хто читає Священне Писання, той у Старому Завіті, у другій Книзі Хронік, Параліпоменон, у двадцятій главі прочитував свідчення, послане Богом царю Іосафату та всьому ізраїльському народу через Іозіїла: так говорить Господь до вас: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа (2 Пар. 20:15). З нами правда і Бог, тому нам нема чого жахатися і саме тому ми неодмінно переможемо!

Отже сьогодні ми утвердили ще один престол. Престол, на якому будуть звершуватися безкровні Жертви, звершуватися подяка Богові, яку являє собою Таїнство Євхаристії. Дякувати Богові нам належить щоденно, хоча би просто за те, що ми живемо на цьому світі, і тим більше нам слід дякувати Творцю за подароване нам спасіння.

Сьогоднішнє Євангеліє показує нам одну з доріг до спасіння. Юнак ставить запитання Господу, запитання, над яким, мабуть, часто міркували і святі апостоли, і благочестиві мужі наступних століть: що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне (Мф. 19:16). У відповідь Христос вказав йому на Заповіді Божі. Однак юнак шукав досконалості, стверджуючи, що перелічених Заповідей він дотримується. І тоді Господь показав йому шлях до досконалості, як Серцезнавець вказавши, вочевидь, на слабке місце цього юнака: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах (Мф. 19:21). І читаємо далі: юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра (Мф. 19:22).

У кожного з нас свої слабинки, які використовує сатана, кожний страждає на свою пристрасть. Господь сказав: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти (Мф. 19:24). Важливо сказати, що тут мова йде про надмірне сріблолюбство, про жагу збагачення, про такі життєві випадки, коли гроші і майно цілком поневолюють людину. Ані Господь Ісусу Христос, ані Свята Його Церква зовсім не відкидає і не забороняє багатства. Адже Господь не створив нас рівними: кожному дано свій талант, свої вміння і здібності, свої статки. Але гріховним станом є, коли ми втрачаємо духовну і фізичну свободу внаслідок впливу на нас різноманітних грошових факторів.

Звісно, на жаль за роки нашої державності ми звикли, що є невеликий відсоток людей, який постійно збагачується, неправедно збагачується завдяки нашим зусиллям, завдяки праці всього народу. Плодом цієї неправедності і гріхів, що панують довкола неї, стали ті події, які ми з вами сьогодні переживаємо. Але потрібно вміти розрізняти Божественне і людське. Звісно, нам хотілося б, щоби за працю кожний отримував належну платню. Легше було б і подібні Євангельські істини приймати, коли б з острахом не дивилися ми у завтрашній день. Усе це земне і минуще, а правда Божа вічна. Я б хотів, щоби всі ми найперше шукали спасіння, а не земного добробуту. Бо до духовного Господь докладе все земне, що нам буде дійсно потрібне, а земне нам ніяк у спасінні не допоможе.

Якщо ви уважно слухали молитви, які читалися при освяченні престолу, то в останній молитві ми згадували тих, хто збудував цей храм: подай, Господи, їм заповіді Твої виконувати. Вочевидь, без грошей, без меценатів і благодійників цей храм, як і всі інші, не міг постати. Навіть з цього прикладу бачимо, що багатсво деколи навіть благословляється Богом. Але дуже важливо, щоби ті, хто будував цей храм, у всі дні життя свого виконували Заповіді Божі, адже за них у цьому храмі триватиме постійна молитва.

Я знаю, що громада ставить перед собою дуже велику мету – збудувати кам’яний храм. Усе попереду! Але пам’ятаймо, що храм рукотворний будується легко, але тільки тоді, коли він є вже збудованим у наших душах, коли душі наші мають живу і нагальну потребу у цьому рукотворному храмі.

Нехай цей день назавжди закарбується у ваших серцях і душах; день, коли ми освятили ваш храм, коли молилися за нашу Україну, за наше військо, за нашу перемогу!

Я дякую також октету “Орфей” за прекрасний спів. У багатьох парафіях наші віруючі чули ці чудові голоси, які завжди звеличують Божественну Літургію.

Дорогі брати і сестри! Нехай Покров Божої Матері, Яка видимо завжди знаходиться поруч із вашим храмом, завжди буде над усіма вами. Я вірю, що з Божою Матір’ю, зі силою Її заступництва і молитви ми переможемо. Амінь!

(проповідь виголошена після Божественної Літургії у Благовіщенському храмі житлового масиву Сихів м. Львова у день його освячення під час Архіпастирського візиту у неділю 12-ту після П’ятидесятниці, 31 серпня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал