Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у день пам’яті великомучениці Параскеви-П’ятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!
Всечесний отче-настоятелю!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Найперше хотів би усіх вас привітати з вашим престольним святом, із престольним святом цього величного і давнього храму, освяченого на честь святої великомучениці Параскеви-П’ятниці.

Цей храм, до якого ви приходите щонеділі і кожного великого свята і навіть приходите у будні, переживає зараз другий етап своєї історії. Ми чули сьогодні з вуст настоятеля, що від часу відродження цього храму минуло 370 років. Також отцем-настоятелем було згадано ім’я молдавського володаря Василя Лупула, який своїм коштом відродив цей львівський храм, цю львівську святиню.

Що ми знаємо про цього величного мужа? Знаємо те, що він дуже шанував святу Параскеву. Буває, люди запитують: на честь якої Параскеви цей храм? І така є відповідь: це є храм Святих П’ятниць, ми шануємо і Параскеву Сербську і Параскеву-П’ятницю. Але цей молдавський господар віднайшов мощі саме преподобної Параскеви Сербської і дуже шанував її, та не розрізняючи цих святих – преподобну Параскеву і великомученицю Параскеву, – він дав кошти на відновлення цього одноіменного храму.

Свята преподобна Параскева Сербська, пам’ять якої ми святкуємо 27 жовтня, жила значно пізніше Параскеви-П’ятниці. Вона була великою подвижницею, а своїми батьками була названа на честь саме великомучениці Параскеви-П’ятниці, яка жила у III столітті після Різдва Христового.

Минуло зовсім небагато, з точки зору історії, часу від земної проповіді Христової, і Церква знайшла для себе дорогоцінну перлину – святу Параскеву-П’ятницю, яка славно засяяла у подвигу мучеництва. Батьки великомучениці Параскеви померли, коли було лише 12 років, залишивши доньці по собі немалий статок. На отриманий спадок свята Параскева могла вільно жити, насолоджуватися життям, приносити жертви язичницьким богам і спокійно почувати себе у язичницькому суспільстві.

Але не так була вихована ця свята діва її батьками-християнами. Вони були ревними християнами і свято шанували п’ятницю, як день спасительних страждань Христових. Тому то і своїй єдиній дитині вони дали ім’я Параскева, що з грецької мови означає “п’ятниця”. І сама Параскева, наслідуючи таке побожне життя і звичаї своїх батьків, поклонялася істиному Богові і спасительним стражданням Христовим, не відступаючи від цього благочестивого батьківського звичаю і не зраджуючи святої християнської віри.

Вона роздала своє багатство бідним і проповідувала Христа. Звичайно, майже одразу вороги-язичники, не мігши стерпіти того, як зовсім юна діва так відважно проповідує Христа, спалахнули люттю проти неї. У той час до Іконії прибув римський воєначальник, післаний імператором Діоклетіаном для винещення в тій області християн. Християнська віра тоді вже починала перемагати у римському суспільстві, страшачи зміною суспільних порядків багатьох чиновників і навіть самого імператора, адже перші християни-мученики були надто відважними, вони не мирилися з усім тим, що відбувалося в тодішньому римському суспільстві, відкрито і сміливо виступали проти неправди, зла і гріха. Вони жили громадами, допомагали один одному, проявляючи велику любов, милосердя, співстраждання, і при цьому твердо стояли у вірі і звичайно були вигнанцями у суспільстві.

І ось цей воєначальник, побачивши непересічну красу святої Параскеви, спокувся нею і її саму хотів звабити. Але свята діва, що дала обітницю Христу бути Його невістою, непохитно тримала своє слово. Тоді він почав лякати її тортурами, та ніщо не могло зрушити непохитність праведниці.

З цього часу розпочинається історія страшних мук святої Параскеви. Власне, і саме житіє її, впорядковане святителем Димитрієм Тупталом, митрополитом Ростовським, зосереджується саме на стражданнях святої великомучениці і її непохитності у вірі. Скільки не мучили святу діву, а щоразу тіло її отримувало чудесне зцілення від Бога. Та врешті-решт мучителі, що не могли перемогти духу святої Параскеви, здолали її смертне тіло, хоча й під час цього сталося кілька чудесних знамень, одним з яких стала смерть самих мучителів святої.

Дуже важливо, дорогі брати і сестри, у наш час розрізняти дух цього часу, розрізняти добро і зло, правду і підступ. Особливої ваги це набуває, коли в Україні так неспокійно, коли немає в нас миру, а на Сході держави триває неоголошена війна. Як важливо нам сьогодні перед собою поставляти приклади житій великих подвижників.

Нас віддаляє час, великий відрізок часу від святої великомучениці Параскеви-П’ятниці, але коли ми подивимося на її страждання, на її стійкість у боротьбі зі злом і ревне служіння єдиному Богові, то запитаймо себе: чого нам боятися у цей час? Ми дуже опустилися у духовному сенсі, не маємо твердої віри, нас точить маловір’я, а тому дуже часто нас опановує відчай. У такому стані ми, звісно, не можемо дати собі ради, як слід. У такі миті згадуймо святу великомученицю Параскеву, за яку ніхто не заступався, окрім Самого Бога і ангелів, які приходили підтримувати її, і вона перемогла все, насправді перемогла своїх ворогів.

Сьогодні ми чули у проспіваному тропарі слова від імені святої Параскеви: прийдіть, порубайте моє тіло і вогнем спаліть, а я, радіючи, йду до Христа. Так само у безстрашші і наші воїни сміливо стають супроти ворога на захист віри й України. Як християни перших віків мали непреможну любов до Христа, так і наші воїни мають патріотизм і непереможну любов до Батьківщини до свого народу. Але ця їхня любов до України й українського народу свідчить і про любов до Бога, бо це любов жертовна.

Нас не повинні страшити зовнішні обставини війн і лихоліть по всьому світу і в Україні зокрема. Ми повинні найперше задумуватися над духовною складовою всіх цих речей. Церква навчає всіх нас про кінець цього світу. Сам Христос відкриває нам, що будуть війни, неспокій, що брат піде на брата, народ на народ і царство на царство. Хто нам це сказав? Мандрівний філософ? Новоявлений мудрець? Чи ж ми знаходимо ці слова у Святому Євангелії, яке так благоговійно виносимо під час богослужінь, яке цілуємо, перед яким сповідаємося?! Саме в Євангелії написані всі ці слова, саме ці, ніякі інші. Христос не обіцяє нам раю тут, на землі, не каже, що ми пролежимо життя у добробуті у прекрасних палатах, але говорить, що нам належить стяжати Духа Святого, переживати різні терпіння, утверджуючись у вірі і спасаючись.

Візьмімо XX століття: людство пройшло шляхом від простої парової машинки і до розвитку цифрових технологій, розвивалося, пізнавало, але не втрималося в мирі і двічі занурювалося у світові війни, невраховуючи десятків чи навіть сотень інших більш локальних протистоянь. Ці світові війни забрали життя мільйонів людей – військових і мирних, – і це другий бік медалі цього століття.

І XXI століття нас нічим не радує. Але завжди, завжди ми повинні вміти побачити промисел Божий над нами. Подивіться, який патріотизм Господь утверджує в наших серцях, які любов і співстраждання, як оголив Він кожного і показав, хто чого вартий у цьому житті. Коли потрібно йти під кулі і боронити Батьківщину ціною здоров’я і життя, то не всі можуть це зробити. І Господь явив серед нас героїв, наших сміливих воїнів, які жили і ходили пороч із нами, вчилися, працювали, одружувалися, заводили дітей, але коли ворог ступив на нашу землю, безстрашно пішли у бій. Нам залишається хіба що дивуватися їхньому подвигові, шанувати і пам’ятати їх, від Євромайдану і до війни на Сході – пам’ятати всіх їх і найперше – у своїх молитвах.

Я, дорогі брати і сестри, вірю. Вірю у слова Священного Писання: не ваша війна, а Божа (2 Пар. 20:15). А якщо це Божа війна, то Господь переможе за нас, як про це і сказано: стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2 Пар. 20:17). Ми ні на кого не нападали, нічиїх земель не хочемо, тому з нами правда, а отже з нами Бог і з нами буде перемога.

Молімося до святої великомучениці Параскеви і до інших подвижників Церкви Христової, які показали нам приклад віри і сповідництва, щоби за їхніми молитвами і ми прожили життя своє, кожний свій день з непохитними вірою і надією на Бога, і тоді неодмінно побачимо перемогу: як фізичну, так і духовну, бо Господь воістину переможе за нас. Амінь!

(проповідь виголошена після Божественної Літургії у П’ятницькому храмі на Підзамче у день його престольного свята і 370-ої річниці його відновлення, день пам’яті великомучениці Параскеви-П’ятниці, 10 листопада 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал