Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у день пам’яті апостола першомученика і архидиякона Стефана

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Христос рождається!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Хочу вас усіх привітати з великим святом Різдва Христового, на яке всі ми кожного року з нетерпінням чекаємо.

Щороку переживаємо ми народження Ісуса Христа, кожного року по-новому сприймаємо цю подію, це свято, замислюємося все більше над різними його аспектами.

Це не дивно, адже наше життя, воно з літами збагачується, ми щодня отримуємо новий життєвий досвід. А, разом із цим, коли ми стоїмо перед вертепом, то маючи певний багаж пережитого, певний життєвий досвід, і особливо досвід духовний, замислюємося над великою тайною втілення Сина Божого, задумуємось над тим, для чого Бог прийшов у цей світ. А відповідь лише одна: визволити нас від влади гріха і смерті, примирити єство земне із єством небесним і земне єство між собою.

Тому й мить народження Ісуса Христа була настільки мирною і саме це свято ми називаємо свято миру. Усе, здавалося, прихилилось і поклонилося Христу: і зорі, і ангельські небесні сили, і люди, і тварини. Природа знову побачили на землі бездоганну Людину, Яка не мала на Собі печаті гріха.

Але в одну мить перд нами постає зло, яке діє у своєму шаленстві. Я хочу, щоб ви знали, дорогі брати і сестри, Господь ніякого зла не творив і не створював, і зло не є абсолютним. Однак воно є у світі, зло є у світі, але джерелом його є падше творіння.

Христос народився в убогому вертепі, для Царя неба і землі не знайшлося кращого місця, але й цей вертеп не став для нього тривалою оселею, тому що, як розповідало нам вчорашнє Євангельське читання, Йосиф з Марією і Немовлям змушені були втікати до Єгипту від люті царя Ірода.

Сьогодні ж ми згадуємо першомученика Стефана, апостола і першого архидиякона Новозавітньої християнської Церкви, і бачимо, з яким злом, ненавистю і лукавством люди сприйняли його благочестиве життя.

Він був обраний серед семи дияконів для того, щоби служити бідним, але й разом із тим він мав великий дар проповіді Слова Божого, про що нам розповідає Книга Діянь святих апостолів (Діян. 6, 8-10).

Євреї вивели архидиякона Стефана за місто, щоби вбити через побиття камінням, але остаточний вирок було винесено йому лише за слова: “Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога” (Діян. 7, 56). І в цих безстрашних словах апостола Стефана найбільшою мірою виявилася віра в Ісуса Христа.

Усе це сталося вже після Воскресіння Христового. Упродовж всієї земної проповіді Ісуса Христа, яка тривала три роки, а життя Спасителя на землі тривало 33 роки, ми бачимо, як зло постійно втручалося у цю проповідь миру, яку ніс Христос.

Але, не маючи сили протистояти Богові, зло це ще більше втручалося у проповідь послідовників Христових – святих апостолів і тих, хто допомагав святим апостолам на зорі створення християнської Церкви.

Як раз на архидияконові Стефанові ця дія сили зла вперше виявились у повній своїй люті, і Він став першим мучеником Христової Церкви. Він став першим вінценосцем мук за Христа Спасителя. Упродовж трьох століть тривало гоніння на християн у Римській імперії, які були оголошенні поза законом, але початком цих гонінь стало вбивство євреями архидиякона Стефана.

Але принципово важливим для нас є один із фактів його мученицької кончини. Смерть, зрештою, справа не така вже й премудра, вмерти – не важко. Але для нас важливо те, що Стефан явив себе у смерті своїй як дійсний послідовник Ісуса Христа, як такий, що до останнього подиху свого зберігає вірність заповідям Божим, бо помираючи, повторив слова Спасителя: “Господи, не вважай їм це за грiх!” (Діян. 7, 60)

Ми, дорогі брати і сестри, у своєму земному житті також неодноразово зустрічаємося зі злом, зі злом у різних вимірах, і не тільки і не настільки жахливим, як це сталося із архидияконом Стефаном.

Зло все більше облачається в образ добра. Людина далеко не завжди спроможна розрізнити, де є добро, а де є зло, де є межа між цими двома категоріями: категорією добра, яке є вічним, божественним, яке осяєне любов’ю, і категорією зла, яке є тимчасовим, диявольським і породжує лише морок.

Лише людина духовна спроможна розрізнити, де є зло, а де добро. Лише людина, яка живе із Богом, спроможна на це. Пам’ятаймо, зло неодмінно буде припинене, але зло це повинні найперше припиняти ми у собі. Тому що зла не чинять тварини, не чинить природа, а зло чинить людина і зло живе в людині.

Цей світ не є злим, не треба боротися із цим світом, а треба нам боротися зі злом у цьому світі, носіями якого є люди. Ми з вами називаємося християнами, але не до кінця усвідомлюємо свою велику місію, великих обов’язків, покладених на нас: нести світло Христове у світ, у серця наших ближніх.

Отже, якщо нас відвідує душевна скрута, погляньмо на ці убогі ясла і пам’ятаймо, що Господь приніс у цей світ любов і добро і приніс нам сили перемогти зло у собі.

Але разом із цим, не будьмо про себе надто великої думки, а знаймо, що якщо цей світ і лежить у злі, то тільки через нас із вами. Отже перш за все кожний із нас повинен починати з себе. Творячи добро, ми забуваємо зло, зло покидає нас і ми перетворюємося на справжніх християни високої чистоти духу, віри і любові.

Споглядаючи на подвиги святого першомученика архидиякона Стефана, і навіть на останні миті його життя, будемо пам’ятати, для чого нам дароване саме життя: щоби творити в ньому добро, щоби кожним словом і кожною дією проповідувати Христа.

До цього і закликає нас свято Різдва Христового, яке ми сьогодні продовжуємо святкувати. Амінь!

Христос рождається!

Pоздрукувати матеріал