Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у день пам’яті апостола першомученика архідиякона Стефана

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Христос Рождається!

Дорогі у Христі брати і сестри! Розпочалися Різдвяні святки – дні, коли ми по-особливому продовжуємо святкувати Різдво Христове. Перед нами стоїть шопка, де лежить народжене Немовля Ісус Христос і до якої ми приходимо і молимося, просячи у Богонемовляти милості.

У Церкві – у храмах і наших душах, – панує радість і спокій. Але подія Різдва Христового була зовсім не спокійною. Коли мати народжує дитя, вона оточується великою любов’ю і піклуванням близьких рідних людей, які виявляють їй своє шанування за те, що вона привела на світ нову людину. Історія ж Різдва Христового розповідає нам, що Богородиця зовсім не була оточена цією великою любов’ю: вбогий вертеп не мав жодних ознак якогось затишку, поруч не було рідних, окрім старця Йосифа, і хоча біля ніг Спасителя були пастухи і волхви, які поклонилися Йому, ангел Господній у скорому часі перемінив радість на тривогу, явившися Йосифу і наказавши втікати до Єгипту від гніву безумного царя Ірода, який шукав, як погубити новонародженого Месію.

Ще у Старому Завіті ми знаходимо провіщення пророка Ісаї про цю подію: ось, Господь сидить на хмарі легкій і гряде в Єгипет. І затремтять від лиця Його ідоли єгипетські (Іс. 19:1). Дослідімо ж ці слова пророка. З одного боку розуміємо, що йдеться про Немовля Ісуса, Який зі Своєю сім’єю втікає до Єгипту. Але про яку хмару йде мова? Хмара ця – це Пресвята Богородиця, на руках Якої Спаситель переноситься в Єгипет, щоби уникнути переслідування царя Ірода.

Ми знаємо, що Ірод, будучи фактично осміяним волхвами, які за настановою Божою іншою дорогою повернулися у свій край, не сповістивши правителю місця народження Месії, наказує вбити всіх дітей в околиці Вифлеєму у віці до трьох років. Таким чином, бачимо, як із самого початку Нового Завіту, принесеного у світ втіленим Сином Божим, з’являється противлення Божественній любові і правді. Першим з-поміж відступників є Ірод, який не тільки не поклонився Ісусу, але й шукав як би знищити Богонемовля. І чим далі йтимемо вздовж земної історії людства, бачитимемо, як із поширенням по світу проповіді Євангелія, зростало і противлення Богові і Його любові, зростало не сприйняття Христового пришестя у світ.

Сьогодні церква звершує пам’ять апостола першомученика архідиякона Стефана. Якраз його житіє, про яке найбільше дізнаємося з Діянь святих апостолів, показує це противлення правді Божій у єврейському суспільстві, особливо в середовищі первосвящеників і книжників: будучи богообраним народом, Ізраїль сам зневажив і відкинув своє богообранство, не пізнавши Месії і першим піднявши гоніння на учнів Христових.

Святий Стефан був серед тисяч тих, хто чув проповіді Христа і йшов за Ним. Він був обраним у числі сімох помічників святих апостолів – дияконів, які служили апостолам в їхній проповіді, під час звершення Святої Євхаристії, які служили бідним, сиротам, вдовам і всім потребуючим у першій християнській громаді, – і був поставлений старшим над ними. Бдучи приведеним на публічний суд, Стефан не просто не зрікся Христа, але й сміливо продовжив свою проповідь перед беззаконими суддями і знавіснілими юдеями. Він викривав своїх обвинувачів: кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нинi стали ви, – ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли (Діян. 7: 52-53). І ось цього беззаконні судді вже стерпіти не могли і не Стефану цих слів не пробачили – вони стратили його через побиття камінням. Стефан же у цю мить сповнився особливої сили і духовного натхнення, побачив відкриті небеса і Сина Божого на престолі слави і промовив слова, які ми повинні завжди носити у серці, особливо коли хтось є несправдливим до нас: Господи, не вважай їм це за грiх! (Діян. 7:60) Із цими словами він відійшов у вічність до Христа Спасителя.

Зі сторінок Діянь святих апостолів ми дізнаємося про багатостраждальну і подвижницьку дорогу сповідання віри у Христа архідияконом Стефаном. Він став фактично першим серед усіх послідовників Христових, навіть серед самих апостолів, хто повторив страдницьку дорогу Христа Спасителя, Який заради спасіння людства зійшов на Голгофу і прийняв добровільні страждання.

Отже ми, дорогі у Христі брати і сестри, веселячись і радіючи у ці дні, повинні водночас добре пам’ятати, якою тернистою була життєва дорога Самого Христа і всіх його послідовників, які несли у світ Слово Боже, істину і правду. Ні на мить не сумніваймося, що правда перемагає! Правда перемогла й у випадку мучеництва архідиякона Стефана: він здобув Царство Небесне, а його кати, хоча й отримали начебто земну фізичну перемогу над ним, але програли у вічності, здобувши собі вічне осудження.

Земна правда – це не небесна Божа правда, і часто вона зовсім не відповідає собі за сами своїм лексичним визначенням. Усі народи святкують Різдво і наші сусіди дуже добре його святкують, роблять дуже добрі справи, як вони самі про це говорять. Ми можемо побачити у випусках новин, як у Росії приймають біженців з Донбасу, кажуть їм розчулюючі прекрасні слова, як це робить Патріарх Кирил, розповідаючи, як народ російський і повнота Російської Церкви боляче переживає події на Сході України, як вболівають вони за мир. Ось це є та земна правда, яка гірша всякого лукавства! Бо ж хіба нам не відомо, хіба маємо ми сумніви, з якого боку прийшла до нас ця війна, хто приніс це горе на нашу землю?! Уже навіть ті, хто воює на Донбасі зі сторони Росії, намагаються змусити цю державу відкрито визнати, що вона прийшла в Україну з війною, бо їм уже набридло помирати у брехні.

Тому то нам належить слідкувати за тим, щоби часом наша правда не перетворювалася на щось інше. Не насмілюймося лукавити зі собою, ближніми і, особливо, з Богом! Ті, хто вершив суд над архідияконом Стефаном, також вважали себе борцями за правду, за Божественну правду, і ті хто вбивав Христа, розпинаючи Його, також думали, що вони роблять творять справедливість і захищають Закон Божий, тільки на ділі виявилося, що нічого в них не було Божественного, а було одне беззаконня.

Тому будьмо дуже обачними у житті! Щоби пізнавати правду й істинну, потрібно спочатку пізнати Самого Христа, Який є путь, і істина, і життя (Ін. 14:6), а також шанувати і вчитися на прикладі життів Його справжніх послідовників, серед яких величчю проповіді і славним мучеництвом вирізняється постать архідиякона Стефана. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у день пам’яті апостола першомученика архідиякона Стефана, Післясвято Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, 9 січня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал