Проповідь митрополита Димитрія у неділю сиропусну

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Господь каже до ангела Ефеської Церкви: «Згадай, звідки ти впав, і покайся, і твори попередні діла». (Одкр. 2, 5) Сьогодні Церква згадує одну з найдавніших Біблійних подій, яка торкається безпосередньо кожного з нас. Бо всі ми брати і сестри за Адамом і Євою, а цією згадуваною подією є вигнання Адама із раю.

Картина для нас представляється дуже сумною: прекрасний сад, ворота якого зачинені, і перші люди, які знаходяться у спекотній пустелі, посоромлені, вигнані із раю блаженств. Ця подія описується на перших сторінках Біблії і кожен із вас, хто брав до рук Священне Писання, не міг серцем не скрушитись від цієї події. Всі ми, сказано, в Адамі згрішили. (Рим. 5, 12) І тому, коли Господь сьогодні через Святе Євангеліє закликає нас один одному прощати образи, то це безпосередньо стосується кожного із нас і це потрібно приводити у життя.

Запитаєте ви: «А що, прощати навіть тим, хто нас не образив нічим?» Так, всім треба прощати, бо гріх панує. Він, як злий лев підстерігає кожного із нас. Тому й піднятися є дуже важливо, піднятися, щоби творити добро. А творити його може тільки чиста душа, чиста і милосердна душа, людина, яка визнає свій гріх. Бо багато хто із нас може сьогодні сказати: «Ну які мої гріхи? Я живу так, як всі, чиню так, як всі. У смертних гріхах начебто не перебуваю. Цього, гадаю, цілком достатньо». Але ж розуміймо причину всьому цьому — це заздрість — гріх над гріхами. Ми заглядаємо у вікна чужих домівок, тоді як наша власна стоїть неприбраною і з неї шириться страшний сморід гріха.

Заздрісним був перший ангел — найпрекрасніший із ангелів, який очолював все небесне воїнство. Коли він побачив славу Пресвятої Тройці, то лиш на мить подумав, що він може бути таким, як Бог. У цю саму мить він перетворився на диявола і був звержений на землю, у царство, де ми з вами перебуваємо, і заманив із собою велику кількість ангелів, які впали так само, як і він. Звичайно ж диявол залишив за собою певні сили і можливості, а за знаряддя боротьби із Богом обрав собі людину, яку постійно підстерігає на кожному кроці.

Не тому лише Церква спонукає нас до посту, що, скажімо, постив Син Людський Господь наш Ісус Христос, а й наставляє нас цим закликом поститись до усвідомлення, що саме через їжу увійшов у нас гріх. Через їжу була спокушена Єва. І коли ми стримуємо себе у їжі, коли накладаємо на себе тілесний піст, то тим самим також боремося проти цієї райської диявольської спокуси, проти гріха, який увійшов у людину.

Подивіться, читайте далі у Святому Писанні, яким був плід падіння Адамового. Що ж такого страшного сталося з нами? А перш за все, в наш рід, в нашу природу увійшла смерть. Смерть, яка й досі сокрушає кожного з нас, і пізнати її таїну ми не можемо до кінця. Не можемо ми осягнути як так, чому кожен, хто народжується, у свій час все одно помирає. А відповідь ми знаходимо все там же, на перших сторінках Біблії: диявол і далі заздрив людині, тому зажадав дуже скоро того, в чому попередив людину Господь словами «Помреш». Сатана прискорив це. Він навіть не дочекався «природного» входження смерті у людину, не дочекався, скажімо, смерті Адама чи Єви. Але спокусив Каїна заздрістю до Авеля, що закінчилось братовбивством. Він захотів, щоб побачили батьки сина мертвим. Нас втішати у цьому може лише одне. Те, що смерть увійшла у людину саме таким чином, увійшла із соромом великим для перших людей і з відразою їх до себе. Неначе одразу ж і захиталась держава смерті. І в якісь мірі це був праобраз перемоги Христа над смертю, Його Воскресіння.

Але заздрість і далі панує над кожним із нас. Церква пропонує нам заповіді і говорить про сім смертних гріхів. Згадаймо їх. Горда людина — що вона має від свого гріха? Вона знаходиться у задоволені великому від самої себе, від того, що вона така. Візьмемо наприклад гріх черевоугодництва. Людина наїдається до несхочу, ласує і отримує від цього задоволення. І так від інших гріхів, усі вони приносять задоволення. Але заздрісна людина, та, яка постійно вбачає у брата щось краще і самого ближнього ставить для себе за предмет заздрості, ніколи ніякого задоволення не отримує. Це єдиний гріх, який з’їдає людину, її тілесну та духовну природу. Знаю сперечаються, які очі краще бачать: голубі, карі, зелені і т. д. А святі отці кажуть: очі заздрісника. І дійсно це є так. І найбільш плачевно це як раз для самого заздрісника, якому ці його скручені гріхом очі приносять великий сум і біль.

Господь і Його Свята Церква пропонують нам вмить все це припинити. Як? З відважністю вступити на дорогу посту. Дорогі брати і сестри, задумаймось над цим. Якщо були заздрісниками, закриймо очі, щоби чистим духовним зором побачити Бога; якщо неправду говорили, закриймо уста, подвизаймось у мовчанні, щоби чути істину Божу; якщо багато їли і шкодили своєму здоров’ю навіть не помишляючи про це, накладімо на себе суворе обмеження у їжі, складімо жертву Богу; якщо гуляли, танцювали, пили, дивились ганебні шоу, марнували на непотріб дні свого життя, прийдімо до Церкви і слухаймо постові скорбні піснеспіви і наситімо наші спраглі душі. Оберімо для себе два крила — покаяння і піст, які неодмінно нас приведуть до Воскресіння Господнього, Святої Пасхи. Амінь.

(проповідь виголошена у Покровському кафедральному соборі м. Львова 26 лютого 2012 року у неділю сиропусну)


Pоздрукувати матеріал