Проповідь митрополита Димитрія у неділю другу Великого посту. Про гріх і покаяння

В
ім
я Отця, і Сина, і Святого Духа!



Дорогі брати й сестри! Сьогодні, у другу неділю Святого і Великого посту,
Православна Церква згадує пам’ять святителя
Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського та преподобних і богоносних
отців Києво-Печерських. Що об’єднує цих святих і
чому Церква встановила святкувати їхню пам’ять під час Святої Чотиридесятниці? На це запитання ми знайдемо
відповідь, якщо більш детально вникнемо у богословське вчення Святої Церкви.



В часи великого занепаду православної Візантії Господь
явив великого світильника, останнього отця і вчителя Церкви св. Григорія Паламу
для того, щоб назавжди утвердити істинність Свого вчення. Ті богословські
дискусії, які довелося вести цьому святителеві назавжди сформували чистоту
вчення Православної Церкви про Божественне Світло. Паламізм ХIV століття став не тільки рухом богословської думки,
але й яскравим явищем містичного життя Церкви. Ісіхазм, як подвижницька течія,
мовчазне умоспоглядання Бога, Ісусова молитва — це були ті речі, які творили з
києво-печерських подвижників всесвітніх світильників віри. Інакше, як пояснити
те, що їхні обличчя сяяли незгасаючим світлом? У Патерику Києво-Печерському
розповідається, що у печерах святі подвижники книги читали, освітлюючи сторінки
своїми долонями.



Антропологія святителя Григорія Палами, його вчення
було направлене на те, щоб обожнити людину, дати їй можливість побороти в собі
гріх і стати носієм Божественного незаходимого світла. Ця богословська думка
для багатьох сьогодні є незрозумілою, як і те, в чому ж тоді полягало
протиріччя між східними православними та західними католицькими богословами. Будь-яка
витонченість богословської думки, шукання істини, обертається навколо однієї
проблеми — зла і гріха у світі.



Чи можна дати пояснення такому людському явищу, як
гріх? Нічого не звершується так легко і не розуміється так тяжко, як гріх.
Тому-то ми так легко грішимо і тяжко розкаюємось. Із того, що сказано про гріх
отцями і богословами Церкви, ми можемо зробити висновок, що гріх є великим
злом, майже наругою над Богом та Його милосердям. Але все це можуть бути слова,
які або недоступні для людського розуму, або не мають ніякого впливу на людську
душу.



Ми можемо зараз на мить уявити, що вода безмежного океану
так само є придатною для пиття, як вода рік та джерел. Але ось впала краплина гіркої
води і зробила всю воду непридатною для пиття. Якою ж гіркою потрібно було бути
цій краплині? Однак незрівнянно більшу гіркоту має гріх, який в одну мить
згірчує невичерпне море милосердя Божого. Гріх є гірким, як жовч.



З усіх видимих чудес, які були звершенні Ісусом
Христом під час Його земної проповіді, лише одне було чітким доказом тієї
Божественної сили, яку Він має, як син Божий. Хтось зараз може собі уявити, що
це можливо перетворення води у вино в Кані Галилейській, або, коли Господь
благословив п’ять хлібів і наситив ними п’ять тисяч народу, або, коли ходив Він по морю, як дух.
Ні, такі чудеса були притаманні й пророкам, апостолам, чудотворцям та
подвижникам. Доказом Божественної сили стало те, що Він діяв як Син Божий, коли
як вельможа сказав розслабленому: «Дитино, відпускаються тобі гріхи твої».
Книжники, які почули ці слова, вважаючи Ісуса простою людиною, подумали, що Він
богохульствує, бо хто може прощати гріхи, окрім Самого Бога? Цей приклад зі
Священного Писання засвідчує одне: гріх і зло може знищити тільки Христос —
Агнець Божий, що бере на Себе гріхи світу. Ні серафими, ні херувими, ні ангели,
ні архангели, ні святителі, ні пророки, ні апостоли, а саме Агнець Божий —
Господь Ісус Христос. Ось яка велика жертва потрібна для того, щоб перемогти
гріх.



Скоюючи, гріх, злі вчинки, ми думаємо, що нічого
особливого не робимо, або творимо щось недобре і несуттєве. Але ж, коли ми
творимо цей гріх, для нас було б краще, якби сонце заховалося від очей,
розкрилась перед нами земля і забрала нас, бо творячи зло, ми зневажаємо Бога
Творця і Спасителя, зневажаємо правду Його сміливим переступом божественних
заповідей. Ми топчемо Його кров, пролиту за нас на Хресті, розпікаємо Його
правосуддя і гнів, лишаємось благодаті і впадаємо в немилість.



Але, дорогі брати й сестри, ці страшні, гнітючі і
справедливі слова нехай не бентежать нас. Я це не кажу зараз для виправдання.
Воздайте краще славу могутності Божественного милосердя і довготерпіння, бо Бог
дарував владу в особі апостолів і священикам Своєї Церкви, дав їм необмежене
право розрішати, прощати всякого роду гріх, коли сказав: «Прийміть Духа Святого, кому відпустите на землі, тому відпуститься і
на небесах» (Мф. 18, 18)
. Але Бог і священик прощають гріхи по різному: Бог
прощає власно, Своєю особистою владою, а священик — за участю у цій владі, яку
отримує від Бога.



Безсумнівно, Бог міг встановити прощення гріхів іншим
шляхом, навіть найбільш важким. Він міг, наприклад, промовити до нас: «Людино!
Ось ти згрішила перед Мною і Я повинен покарати тебе. За один переступ дениця
впав з неба, за непослух Адам був вигнаний із раю. За стільки гріхів, скільки
накоїла ти, я посилав вогонь з неба і спалював міста. Я наслав на землю потоп.
І ти зараз достойна такого покарання, бо однаковий гріх, що тоді, що зараз».
Але ж невимовною є мудрість і милість Божа до нас. Він навіть не визначив для
нас якогось особливого і окремого місця. Для знищення зла і гріха Господь
вказав нам найлегший і найкоротший шлях. Коли Він проходив між Галилеєю і
Самарією, то його зустріло десять прокажених і гучним голосом благали Його: «Ісусе Наставнику, помилуй нас!» (Лк. 17,
13)
. «Підіть, — сказав Він до
них, — і покажіться священикам, і
очиститесь» (Лк. 17, 14)
. І вони пішли, показались і очистились.



Отже, Христос і до нас промовляє, що, якщо ми маємо у
своїй душі мерзоту таку, як гріх, то не потрібно нам йти до Єрусалима, це дуже
далеко, не потрібно додавати таких зусиль і праці. Ідіть до священиків, і коли
ви розкриєте їм свої гріхи, то неодмінно почуєте: «Чадо! Прощаються тобі гріхи твої» (Мк. 2, 5). В цю мить устами
священика промовить і Отець наш, що є на небесах. Тут священик промовляє
рішення про прощення, а там, на небесах, цієї ж миті утверджує його Святий Дух.



Боже наш і визволителю наш! У Твоєму розп’яті і смерті за нас грішних, ми бачимо найвеличніший
знак Твоєї Любові. Але тепер ми усвідомлюємо, що попри це, Любов Твоя подає нам
ще одну велику милість. Ми грішимо і наш гріх для Тебе є безкінечною зневагою,
а для нас вже стає причиною вічних мук. І від цього тяжкого зла ти дарував нам
таке легке зцілення. Ти вимагаєш від нас тільки одного сказаного слова «ми грішні»,
і за це усвідомлення Ти прощаєш нас. Як назвати таку велику любов, як не
безмежним чоловіколюбством Божим!



Благість Божа веде нас до покаяння. Ступаймо, дорогі
брати й сестри, ступаймо, Бог має відкритими Свої обійми, щоб прийняти нас із
найсолодшими словами на вустах: «Чадо! Відпускаються тобі гріхи твої». Амінь!






Pоздрукувати матеріал