Проповідь митрополита Димитрія у неділю 1-шу після П’ятдесятниці, Всіх святих

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Перш за все, я хотів вас привітати із вашим престольним святом! Сьогодні неділя всіх святих, а наступна - всіх святих, що на землі Українській просяяли, а також наших українських новомучеників і сповідників.

З вами ми сьогодні усі соборно і кожний окремо святкуємо день свого небесного покровителя. Скільки імен, стільки й святих на небесах і навіть ще більше. І ніхто з нас незабутий, тому що, окрім Бога, Пресвятої Богородиці, ми ще й маємо своїх святих покровителів, які моляться за кожного з нас. Для усіх нас сьогодні спільний день тезоіменитства. Велике це і соборне свято, яке Церква встановлює після Святої П’ятдесятниці, після свого народження. Церква не може існувати без сонму святих. Є Церква Небесна Свята, яку саме і складає собор святих, пам’ять яких ми звершуємо сьогодні. Є Церква земна, та Церква, яку ми з вами бачимо, яку сповідуємо, до якої приходимо і яку ми з вами складаємо. Ця церква має зв’язок із Церквою Небесною і ми творимо Єдину, Святу Соборну Апостольську Церкву, в яку ми віруємо і яку сповідуємо. Тому, власне, сьогодні день нашої Святої Соборної і Апостольської Церкви.

Дивно, що святими не стають якісь окремі особистості, які одразу народжуються святими. Так, дехто, можливо, і народжується, але святим може стати кожний із нас, кожний може бути прославлений Богом у лику святих. Чому я так говорю? Тому що святі, ті, яких ми визнаємо такими, вони були такі ж, як і ми. Вони носили ту ж саму плоть і деколи й гріхи наші повторювали, але через те, що відважно з ними боролися, відкидали їх, вони стали святими. Недаремно святий Григорій Богослов на слова із притчі про те, що праведник сім раз падає, говорить, що й святому посилаються спокуси у гріхах для того, щоби він падав і піднімався і в цьому піднятті став праведником, і ще від себе додає, що падає праведник не просто сім разів, а сім разів на добу. Разом із цим застерігає святий Іоанн Золотоустий, щоби гріх у нас був гостем, а не знайшов повсякчасного житла. Ось якщо гріх у нас буде гостем, якщо вчасно у Таїнстві Покаяння ми його випроваджуватимемо, то неодмінно досягнемо стану святості і блаженне життя із Богом заслужимо.

Адже, що таке є віра? Те, що ми визнаємо і віримо у Бога і повсякчасно боремося з гріхом. Недаремно Церква, яку ми з вами складаємо, називається воєвничою. З ким ми так воюємо? З гріхом! Якщо ми не байдужі до зла, що твориться довкола, якщо ми силуємось вигнати його з наших сердець, якщо ми прибігаємо до Бога у покаянні очищаючи душі - це означає, що ми боремось, що ми на вірному шляху. І доки живемо, доти й проводимо цю боротьбу. Нехай вона невидима, але це справжня боротьба.

Погляньте на Старий Завіт, погляньте на Новий Завіт! Господь блудниць уводив у Царство Небесне. Невже ви думаєте, що Господь не є милосердним до кожного з нас? Якщо прощав Він смертні гріхи, то може простити і нам наші гріхи. Звісно, якщо тільки він, цей наш гріх, не увійде у звичку, якщо ми каятимемось у ньому. Отець-пустинножитель святий Макарій Великий певною мірою заперечує ці слова «впадеш - встанеш» і застерігає: «А хтозна? Впадеш і не встанеш!» Тому завжди треба визнавати свої гріхи, а їх є дуже багато у кожного з нас, бо лиш один Бог є без гріха. Сказано, що навіть людина, яка прожила лиш один день на цьому світі вже встигає нагрішити. А якщо ми визнаємо свою гріховність, то повинні прибігати до Таїнства Покаяння.

Страшною є участь тих, які відсікають себе від Церкви. Ви коли-небудь чули молитву, яку прочитує священик при сповіді над кожним із нас? «Примири і з’єднай його/її зі Святою Соборною і Апостольською Твоєю Церквою», - є там такі слова. А що, запитаєте ви, нас відсікло від Церкви? Відповідь проста - гріх. І як нам не дивуватись і не називати божевільними тих, хто не визнає Бога?! А таких у світі є дуже багато. Ці люди ходять поруч із нами, але вони не вірять в існування Бога, начебто не мають у Ньому потреби, не приходять до храму... Як не сказати їм словами святителя Іоанна Сан-Франциського, який каже: «Погляньте, треба належне віддати бісам, бо вони визнають Бога і тремтять перед Ним, а людина не визнає Його». Багато хто говорить, що достатньо засад гуманізму і загально прийнятих людських цінностей, нема потреби в усіляких релігіях і віруваннях. Але де основа цих цінностей, звідки вони взялись, де першоджерело? Ці цінності насправді можуть бути і далеко не такими й позитивними. Але ось якщо цінності ці добрі, то в основі їх однаково стоятиме Бог, а якщо злі й егоїстичні - сатана. Тому небезпечно покладатись на оці людські цінності, а вибудовувати своє життя і мислення потрібно на цінностях християнських.

Для чого у світі є смерть? Церква дає відповідь на це питання: смерть припиняє гріх. З одного боку, вона є наслідком гріха першої людини, з іншого - рятівним механізмом. Уявіть лишень, до чого ми могли б дійти у нашому теперішньому духовному стані, до якої катастрофи, якби не існувало смерті і в одну мить цей наш гріх не прпинявся б?! Але смерть, гріх, зло - все це тимчасове і буде принене, коли удруге на землю прийде Христос Бог.

Треба мати тверду віру, непохитну віру. Ось так перед собою поставити таке завдання: молитися за тих, хто не приходить до храму. Ми їхньої участі знати не можемо, тому думаємо і надіємось, що тих, кого поруч із нами у цьому храмі нема навернуться і прийдуть до Бога. А вам, дорогі брати і сестри, я вдячний, що так ревно ви поспішаєте до храму, наповнюєте його під час богослужінь. Це дуже важливо. Думаю, розуміючи це, ви й будуєте тут поруч новий величний храм. Церква справді є тим істинним і єдиним надійним кораблем, що веде нас по бурхливому морю життя, до тихої гавані, до спасіння і життя вічного. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у храмі Всіх святих землі Української м. Львова у неділю 1-шу після П’ятдесятниці, Всіх святих, 10 червня 2012 року Божого)




Pоздрукувати матеріал