Проповідь митрополита Димитрія на свято Стрітення Господнього

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Я щиро вас вітаю зі святом Стрітення Господнього. Дванадесяте і велике свято ми сьогодні святкуємо. До сих пір уставщики, богослови Церкви віддають в цьому святі хвалу і шану як Богові, Сину Божому, так і Пресвятій Богородиці. Так і заведено говорити, що це є Господсько-Богородичне свято. Тому що сьогодні велике поклоніння і Богомладенцю Ісусу, Якого батьки принесли до храму, а також і велика шана і поклоніння Божій Матері, яка народила Сина Божого, Спасителя світу.

В цьому святі, дорогі брати і сестри, ми повинні знайти і свою зустріч з Богом, яка неодмінно повинна відбутись у житті християнина. Є обставини незалежні від нас, від будь-кого з нас. Це, перш за все, народження наше і пришестя у світ, адже ця обставина не залежить від нас. Ми також не можемо вибрати для себе батьків і країну, місто чи село, де народимось. Також не залежить від нас з вами час відходу нашого з цього життя у загробний світ. Все інше залежить від нас, і потрудитися нам треба в цьому житті щоби зустрітись із Богом, бо інакше, якщо не будемо духовно зростати, трудитись для Бога, з Ним не зустрінемось.

Зверніть увагу на святого праведного Симеона Богоприємця – старця, який, сказано, був ветхий днями своїми, але продовжував чекати утіхи Ізраїлевої, і Дух Божий, як читаємо в Євангелії, був на ньому. Уявіть собі, що ті люди, які знаходились і жили поруч, можливо, навіть не помічаючи цього старця, вони не чекали утіхи для Ізраїлю, вони навіть не помітили пришестя у світ Сина Божого. І лише одна людина, цей праведний старець Симеон, знала, для чого вона так довго живе. Ми кожного разу читаємо в молитвах і ранішніх і вечірніх і повсякдень дев’яностий псалом. Цей псалом звернений і побудований так, що немов для нас учитель Господь подає вказівку, заповіді як потрібно жити. Закінчується він зокрема такими словами Божими: «Довготою днів наповню його, нагороджу його і явлю йому спасіння Моє». Це точно, брати і сестри, сповнилось на старці Симеонові. Тому що, відходячи у загробне життя, у тьму кромішну, де перебували всі померлі до пришестя Христового, він був перший, який зустрівшись із пророками, патріархами старозавітніми, звістив їм, що тримав на руках Того, хто спасе цей світ, звільнить людство із полону смерті; він свідчив, що носячи Його на руках, бачив хрест, Голгофу і принесену на ній жертву і наше спасіння. Тому для кожного із нас, брати і сестри, треба особливо пам’ятати про це свято, про нашу особисту зустріч із Богом.

Не наповнюйте це свято іншими, часто непотрібними речами. Бо це відволікає та відгороджує від чистої щирої віри. Ми чуємо зранку по радіо, що весна із зимою зустрічається, чи, що сьогодні півень води повинен напитися, і як нам із цим бути? Можливо після цих морозів, які ми з вами пережили, вийшовши сьогодні зранку із домівок до храму, ми десь все таки відчули подих весни. І цей подих таки дійсно прийшов до нас із цим святом, але ми чомусь більше знаємо як пояснити зміст цього святкового дня з точки зору традицій, етнографії, фольклору, але не знаємо суттєвого духовного змісту його. Навіть не знаємо для чого ми сьогодні у такій кількості тримаємо свічки у руках.

Свічка – це наша жертва Богові. Ви ж знаєте, що і Йосиф і Пресвята Богородиця принесли до храму жертву, а свічка є нашою жертвою. І дуже важливо, щоб ми уподібнювались у житті своєму до цих свічок, які горять в наших руках. Тому що, коли ми запалюємо свічку, ми цим самим свідчимо перед Богом, що такою світлою як цей вогонь є наша душа. Але інколи свічка коптить в наших руках і неприємний запах від неї відходить. Це повинно слугувати нагадуванням, що через гріх і душі наші не світлі, а закопчені, бо свічка – символ нашої душі.

І дуже важливо, дорогі брати і сестри, яку свічку ми приносимо до храму. Ось в одних у руках я бачу воскові свічі, у інших – парафінові. Це також дуже важливо і не заради якоїсь реклами я це кажу. Колись в Україні інших, окрім воскових, свічок не було. Бджола, як казала завжди моя бабця, що, зазначу, тримала пасіку, це Божа комашка. Тому що вона трудиться і її труд у якійсь мірі переноситься й на нас, адже дуже корисними є продукти бджолиної праці для нас із вами. Це дійсно особливе, унікальне творіння Боже, і тому дуже важливо й у наше сьогоднішнє свято для освячення знаходити воскові свічки. Повторюсь, свічка – це є жертва, і вам не має бути байдуже де її придбати, бо це жертва самому Богові. Коли ви навіть віддаєте свій зароблений гріш за свічу, пам’ятайте, цим самим ви приносите жертву. Недаремно ж і кажуть «заофірити», «дати на офіру». Зараз ми освятимо свічки, які ви принесли в дар для Бога, як вашу жертву. Але повернувшись до домівок, не змарнуйте цю жертву, не змарнуйте і цієї нашої спільної молитви та не втратьте у серцях своїх того найглибшого змісту сьогоднішнього свята. Нехай Милостивий Господь всіх нас відвідає, спасе і помилує, бо Він Благий і Чоловіколюбець. Амінь.

(проповідь виголошена на свято Стрітення Господнього 15 лютого 2012 року у кафедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова)





Pоздрукувати матеріал