В продовження передріздвяних публікацій на нашому сайті місіонерських листів святителя Миколая Сербського, присвячених темі Христового народження, представляємо увазі читачів лист, у якому святитель розповідає про ту велику радістю, яку кожному віруючому серцю приносить свято Різдва Христового.
Ти скаржишся на самотність у великому місті: стільки людей навколо тебе, немов у мурашнику, а ти почуваєшся, як у пустелі. Найважче у свята. Все навколо іскриться радістю, а твоє серце стискає туга. Різдво й Великдень нагадують тобі порожні посудини, які ти наповнюєш слізьми. Коли свято проходить, а до наступного далеко, тобі спокійніше. Але, як тільки настає передсвятковий час, як тільки приходить свято, туга й порожнеча наповнюють твою душу. Чим допомогти тобі? Я розповім тобі повість про Різдво, яку почув від сестри Йованки; можливо, вона допоможе тобі. Нехай вона сама розповість тобі так, як розповіла мені.
…Ось уже більше сорока років живу я на світі сама. Ніколи не знала я радості, крім дитячих років у рідному домі. Але ніхто не бачив мене в печалі: на людях я завжди була весела і радісна, а залишившись одна, плакала. Всі вважали мене щасливою, тому що іншою мене не бачили. З усіх боків чула я від людей скарги, від сімейних і самотніх, від багатих і бідних, — від усіх. І думала: навіщо мені скаржитися нещасним на нещастя своє й множити сум навколо себе? Краще буду здаватися веселою: можливо, так я принесу більше користі цьому сумному світові, а свою таємницю сховаю й буду оплакувати її наодинці з собою.
Я молилася Богові, щоб Він явився мені, щоб подав хоча невеликий знак перстом Своїм. Молилася так, щоб не загинути від моєї таємної скорботи. Від кожного свого прибутку я давала милостиню. Відвідувала хворих і бідних і приносила їм радість своєю показною веселістю. "Я вірю в Тебе, преблагий Господи, — говорила я часто, — але прошу Тебе, явися мені, як Сам хочеш, щоб зміцніла віра моя. Вірую, Господи! Допоможи моєму невір’ю", — повторювала я євангельську молитву. І справді Господь явився мені.
Мені було найважче по великих святах. Після богослужіння я замикалася в кімнаті й плакала цілий день, і на Різдво, і на Великдень. Але на минуле Різдво явився мені Господь. А було це так. Наближався день великого свята. Я вирішила приготувати все, як колись вчила мене мама. Я постелила на підлогу солому, кинула в кожен кут по три горіхи: хай буде милість Святої Трійці у всіх чотирьох кінцях світу. Виконуючи все це, безперестанку молилася: “Господи, пошли мені гостей, але зовсім бідних і голодних! Прошу Тебе, явися мені в образі знедолених!”. Іноді приходив помисел: “Божевільна Йованка, яких гостей чекаєш на Різдво! Цей святий день всі зустрічають у своєму домі, хто б міг відвідати тебе?”. І я знову плакала й плакала, і повторювала молитву, готувала й плакала.
Коли я повернулася з храму з різдвяної служби, запалила в кімнаті свічку, зібрала на стіл частування й почала ходити по кімнаті. “Господи, не залиш мене!” — молилася я. Але на пустельній вулиці не було перехожих: Різдво! Наша вулиця безлюдна. Раптом сніг скрипнув під ногами, я – до дверей! Чи не мій гість? Ні, пройшов мимо. Годинники пробили полудень, а я сама. Я заплакала й вигукнула: “Зараз бачу, Господи, що залишив Ти мене!”. І ридала, і плакала, як раптом!.. Раптом хтось постукав у двері, і я почула захриплий від сліз голос: “Подай, брате! Подай, сестро!”. Я підхопилася й відкрила двері, переді мною стояв сліпий з поводирем, обоє в лахміттях, промерзлі. “Христос народився, брати мої!” — вигукнула я радісно. “Воістину народився! — зворушилися вони у відповідь. — Помилуй нас, сестро! Не просимо ми грошей, з самого ранку ніхто не подав нам хліба, тільки ковток ракії або копієчку, а хліба – ніхто. Ми дуже голодні”. Я, немов на небесах, провела їх у кімнату, посадила за стіл і служила їм, плачучи від радості. Вони здивовано запитали: “Чому плачеш, сестро?”. — “Від радості, брати, від чистої й світлої радості! Господь дав мені те, про що просила Його. Ось уже кілька днів молюся Йому, щоб послав мені таких, як ви, гостей, і ось, послав. Не просто ви прийшли до мене: преблагий Господь послав вас. Він явився мені сьогодні з вами. Це найрадісніше Різдво в моєму житті. Зараз знаю: живий Господь наш!”. — “Слава Йому й хвала! Амінь”, — відповіли мої гості. Я залишила їх у себе до вечора, потім, наповнивши їхні торби їжею, провела. Таким було Різдво Христове для Йованки. Дай, Боже, цього року буде ще радіснішим. Помолись і ти, чадо, щоб явився тобі Отець Небесний, у Нього багато милості: і тобі чудо буде. Не готуйся до скорботи в цей святий день — готуйся на радість. І Всевідаючий, Всемилостивий сотворить тобі радість.
Святитель Миколай Сербський. Чому ми вітаємо один одного словами: “Христос народився!”
Святитель Миколай Сербський. На запитання про те, що було до Христа
Святитель Миколай Сербський. Про те, чому Христос повинен був народитися, а не просто явитися
Святитель Миколай Сербський. Про Вифлеємську печеру