Із святом Господнього Богоявлення тісно пов’язане Велике або йорданське водосвяття, традиція якого сягає перших віків християнства. Взагалі Східна Церква має Мале і Велике освячення води. Мале освячення буває 1 (14) серпня, на свято Переполовення, на храмовий празник та інші. В Греції є давній звичай Малого освячення води щомісяця. Велике або Йорданське водосвяття буває тільки два рази на рік: в навечір’я і на свято Богоявленння Господнього.
У перших століттях християнства перед великими святами (Пасхою, Зісланням Святого Духа чи Богоявленням) відбувалось урочисте хрещення оглашенних. З цим хрещенням було пов’язане й освячення води. Тому деякі історики вважають, що Велике водосвяття в Навечір’я празника Богоявлення спочатку не мало жодного відношення до Христового хрещення, а тільки до хрещення оглашенних. Це видно також з першої молитви самого Йорданського водосвяття, яка майже тотожна з молитвою освячення води під час хрещення.
Перші чотири століття історії Церкви не дають чітких свідчень про час богоявленського освячення води. Св. Іоан Золотоустий (+407р.) у проповіді на празник Богоявлення говорить про водосвяття опівночі: «Бо цього дня, - каже він, - христився Христос і освятив природу води».
З V ст. освячення води відбувається в Навечір’я Богоявлення. Візантійські історики Георгій Кедрин (Х ст.) та Теодор Чтець (ХІІ ст.) свідчать, що патріарх Петро Монга з Олександрії (сучасник імператора Зенона (474-491)) перший запровадив звичай водо свячення під вечір у Навечір’я Богоявлення. Подібно робив Яків Єдеський (+5 ст.) у свій час.
В цілому, у першому тисячолітті в Східній Церкві практикувалось тільки одне Йорданське водосвяття, а саме в Навечір’я свята. Про це свідчать стародавні типікони. Зокрема, Типікон Синайської бібліотеки ХІІ ст. приписує освячення води тільки в Навечір’я, а про освячення води у саме Свято сказано таке: «А після утрені нема другого освячення води». А Типікон Патріаршої бібліотеки в Єрусалимі з ХІV ст. містить таке зауваження: «Треба вам і це знати, що в Типіку Великої Церкви (тобто царгородської) приписане одне водосвяття, а саме в Навечір’я. Також типіки Студійського монастиря і Єрусалиму приписують одне водосвяття, бо Христос тільки один раз хрестився, а не два рази».
З XI ст. бере початок звичай освячення води два рази: в Навечір’я і день Богоявлення Господнього. Цей звичай подвійного водосвяття у ХІІІ ст. стає загальним правилом. Типік Венеціанської бібліотеки з 1387 р. вже приписує два водосвяття. Типік Руського Андріївського Скиту на Афоні з ХІV ст. також говорить про Велике водосвяття в Навечір’я після заамвоної молитви і на Богоявлення після утрені. Причину подвійного освячення води пояснюють тим, що водосвяття в Навечір’я вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день Богоявлення відбувається в пам’ять Христового хрещення в ріці Йордан. (Слово «хрещення» походить від грець. слова «ваптісма» чи «ваптісмос», що значить занурення, очищення, змиття, і не тільки матеріально, але й морально). Тому перше освячення води згідно правил мало б здійснюватись притворі церкви, де колись хрестили оголошених, а водосвяття у день Свята на ріках, джерелах тощо поза церквою.
З плином століть виникли й різні обряди Великого освячення води святих Богоявлень. Сьогодні годі говорити, як виглядав первісний чин Йорданського водосвяття. Яків Єдейський свідчить, що молитва «великий Ти, Господи» походить від Св. Прокла (+446 р.), учня святого Іоана Золотоустого, та царгородського патріарха, а «Тройце Пресуща» - від Св. Софронія (+641р.) патріарха Єрусалиму.
Про Йорданське водосвяття на українських землях згадує (Іпатський літопис» 1148 р.) і називає його «Водохрищі» тобто хрещення води. На початках воно і у нас відбувалось тільки у Навечір’я і Богоявлення. Леше в 14 столітті, коли Церква перейшла з Уставу Студійського на Єрусалимський, тоді прийняли подвійне водосвяття. Служебник київського митрополита Кипріана (+1406 р.) вже має наш чин Йорданського водосвяття.
З плином часу в Українській церкві під час Великого водосвяття склались деякі обряди, яких не мають ні грецькі ні слов’янські устави. Так грецькі устави говорять тільки про трикратне хрестовидне занурення Хреста у воду наприкінці водосвяття. Московський чин Великого водосвяття має ще, крім того, трикратне благословення води рукою. А український требник митрополита Петра Могили (+1647р.) з 1646 р. приписує після першої молитви хрестовидно три рази благословяти воду горючою свічкою, після другої молитви – трикратне дихання навхрест на воду, а після третьої – трикратне благословення рукою, зануреною у воду. Чин Йорданського водосвяття закінчується трикратним хрестовидним благословенням води хрестом зануреним у неї, під час співу тропар’я « в Йордані хрестився Ти Господи і троїчне явилося поклоніння…». Після освячення священик благословить нею людей. Зберігся у нашому народі ще звичай ставити на річці де відбувалось освячення води, хрест з льоду.
З прадавніх часів церква вважає освячену воду великою святинею та приписує їй чудотворну силу для душі і тіла. Св. Іоан Золотоустий у проповіді на свято Богоявлення каже: «Христос хрестився і освятив єство води, і тому празник хрещення всі, зачерпнувши опівночі води, приносять її додому і хоронять увесь рік… і діється дивне явище, та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні вона через цілий рік, а часто і два, і три роки залишається не зіпсована і свіжа. І по такому довгому часі вона така, як і вода щойно взята із джерела.
Грецька церква для «Йорданської води» має окрему назву – велика «Агіазма» тобто велика святість. А в давнину в церкві був звичай давати пити Йорданську воду тим, які із-за певних причин не були допущені до святого причастя. Народ завжди ставився до йорданської води з великою побожністю, тому цілий день у Навечір’я Богоявлення зберігав строгий піст і приймав її наче святе причастя. Цією водою окроплювалися будинки, підсобне господарство та різні речі.
Отже, Велике або Йорданське водосвяття тісно пов’язане з Господнім Богоявленням. Саму ж назву «Богоявлення» слід розуміти у множині, бо воно означає празник святих Богоявлень. Святий Августин з цього приводу у проповіді на Богоявлення каже: «Сьогодні ми святкуємо Таїнство Богоявлення у світі, сьогодні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещення у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в кані галилейській на весіллі перемінив воду у вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей».
А св. ІоанЗолотоустий (+386р.) в Антіохії у проповіді на Богоявлення про важливість дня хрещення навчав: «не той день що в ньому Господь народився треба назвати Богоявленням, але той що в ньому Він хрестився. Бо через своє народження Він не був усім знаний, аж через хрещення став відомий народові».
Христос сходить як інші у воду Йордану, підкоряючись старозавітному обрядові хрещення – покаяння, але не виявляє жодного гріха. «і коли виходив з води, зараз же побачив, Іоан, що небеса розкривалися і Духа, який мов голуб сходив на Нього. І голос був з небес: «Ти Син Мій Улюблений, в якому моє благовоління» (Мр. 1, 10-11). Тому Іоан Предтеча, представляючи Ісуса перед зібраним народом, заявляє: «…ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу. Це Той, про Якого я сказав6 за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене. Я не знав Його, але прийшов хрестити водою для того, що Він явився Ізраїлеві». Тож Іоан свідчив, промовляючи далі: «бачив Духа, який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому. Я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим. І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий» (Іо. 1, 29-34).
Хрещення Ісуса відбулося за кілька тижнів до закінчення Іоанової діяльності. А діяльність Христа почалась 40 днів після Його хрещення. Богоявлення і хрещення Спасителя відбулось, мабуть, між Сартаною і Єрихоном, де колись Ісус Навин перейшов з ізраїльським народом Йордан чудесним способом, не намочивши ніг, при допомозі кивота завіту, який священики тримали в ріці до тих пір, поки весь народ не перейшов на другий бік ріки.
Сам акт хрещення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа Іоаном Хрестителем – смертною людиною, хоч і найбільшим пророком – це акт безмежної покори Спасителя. Саме Він започаткував і подав людству зразок виконання цієї надзвичайно важливої і суто християнської чесноти!
Своїм хрещенням у ріці Йордан Христос освятив води ріки, і сьогодні через дію Святого Духа руками єпископів і священиків освячує води в часі Йорданського водохреща. Тому свята Тайна Хрещення – найперша із семи святих Тайн і ґрунтується на освяченні води, котра вживається як матерія до святої Тайни Хрещення і без цієї Тайни не можна уділяти жодної іншої святої Тайни.
Тож ідімо на Йордан і нехай йорданська вода освятить і скріпить нас у гідному служінні Христові: Нехай допоможе зберегти святість життя! Нехай ця йорданська вода нам завжди нагадує про наш обов’язок вдячності Господу нашому Ісусу Христу за Його милосердя і всі Його щедрі дари. Не забуваймо ніколи тих величавих слів, які промовив до Ісуса Христа Бог – Отець: при хрещенні у йорданських водах: «Це Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління» (Мр. 1:11).
Але «йти на Йордан» - це означає, що маємо переходити горами і долами Палестини, щоб там змити з себе той гріховний бруд. Ми вже обмиті кров’ю Того, Який увійшов у води Йордану і схилив свою голову під пригорщами води з рук святого Іоана, охрещені Духом Святим – єдине, що вимагається, змінити себе, власне життя, повернути з дороги, якою прямуємо, а поєднати свою з життєвим шляхом Господа нашого Ісуса Христа.
Тож у Навечір’я Богоявлення зупинімось, забудьмо на одну мить свої щоденні клопоти, проблеми, негаразди. Застановімося і подумаймо, можливо нам потрібно хоч на хвилину підійти подумки до ополонки з освяченою Йорданською водою, щоб опустити в неї своє серце, змити з нього усю гріховну нечистоту і повернутись додому оновленою людиною, звільненою від злого життя, від спокус, від гріха. В такий спосіб відновимо синівство Боже відповідно до слів: «Бог і Отець… призначив нас…, щоб ми стали синами через Ісуса Христа…» (Еф.1, 3-5). «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого… Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові» (Гл. 4, 6-7).
