«І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе. Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити. Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само» (Лк.10,25-37).
У сучасному житті важко жити самостійно. Ми потребуємо когось, хто б, нам допомагав. Господь в різних ситуаціях поєднує людей і, деколи, виходить так, що через наші немочі і потреби чужі та незнайомі люди для нас стають близькими.
У двох заповідях любові описана дорога до вічного життя, вони є нашим дороговказом, тут, на землі. З любові світ повстав, і в любові світ утримується. А що ж таке любов? Любов – це самопожертва заради спільного добра. Коли ми любимо інших, - то зростаємо в любові, наповнюємося нею. Цю любов ми можемо виявляти ділами милосердя і непотрібно очікувати віддяки.
Ісус Христос каже нам: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін.13, 34-35). На прикладі Каїна, коли він убив свого брата Авеля, Господь сказав: «що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі» (Бут.4:10). Розуміємо, що він вчинив злобне діло, не любив ближнього.
Сьогодні зі Святого Євангелія, ми слухаємо притчу про милосердного самарянина, яка навчає нас любові: до Бога і ближнього. На прикладі цього доброго самарянина пояснено значення слова «ближній». З початку історії спричиняють зло людині – грабують, б’ють, а потім священик і левит ніби нічого злого й не роблять, але і не надають допомоги потребуючій побитій людині, хоча могли б це зробити і повинні були, оскільки це був їхній ближній. І що ми бачимо? Зневажений юдеями змилосердився на пораненим і не звертав уваги, що цей поранений єврей.
Яке важке становище у цієї пораненої людини, яка лежала і ледве дихала. Для нас це очевидно, що ніхто б не міг бути байдужим побачивши людину в такому нещасті, але це далеко не так. Бачимо ідуть цією дорогою три людини. Всі троє служать Богу, але лише один зупинився, а двоє пройшли мимо. Яскраво описано, що священик просто пройшов повз: він повинен був допомогти пораненому, а він навіть і не глянув на нього, йому не було справи до людської потреби. Священик був людина забезпечена, але нажаль він нічого не навчився з молитви Богові, оскільки Бог – любов. Пізніше, прийшов левит, чоловік сильний в писанні, але незнаючий Бога. Він підійшов, глянув на помираючого, і пішов собі геть. Як так можна? Вони обоє побачили страждання людини, яка стікає кров’ю і байдужо пройшли. І хто це зробив? Ті, які найбільше знали закон любові до Бога і до ближнього? Звернімо увагу, на третю людину, яка пройшла, - добрий самарянин. Він в очах юдеїв був зневажений в самому своєму бутті: не через те, що він був поганим, чи ще якісь недоліки, а за те, що він просто був самарянином – відкинутим. Ізраїльтяни дивилися на самарян із великою гординею. Для них ці люди були грішниками і біснуватими. Одного разу юдеї з ненавистю промовили до Ісуса Христа: «чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі?» (Ін. 8:48). Це була велика зневага. Що ми бачимо? Зневажена людина змилосердилася над пораненим і не звертала уваги, що цей поранений – єврей. Ця людина знала, що таке бути знедоленою, самотньою. Він схилився над пораненим, зробив все, що міг для полегшення його мук: перев’язав його рани, полив його оливою і вином, посадив на свого осла, привіз знедоленого до гостиниці, - і все це він зробив за власний рахунок. Він не тільки заплатив коштами за готельний догляд, але й приділив увагу, свій час, турботу, він віддав своє серце. Закінчивши цю притчу, Спаситель питає: «Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?»(Лк.10:36). Законовчитель сказав «того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само» (Лк.10: 37).
Християнине! Говорить на цю притчу Іоан Золотоустий, - хоч би ти утрумивувався від їжі і замість ліжка спав на землі, хоч би ти їв попіл і завжди плакав, - не зважаючи на це ти нічого важливого не робиш коли не дбаєш про корисне для ближнього. Усі ми є дітьми нашого люблячого батька. Запам’ятаймо, дорогі брати і сестри, хто б не потребував нашої допомоги, нашим християнським обов’язком є допомогти ближньому. Нехай любов до ближнього знайде місце в наших серцях, щоб ніяка холодна байдужість, ненависть і заздрість нас не затемнила.
Сьогодні, ми, дорогі брати і сестри, молимось на Божественній літургії: слухаємо слово Боже про любов, про милосердя. Коли вийдемо з храму, ми зустрінемо багато людей, поставмо перед собою запитання: як ми поступимо? Як священик, чи як левит. Дуже важливо зберегти в серці це зерно розуміння та любові. Вийшовши з храму, розмірковуймо, як потрібно поводити себе з ближнім, щоб часом ніякі хвилі зла нас не захопили, як цього священика і левита. Ця притча вчить нас ставитись один до одного з любов’ю. Але, насамперед, відкрити свої очі до потребуючих людей, бо інколи, ми настільки затемнені суєтою світу, що не бачимо більше нічого, а можливо наша допомога могла б врятувати комусь життя.
Отже, дорогі брати і сестри, потрібно для себе зробити певні висновки, не завжди достатньо для себе знати Священне Писання, слухати його, читати його вдома, - якщо не буде у вашому серці любові і милосердя, маємо плекати любов кожного дня. Ми, іноді, знаємо закон, його проповідуємо, слухаємо Слово Боже в храмі, але, чи приносить воно нам користь? Із притчі бачимо, що священик був гордим слухачем, а не виконавцем, він знав Святе Письмо, але не мав любові. Левит, який прислуговував у Єруслимському храмі, слухав проповіді. Але не мав любові у серці. Так і ми деколи поступаємо. Ми приходимо у храм, молимось, слухаємо проповідь, але готові когось осудити за поганий вчинок, хоча й самі так робимо. Ми повинні любити одне одного так, як вчив нас наш Люблячий Батько. Ніякої зависті, ворожнечі не повинно панувати між нами. Маємо бути опорою одне для одного у всьому, крім грішної справи. Апостол Павло каже: «Увесь бо закон міститься в одній заповіді «Люби ближнього твого, як самого себе»(Мф.22:39) «Коли ж ви один одного гризете i з’їдаєте, стережiться, щоб не знищили ви один одного!» (Гал. 5:15). А в посланні до Єфесян чуємо: "Отже, я, в’язень ради Господа, благаю вас поводитися гiдно звання, до якого ви покликанi, з усякою смиренномудрiстю й лагiднiстю та довготерпiнням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберiгати єднiсть духу в союзi миру. "Еф.4,1-3). Ми повинні завжди виконувати волю Божу, будь-яка зустріч у нашому житті є невипадковою, Бог хоче нам щось нею хоче показати, чогось навчити. Якщо ж мить замість добра виявляємо байдужість та зло, тоді автоматично переходимо на бік зла. Богослови зазначають, що байдужість до ближнього є найбільшим гріхом проти любові.
Згадаймо, скільки на нашому життєвому шляху було людей із протягнутими руками, а ми пройшли осторонь, а це був сам Ісус Христос, який в образі нужденної людини потребував нашої допомоги. На Суді Божому буде сказано так: «прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене»(Мф.25, 34-36).
Звернімо також увагу, дорогі брати і сестри, на законовчителя, який розпочинає сьогоднішню розповідь про самарянина. Він звертається з питанням: «а хто мій ближній?»(Лев.10:29). Однак, це запитання є підступним і нещирим. Він, неначе питає, хто може бути корисним для мене. Божі заповіді навчають нас про готовність самостійно виявити милосердя та добро, першим подавати руку допомоги тому, хто тебе й не просив.
Бог створив всіх з любов’ю і любить всіх людей. «Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого (Іо.15:15), - Христос страждав і вмер для всіх, щоб ми були учасниками Царства Небесного. «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками»(Рим.5:8). Тож, як правдиві християни, маємо любити і допомагати всім, кого зустрічаємо в житті, у кожному знайти потребуючого, тому що в кожній людині живе Бог. Преподобрий Варлаам Хутинський говорив: «будьте завжди лагідні і до всіх ставтесь з любов’ю, - ця чеснота початок і корінь всякого добра».
Пам’ятаймо, хто б не був на тій нашій дорозі: рідні чи чужі, вороги чи друзі, ми повинні завжди допомогти людині, виявити до неї своє милосердя, дати руку допомоги. Прикладом великої любові є Ісус Христос, який віддав своє життя щоб ми жили. «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх»(Ін.15:13). Тож молімось до Господа, щоб Він допоміг нам бути подібними до милосердного самарянина по відношенню до всіх людей.
