Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 12-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесний отче-настоятелю!

Всечесні отці!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Перш за все я хотів би всіх вас привітати із цим недільним днем, із днем нашого державного прапора і зі звершеною у вашому святому храмі урочистою Божественною Літургією. За цією Літургією ми молилися за єдність у Церкві, за мир і спокій в нашій державі і в загальному підносили свої молитви за добробут, за добре, благодатне життя кожного з нас.

А в сьогоднішньому Євангелії ми чули прекрасну розповідь про багатого юнака, який прийшов до Учителя (як він сам це підкреслив, назвавши Господа Благим Учитилем) із запитанням, як йому осягнути Царство Боже і Царство вічне. Кожний із нас повинен себе запитати: для чого ми живемо на цій землі, який сенс нашого життя, що чекає на нас після переходу у вічність? Це головні питання нашого життя, головні питання життя кожного християнина, де би і в який би час він не жив і в якій би країні це не відбувалося. Ці питання однаково актуально стоять перед кожним християнином.

Не виключенням був і цей євангельський багатий юнак, який щоправда, як виявилося, виконував заповіді Божі, чого, здебільшого, не буває з нами. Одне лиш, на чому зосереджує увагу євангеліст, - він був багатою людиною. Ми не знаємо, як він це багатство осягнув, будучи ще юнаком, молодою людиною, бо Євангеліє нічого нам про це не розповідає, ми можемо лише здогадуватися, що це багатство до нього перейшло від батьків у спадок. Христос, бачачи душу цього юнака, знайшов лише одну перепону для нього на шляху до вічного блаженства: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною (Мф. 19:21). І ось тут цей юнак вже не мав, що відповісти Господу, бо земний добробут його більше притягував до себе, ніж благе прагення духовної досконалості.

Наприкінці ж читання ми чули слова повчання Ісуса для апостолів: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти (Мф. 19:24). Я хотів би звернути вашу увагу, дорогі брати і сестри, що ні Христос, ні Євангеліє, ні святі отці, ні Церква в цілому у своєму вченні не кажуть, що багатство є зло. Ми ніде не прочитаємо цього у повчальних книгах, скільки б не намагалися, ніде ми не зустрінемо, що багатство забороняється християнину як таке, що багатство засуджується і що воно із християнською вірою є взаємовиключними речами. І присутність, і відсутність чогось у нашому житті - все є дар Божий і тому не може бути злом. Усе визначається лише нашим сприйняттям та ставленням до тих чи інших речей.

Ми добре знаємо, що серед нас є різні люди: в нашому суспільстві є і багаті, але ще більше є бідних. Але ані бідність сама по собі не виводить нікого на небо, ні багатство саме по собі перед людиною цього неба не закриває. Був час, коли нам ідеологічно нав’язували думку, що всі можуть і повинні бути рівними. І ми були рівними (хоча й тільки за видимими матеріальними ознаками), і побачили, до чого нас така ідеологія призвела. Чому ж так? Бо це був суцільний обман! Може і здавалося, що все було добре, можливо, навіть краще, ніж зараз (особливо старші люди все добре пам’ятають), але закінчилося все повним крахом. Бо це були протиприродні речі.

Очевидно, що така побудова рівності між людьми була великим злом, обманом і самообманом перед очима Божими, бо Бог кожній людині (я хочу, щоби ви це зрозуміли правильно!) дарував свободу і дарує свій талант. Який талант? Ось, одна молода людина йде навчатися до вишу, здобуває вищу освіту, осягає великі науки, робить успішну кар’єру і з цього має великі матеріальні блага. А інша людина не хоче здобувати цієї освіти, вона задовольняється життям не у великому місті, не в мегаполісі, де можна отримати ці великі можливості, а вжиттям у рідному селі, як казав один старець: де народився, там і пригодився. І ця людина працює на землі і живе працею своїх рук. Ще інші обирають мистецтво, хтось лікарську справу, науку. І статус соціальний, і мотивації - все просто в цих людей геть різне. І ніхто з них не поганий лише за цим одним своїм статусом, і кожний має свій талант і розвиває його. І так завжди було, є і буде, бо це і логічно, і природньо.

Лиш тільки наше відношення до життя і до багатства повинно бути християнським. Ви ж пам’ятаєте старозавітнього патріарха Авраама, який мав величезні багатства, скільки землі належало йому, скільки слуг він мав, скільки було в нього худоби! Він був багатою людиною, і, водночас, сказано, що такої віри, яку мав патріарх Авраам, ні в кого не було. І Господь його щедро благословляв. Тим-то й дивно, що цей євангельський юнак, який без сумніву зав про всі ці приклади зі Старого Завіту, відійшов від Христа. Але це свідчить лише про те, що він не зрозумів слів Христових; був виконавцем Закону, але не був глибоко пройнятий словами цього Закону і віри в них не мав. І дуже слушною є відповідь Христова: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог (Мф. 19:17). Він не бачив у юнаці істинного розуміння й віри, тому й каже ніби так: якщо ти вважаєш Мене звичайною людиною, то Я не можу бути благим, а якщо ти звеш Мене Благим, то й віруй у мене не як у простого вчителя, але як у Месію і Господа.

Цей євангельський епізод, цей євангельський юнак, це наука для всіх нас. Ми часто в житті чинимо так само, як і цей юнак: якщо треба визнати Бога, ми кажемо, що віримо; якщо потрібно прийти до церкви у свято чи неділю, ми приходимо; якщо хтось нас запитує, чи виконуємо Заповіді Божі, кажемо: аякже! Ми це робимо! Але, як тільки в ім’я Христове, в ім’я Його вчення любові до Бога і ближнього, нам потрібно чимось пожертвувати, ми кажемо: ні-ні, почекайте! Треба подумати…

Господь не всіх однаково кличе. Та впродовж усієї світової історії, історії християнської Церкви безліч людей, яких пізніше прославляли як святих, чинили всупереч цьому євангельському багатому юнаку. Вони проймалися цими словами Христовими: коли хочеш бути досконалим. Ви ж напевно читали житія багатьох святих. З чого все розпочиналося для них? З великих матеріальних благ, які вони мали і споживали. Згадайте великомученицю Катерину! Не менш багатою була і великомучениця Варвара. А інші святі? Погляньте в Києво-Печерський Патерик: Варлаам і Єфрем взагалі були при дворі князя, були великими людьми, а всього цього зреклися в ім’я Христа і осягнули більше - вічне блаженство.

Ще раз наголошу, що це не дано кожному і не від кожного вимагається, але кожний здатний і повинен чогось (для кожного це різні оставини і речі) зрікатися в ім’я любові до Бога і ближнього. І це однаково стосується і нас, священнослужителів, що проповідуємо з амвону, і вас, мирян. Жертовність - це благородна риса, і кожний (хто більше, хто менше) повинен в житті її проявляти. Та на жаль ми лише говоримо багато і гарно, а на ділі дуже схожі на цього євангельського багатого юнака.

Утім, Господь насамкінець каже: Богові ж усе можливо (Мф. 19:26). Тобто від нас потрібне хоча б бажання, а сили на цей крок Господь нам уже подасть Сам. Про яка ж поміч від Бога ми говоримо? Це, перш за все, поміч святих, але ще більше - це благодатна допомога і заступництво Божої Матері. Ось, перед нами чудотворний образ, що має назву “Всецариця”. При кожній нагоді у проповідях я зазначаю, скільки чудотворних ікон Божої Матері є на лиці нашої української землі. Хтось підрахував і визначив, що їх є триста двадцять п'ять. Я вірю, що їх є більше, та однаково, коли б ми розгорнули перед собою мапу України і взяли б до уваги всі відомі чудотворні богородичні ікони, то побачили б, що вся наша українська земля вкрита цими благодатними іконами.

Ці ікони відкривалися людям в різний час, особливо часто це траплялося у тяжкі часи для нашої української держави, для України. Ми маємо власну державу лише двадцять чотири роки. Раніше, протягом кількох століть, ні про яку державність і близько не йшло мови, була лише боротьба. Але і сьогодні навіть ми боротьбою змушені утверджувати нашу українську державу. Це важко, але я вірю, що Покров Божої Матері, Її заступництво над нами і над нашою українською землею є давно простягнутими.

У цій же боротьбі Господь явить нам прекрасні зразки, приклади тих, на кого ми повинні рівнятися. Бо на цих двадцять чотири роки ми практично не мали, на кого можна було б рівнятися, таких людей було обмаль. Ми говорили про українську еліту… Але де ж вона, де ця еліта?! Ця еліта пов’язана з корупцією і стоїть на крові. Господь довго терпів, але врешті-решт явив нам зовсім іншу еліту, зовсім інших героїв, тих, які борються за незалежність, тих, які проливають кров і найдорожче віддають у боротьбі за свою землю і за свій народ. Ось ті, на кого нам потрібно рівнятися. І наш із вами обов’язок зберегти імена цих героїв для майбутніх поколінь і їх навчити шанувати їх. Наша земна Церква у своїх молитвах повинна об’єднуватися з небесною торжествуючою Церквою, де великий сонм святих землі української, віримо, молить Бога про помилування, про мир і спокій на нашій землі. І так ми переможемо і нам нічого боятися.

Тому, дорогі брати і сестри, молімося! Молімося день і ніч для того, щоби осягнути слова Христові і, пішовши за Ним, осягнути вічність. А на цій землі, в цьому земному житті нам також належить виконувати найбільший наш громадянський обов’язок - любити свою Батьківщину, любити свій народ. Тому що жертва, про яку ми весь час говоримо, є нічим іншим, як тільки жертвою любові. Любов повинна стояти в центрі наших вчинків. І навіть у церкві ставлячи свічку і складаючи цим пожертву на храм, ми не робимо нічого іншого, ні більшого, ні меншого, а лишень проявляємо любов до Бога і до ближніх своїх через молитви за них.

Будьмо вгодними Богові і Пречистій Матері Божій, яка повсякчасно молиться перед престолом Всевишнього за нас.

Я вам щиро дякую і кладу низький уклін перед вами за те, що сьогодні, в цю неділю, в цей день нашого державного свята, маю можливість молитися за Україну, за її народ, за ваше село, за всі родини ваші - за всіх і за все у цьому прекрасному чудовому храмі. Дякую отцю-настоятелю, хористам і всім парафіянам храму. Нехай Боже благословення, благодать Духа Святого, Який усе животворить і все очищає, і заступництво Божої Матері завжди перебуває над нами усіма. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському храмі с. Викоти під час Архіпастирських відвідин Самбірського району, в неділю 12-ту після П’ятидесятниці, 23 серня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




print the material